- Це, щоб міцніше тебе обнімати, внученько!
- Бабусю, а які ж у вас ноги великі!
- Це щоб краще бігати, дитинко!
- Бабусю, а які ж у вас вуха великі!
- Це щоб краще чути тебе, дівчинко!
- Бабусю, а які ж у вас очі великі!
- Це щоб краще бачити тебе, внученько!
- Бабусю, а які ж у вас зуби великі!
- А це щоб тебе з’їсти!
З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку й миттю з’їв її.
А тут саме поверталися з села лісоруби й надумали завітати до бабусі у гості.
Увійшли до хатинки - бабусі нема, а замість неї лежить у ліжку під ковдрою сірий вовк.
- Так ось де ми тебе впіймали, лихоманцю! - вигукнув один з лісорубів.
Змахнув він своєю сокирою і тільки-но хотів убити вовка, аж раптом чує - гукають з вовчого черева старенька бабуся й маленька Червона Шапочка:
- Люди добрі, звільніть нас!
Узяв другий лісоруб ножиці й розрізав вовкові черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові.
- Як же я перелякалась! - сказала Червона Шапочка.- Як тісно й темно було в череві у вовка! Дякую вам, дядечку лісоруб, за те, що ви врятували нас.
А бабуся теж подякувала лісорубам і почастувала їх пирогом та маслом, що принесла їй Червона Шапочка в подарунок.
СИНЯ БОРОДА
Колись жив собі дуже багатий чоловік. Були у нього чудові замки й палаци, безліч слуг і золотий та срібний посуд, рідкісні килими, визолочені карети й прекрасні коні.
Але, на нещастя, чоловік той мав синю бороду, і через те був такий потворний та страшний, що не було жодної жінки або дівчини, яка б не втекла, побачивши його. Всі вони дуже лякалися.
Чоловіка того так і називали - Синя Борода.
А в його сусідки було дві дочки, та такі красуні, що, побачивши їх, він одразу ж попросив у матері згоди на шлюб з однією з сестер.
Проте жодна не могла наважитися піти за чоловіка з синьою бородою.
Сестри боялися його ще й тому, що він уже не раз одружувався, але ніхто не міг сказати, куди раптом зникали всі його дружини.
Щоб краще познайомитися з своїми молодими сусідками, Синя Борода повіз їх з матір'ю, подругами та кількома знайомими у віддалений замок, де вони й веселилися цілий тиждень.
Весь цей час вони тільки те й робили, що розважалися, їздили на прогулянки, полювання та риболовлю, а коли наставала ніч, то, забувши про сон, танцювали й бенкетували до самісінького ранку.
Синя Борода веселився разом з гостями, жартував, танцював і був дуже добрий.
Зрештою, все пішло так до ладу, що меншій сестрі почало здаватися, ніби у хазяїна не така уже й синя борода і що він цілком пристойна людина. На кінець тижня вона згодилася з ним одружитись.
Коли вони повернулися в місто, то відразу справили бучне весілля, і Синя Борода одвіз меншу сестру до себе в розкішний палац.
Минув перший місяць їхнього життя, і чоловік сказав молодій дружині, що йому доведеться на кілька тижнів виїхати у важливій справі.
Він ніжно попрощався з дружиною, попросив її не сумувати без нього, порадив поїхати з подругами в заміський замок і робити все, що їй тільки заманеться.
- Ось,- казав він,- ключі від двох великих покоїв з меблями, ось ключі від шаф із срібним та золотим посудом, ось ключі від моїх скринь із золотом та сріблом і від шухляд з самоцвітами, ось ключ, який відмикає геть усі двері в замку. А от цей маленький ключик - від комірчини в кінці великої темної галереї нижнього поверху. Відмикайте всі двері, ходіть усюди, куди вам заманеться, але в ту комірчину я вам забороняю заходити. Коли ж ви мене не послухаєте і відімкнете її, то можете всього чекати від мого гніву.
Молода жінка обіцяла чоловікові точнісінько виконати всі його накази.
Синя Борода обійняв її на прощання, сів у карету й поїхав собі.
Як тільки за ним зачинилися ворота, сусідки і приятельки молодої хазяйки не стали чекати, поки їх зайвий раз запросять у гості. Їм не терпілося глянути на багатства своєї подруги, та поки її чоловік був удома, вони не наважувалися завітати, бо дуже боялися його синьої бороди.
Приїхавши в замок, гості почали обходити зали, покої й комірчини з одягом та коштовностями, і кожна світлиця здавалася їм багатшою й красивішою за попередню. Піднявшись на другий поверх, де були розставлені старовинні меблі, вони не могли намилуватися чудовими килимами, ліжками, шафами, маленькими столиками, великими столами та дзеркалами, в яких можна було бачити себе з ніг до голови і які були в таких рамах - срібних, кришталевих і позолочених,- що ніхто й ніде не знайшов би ні гарніших, ані багатших.
Сусідки щиро захоплювалися щастям своєї подруги і всі як одна заздрили їй.
Але молода хазяйка не звертала ніякої уваги на всі ці багатства - їй кортіло піти й відімкнути маленьку комірчину на нижньому поверсі.
І так підганяла її цікавість, що, забувши про все на світі, вона
