3) період від листопада 1938 р. до початку війни в 1939 р.
Другий період вирізняється Нюрнберзькими законами від 15 вересня 1935 р., які позбавляли жидів статусу громадянина та забороняли сексуальні й подружні стосунки між ними та німецькими громадянами.
Упродовж першого періоду відбувалися випадкові прояви публічного насильства, що зачіпали й жидів — хоча, як не дивно, нікого з жидів не вбили; вельми значну кількість жидів заарештували за марксистську діяльність і на короткий термін відправили до концентраційних таборів. Протягом другого періоду, з 1934 р. по 1938 р., чисельність ув'язнених в концтаборах (згідно даних Джеральда Райтлінґера (Gerald Reitlinger), «The SS: Alibi of a Nation» («СС: Алібі нації», Лондон, 1956, стор. 253)) лише інколи перевищувала 20 тисяч по всій Німеччині, а кількість ув'язнених в таборах жидів ніколи не перевищувала 3 тисяч осіб. Протягом третього періоду, за якого було прийнято кілька нових заходів проти жидів, чисельність ув'язнених в концтаборах залишалася практично незмінною. Протягом першого і, особливо, третього періоду спостерігався масовий виїзд жидів з Німеччини; а протягом другого періоду чисельність жидівського населення залишалася на диво постійною, в той час як з Польщі жидів виїхало набагато більше.
Книга «Der Gelbe Fleck: die Ausrottung von 500,000 deutschen Juden» («Жовта пляма: знищення 500 000 німецьких жидів», Париж, 1936) за авторством Ліона Фойхтванґера (Lion Feuchtwanger) та інших, являє собою типові для другого періоду зусилля з мобілізації сил жидівської пропаганди проти Німеччини. Жовта пляма на чорному тлі була середньовічною позначкою жидівських будинків і установ; частина назви книги походить з цього джерела. Інша її частина, щодо так званої кампанії зі знищення, описується з перших же сторінок. Слід зазначити, що жиди-супротивники націонал-соціалізму з самого ж початку заявили, що вже самі по собі заходи з дискримінації жидів рівнозначні їхньому знищенню чи винищенню. Термін «геноцид» увів професор Рафаель Лемкін (Rafael Lemkin) лише після битви під Сталінградом в 1943 році.
В «Жовтій плямі» так зване знищення подається декількома різними способами. З одного боку, звичайна еміграція німецьких жидів розглядається як винищення — принаймні, в переносному значенні цього слова. З іншого боку, наводяться зловісні чутки про те, що у випадку іноземної агресії проти Німеччини у відповідь буде проведений гігантський старозавітний Пурим [Пурим — жидівське свято, що відзначається 14 і 15 місяця адара як пам'ять про порятунок жидів від повного побиття, задуманого Аманом — прим. пер.] і що в цьому разі на загальний огляд будуть виставлені трупи жидів. Наявні концтабори також підносяться як потенційний інструмент для знищення. Заключна частина книги містить список ув'язнених, які нібито померли в таборах. Особлива примітка робиться для заяви, що в 1936 році 100 жидів як і раніше утримуються в Дахау, 60 з яких знаходяться там з 1933 р.
Націонал-соціалістську кампанію проти жидів автори називають безсовісним, макіавелівським маневром щодо створення робочих місць для вірних послідовників — коричневосорочечників [ «коричневосорочечники» — це прізвисько штурмовиків, які одягали уніформу коричневого кольору — прим. пер.]. Автори стверджували, немов догму, що Гітлер ось-ось виконає намір — розпочне «імперіалістичну війну» (зверніть увагу на марксистську термінологію!), коли він нарешті зможе виконати свою внутрішню програму — явно за рахунок жидів, — заради якої він пожертвує людьми. Більшість німецького народу описувалося дружньо налаштованим до жидів всупереч Гітлеру і вважалося, що по-справжньому вірних німецьких жидів змусили піти в опозицію за допомогою вжитих проти них заходів.
Багато галасу зчинили з приводу суботи 1 квітня 1933 — націонал-соціалістського бойкоту проти жидів, який насправді був відповіддю на жидівські бойкоти, спрямовані проти Німеччини і проведені у Нью-Йорку та Лондоні в попередні місяці. Цей бойкот зображувався як прелюдія до постійної політики пригноблення. Збільшення шлюбів між німцями і німецькими жидами, яке нібито мало місце в 1934 р., розглядалося як головна причина для прийняття Нюрнберзьких законів вже 1935 року. Нюрнберзькі закони подавали як захист державою своєї непопулярної політики.
Ця історія про жидівські скарги на Німеччину, що мали місце перед Другою світовою війною, була ретельно доповнена — для того, щоб охопити весь період — книгою Ф. Р. Брененфельда (F.R. Brenenfeld) «The Germans and the Jews» («Німці та жиди», Нью-Йорк, 1939). Особливе значення в ній надається економічній та соціальній дискримінації жидів й нібито поганому поводженню з в'язнями концентраційних таборів, в яких жиди завжди безперечно становили меншість.
Пізніший жидівський історик Т. Л. Ярман (T. L. Jarman) в книзі «The Rise and Fall of Nazi Germany» («Зліт і падіння нацистської Німеччини», Нью-Йорк, 1956) зазначає, що на початку Другої світової війни німці мали всього лише шість концтаборів — Дахау, Заксенґаузен, Бухенвальд, Маутхаузен, Флоссенбюрґ та Равенсбрюк. У таборах
