мають в собі сліди глибокої давнини. Правда, між ними є багато чисто християнських і чисто історичних, котрі не мають жодної вартості для міфології. Але є колядки тільки трохи християнізовані, в котрих тільки й християнського, що одні імена Христа, Богородиці, св. Петра; є багато чисто міфічних, од котрих тхне духом Бог зна' колишнього часу. Колядки й щедрівки були релігійно-обрядовими піснями, котрі співали на празники богів світла й тепла; то були ніби догматики, тропарі й кондаки в честь світлих небесних сил. В них, як у зерні, дійшли до нас давні поганські догми, бо народ нічого так не стереже, як релігійні обряди й релігійні пісні, а сама їхня віршова форма оборонила їх од вольних змін гулячої й вольної фантазії. І тепер, не вважаючи на те, що деякі сільські священики забороняють їх співати в селах, народ все-таки їх співає по хатах, хоч і не ходить колядувати до духовенства. Тим-то колядки мають перевагу над усіма усними народними творами. Після колядок і щедрівок мають багато міфічного елементу самі обряди на Різдво, на св. Василія, на водохрещу, весняні ігри, веснянки, купальські пісні, приказки і народне знахарство. Казкам для висліджування міфології ми даємо найменше ваги. Хоч у них основа міфологічна, але зате багато усякого побічного елементу, побутового, християнського, <9> жартівливого, морального: в них багато вигадок гулячої і вольної фантазії народу. Будувати на казках давню міфологію все одно, що писати історію якого-небудь народу на основі історичних романів. Хто вгадає, де тут правда, а де вигадка! В казках має вагу тільки самий ґрунт, безперечно міфологічний, сама канва, на котрій народ понашивав усякого дива, та й у тій канві треба налапувати тільки найтовстіші нитки правдивої міфології. На казки можна дивитись, як на музичні варіяції міфічних тем, котрі часом замазують ґрунтову тему, а часом, правда, й прояснюють давню тему. Колядки — одна з перших і самих глибоких міфологічних формацій, казки — найпізніша формація міфологічного світу. Тим-то в казках можна з певністю мати за правдиво міфологічне тільки те, теми котрого можна знайти в інших давніших усних народних творах. <10>
Світлі боги: пан Господар, богиня Сонце, богиня Зоря, богиня Хмара, Громовик пастух, хлібороб, воїн, ловчий, Вітер, богиня Весна.
Весняні ігри, Купайло, Коляда.
Темні зимові сили, страсть і смерть світлих богів. Різдво Сонця і інших світлих богів
У давніх наддніпрянських Слов'ян, предків українського народу, було багато богів, але про них ми знаємо мало: в літописах зостались тільки їхні імена з деякими незначними прикметами, котрі показували, які то були боги. Наші предки вірили в Сварога, бога огню, Дажбога, бога сонця, Перуна, бога грому й блискавки, Леля, Велеса, бога товару, Коляду, Стрибога, дивів, рожаниць, русалок. Тепер в усній народній літературі ледве можна знайти кілька імен давніх богів, про котрих говорять рукописи. Так на Угорській Руси є приказки: Перун би тя розтраскав! Коби не Перун, многі би не хрестили ся.[2] На східній Україні приказують: ой леле мені, ой лелечко мені! У веснянках співають про матір Ладу: «Благослови, мати, ой мати Лада, мати, весну закликати!» Але все те зосталось як слова, котрих і сам народ уже не розуміє. Український народ вже зовсім забув про своїх давніх богів. Одначе в колядках, щедрівках і в других народних творах ми знаходимо ще й тепер стільки міфологічного елементу, що, зібравши порозкидані прикмети, ми можемо намалювати кілька міфічних давніх образів. <12>
У колядках і щедрівках колядники славлять господаря, його жінку, сина й дочку, славлять ніби сім'ю, для котрої співають різдвяні пісні. В декотрих колядках колядники славлять Христа, Діву Марію, св. Іллю, св. Василя, св. Петра. Одкинувши колядки чисто християнські, нагадуючі різдвяні стихарі й тропарі, одкинувши колядки, де вже просто славлять сім'ю хлібороба або князя, ми знайдемо багато колядок і щедрівок, де сім'я хлібороба або князя славиться такими словами, такими фарбами, котрі ніяк не можна прикласти ні до сім'ї хлібороба Українця, ні до сім'ї давнього українського князя або гетьмана. Ті блискучі фарби, ті незвичайні прикмети можна тільки прикласти до міфологічних істот давньої України: для слави їх народ співав колядки і щедрівки в доісторичні часи.
У колядках і щедрівках ми бачимо сім'ю світлих давніх богів: пана Господаря, господиню, їхню дочку панну і їхнього сина красного панича. Що то за пан Господар, господиня, дочка панна і син красний панич, ми те можемо ясно бачити в аналогічній їм другій сім'ї, про яку згадують колядки й щедрівки: то сім'я небесних світил, місяць, сонце, зоря і з ними дрібен дощик. В одній колядці ясно говориться про ту небесну сім'ю. На якогось Івана напали в горах розбишаки і питають його, якого він роду. Він їм каже, що його батько — ясний місяць, його мати
