продовольством, одягом і книгами з 1942 року до самого арешту Франків у 1944 році, а потім зберігала їх речі. На той час щоденник Анни Франк фактично містив лише близько 150 записів 13-річної дівчинки.
Щоденник починається 12 червня 1942 р. і ведеться до 5 грудня 1942 р.. На додаток до цього першого щоденника, його доповнили її особистими листами. Вона також написала декілька автономних історій, фантазій і анекдотів про життя в сховищі. Потім Отто розповідав, що в 1944 році Анна почула по радіо як міністр освіти Нідерландів у вигнанні Герріт Болкштейн закликав вести щоденники, які будуть опубліковані після війни, і саме тому батько Анни стверджував, що в 1944 вона переписала свої щоденники вдруге.
Коли підлегла передала Отто те що він називав листами і замітками Анни, він відредагував їх, опустив матеріали, які він вважав нецікавими або стидкими, і поєднав у книгу, яку потім передав для рецензії своєму секретарю Ісі Коверн, яка разом із своїм чоловіком письменником Альбертом Коверном створили перший щоденник. Вони внесли свої виправлення, відредагували частини двох різних версій (і кілька розповідей) і поєднали їх в одне оповідання. Деякі видавці піднімали питання, чи використовували Іса і Альберт Коверн оригінальні щоденники, або ж вони взяли їх із копій, наданих Франком.
У другій редакції щоденника стиль письма Анни і її почерк раптом дозріли. Новий автор переставив, а де-ніде об'єднав записи з різними датами. Щоденник, що вийшов з друку, разом з фінальною частиною містив вже 293 сторінки тексту, який відповідав найвищим літературним стандартам за стилем, а за змістом показував вражаюче яскраву картину історичних подій. Він сприймається як професійна документалістика, а не як щоденник дитини.
Спочатку в щоденнику були присутні два зразки почерку Анни Франк, які разюче відрізнялися один від одного - спочатку прописом "дорослий" починається 12 червня 1942 року (схожий на почерк літнього бухгалтера) і "дитячий", який, як не дивно, з’явився чотири місяці по тому - 10 жовтня 1942 року складався вже з друкованих літер. В липні 1988 року в США було оголошено про відкриття ще кількох зразків почерку Анни на двох написаних нею листах від 27 та 29 квітня 1940 року і листівці, написаній нею у 11-річному віці.
Перша версія «Щоденника Анни Франк» була надрукована в 1947 році незначним тиражем - 1500 примірників. Переклад, зроблений в 1950 році, ще менше нагадував роботу молоденької дівчинки. Вже в кінці 1950-х, в кількох публікаціях стверджувалося, що щоденник був виконаний Мейером Левіном - американським письменником.
У 1956-1958 роках багато галасу у Європі наробив судовий процес за позовом справжнього автора щоденника - письменника і журналіста Мейера Левіна (Meyer Levin) до батька Анни - Отто Франка за роялті (прибуток з продажу книги). У результаті Левін відсудив 50.000 доларів як відшкодування «за шахрайство, невиконання грошових зобов'язань і незаконне використання ідеї». Предметом позову в цьому процесі були найбільш драматизовані версії «щоденника», зроблені, зокрема, для кіно-, радіо-, теле- і театральних постановок. Левін наполягав на визнанні своїх авторських прав, і його позов був задоволений Нью-Йорським міським судом. Суд встановив, що Отто Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденнику як інтелектуальну працю його дочки. Потім суддя закрив своїм розпорядженням дані у справі на сто років, тобто засекретив матеріали процесу з котрих можна дізнатися яка саме частина «Щоденника» написана Мейером Левіним.
Відразу після оголошення результатів експертизи щоденника, його закрили в депозитну комірку в одному з банків Ізраїлю - і після цього щоденник тривалий час не витягували для перегляду, незважаючи на безуспішні спроби дослідників. Батько Анни Франк Отто Франк відмовлявся дозволити будь-якій зацікавленій особі перевіряти щоденник, незважаючи на зростаючі звинувачення у шахрайстві.
15 квітня 1959 в американському журналі "Economic Council Letter" вийшла стаття, у якій стверджувалося:
"Історія дає нам безліч прикладів міфів, що мають більш тривале і пліднежиття, ніж істина, і які можуть стати більш ефективними, ніж істина. Ось вже кілька років західний світ знає про одну єврейську дівчинку завдяки підробці під назвою «Щоденник Анни Франк», що претендує на записану особисто нею розповідь. Будь-який проведений літературний аналіз даної книги показав би неможливість написання її підлітком. Цю точку зору підтверджує рішення міського суду Нью-Йорка, яке заслуговує уваги а саме, що батько Анни Франк повинен заплатити добре відомому американському письменникові-єврею Мейеру Левіну 50.000 доларів як гонорар за діалоги, написані тим для "Щоденника Анни Франк".
У Швейцарії пан Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденника як інтелектуальної
