владу, першу акцію по масовому винищенню нашого народу жиди вчинили вже в 1921-22 pp., вилученням продуктів харчування спричинивши смерть голодом 2 млн. українських селян. Це була репетиція, перша проба сил і можливостей, здійснена під поганим прикриттям голоду в Поволжі. "Вільний світ" мовчки проковтнув цей злочин, заохотивши злочинців до ще більшого розбою. Дивно, що дослідники голодомору 1932-33 pp. не пов'язують його з попереднім голодомором. А методи ж "роботи" подібні, а діючі особи ті ж самі. Очевидно, мають хибний підхід у з'ясуванні причин голодоморів. Помилка більшости, якщо не всіх, дослідників полягає в тому, що вони не можуть збагнути, як це можна закатувати голодом 10 млн. ні в чому не винних людей, це абсурд, що не піддається ніякому логічному аналізу, це виходить за межі нормального сприйняття й розуміння. Нам жидівської логіки не збагнути. Те, що для нас є крайнім дикунством, для них є звичайним явищем; те, що ми не приймаємо і заперечуємо, вони вітають і схвалюють.
* * *
На початку 30-х років для жидобільшовицької кліки склалися сприятливі зовнішні та внутрішні умови для того, щоб здійснити помсту українцям. Зовнішні: економічна світова криза в значній мірі відвернула увагу демократичних країн від подій у Московії, вимушувала їх більше займатися власними проблемами. Окрім того, контрольовані жидами засоби інформації намагалися "не помічати" звірства більшовицького правління, бо ті жиди справедливо вважали більшовицький уряд своїм.
Внутрішні: в 1931 році переважна більшість (до 70 %, а в степових районах 85–90 %, [2, с.137]) селян була загнана до колгоспів. Можливо, це не було безпосередньо пов'язано з плануванням голодомору, але колгоспи були використані як зручний інструмент для його здійснення, бо давали можливість легко вилучати селянське збіжжя. Одна справа, коли зерном розпоряджається комуніст-голова колгоспу, який за першим наказом з райпарткому віддасть все, що від нього вимагають, і зовсім інша, коли господарем є селянин, який придбав це зерно важкою працею, на утримані у якого велика сім'я. Під'їхати до колгоспної комори і вигребти все зерно зовсім не те, що забрати його в одноосібних селян, кожен з яких має того зерна небагато й може легко його заховати. В багатьох зведеннях про здачу зерна повідомляється, що селяни-одноосібники здавали менше, ніж колгоспи. Так, секретар Харківського обкому Терехов у листі від 9 січня 1933 р. писав: "Річний план хлібозаготівель виконаний на 5 січня… по колгоспам — на 90,8 %, по одноосібникам на 45,3 %. Збільшення заготівлі хліба за першу п'ятиденку йде виключно за рахунок колгоспів. По одноосібному сектору ми не лише не домоглися ніякого збільшення заготівель, навпаки, маємо різке зниження темпів" [2, с.321]. Можливо, саме завдяки цьому голодомор був послаблений і селян загинуло менше, ніж, того хотіли плановики.
Майже всі дослідники вважають, що однією з причин голодомору було бажання загнати селян до колгоспів. Аби це було так, то голодомор мав би охопити перш за все одноосібників і обійти колгоспників. Але, здається, голодом були більше вражені саме колгоспники. Воно й не дивно: вони жили з того, що їм видавали у колгоспі, а видавали дуже мало, та й те при нагоді забирали під виглядом того, що воно "незаконне" або "вкрадене". Щоб не бути голослівним, наведу декілька виписок з документів того часу.
Секретар ЦК КП(б)У та Дніпропетровського обкому компартії М.Хатаєвич 12 березня 1933 р. писав у доповідній: "внаслідок старанно проведеного тут вилучення від колгоспників "незаконно отриманих" ними натуральних авансів та масових викривлень… у нас серед пухлих та тих, що залишилися зовсім без хліба, дуже великий відсоток колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів" [2, с.427].
Зверніть увагу, словосполучення "незаконно отриманих" виділив сам Хатаєвич, тобто, насправді отримані колгоспниками аванси були законні, але в усіх постановах та розпорядженнях їх вважали незаконними або вкраденими. Тобто, "незаконним" було все, що мав селянин, нехай і чесно зароблене важкою працею у колгоспі.
З Київського обласного відділу ГПУ Розанов доповідав голові ГПУ УССР 12 березня 1933 р.: "…Букський район… Село Маньківка. Пухлих та виснажених на ґрунті недоїдання 400 чоловік, за два місяці померло 30 чоловік, серед них 23 колгоспника. В селі лютує тиф…" [2, с.433, 434].
Секретар Прилуцького РПК (Чернігівська область) Робенко повідомляє 19 березня 1933 p.: "… важкий продовольчий стан в районі, особливо в колгоспах, охоплює чим дальше більшу кількість колгоспників… Ми перевели вибіркове обслідування стану колгоспників по 20-ти сільрадам, причому виявлено сімей, що потребують негайної допомоги — 797. В цих сім'ях налічується дорослих 1050 чоловік і дітей 1800 чоловік…Стан харчування в місті теж надзвичайно поганий… на підприємствах кустарно-промислової кооперації робітники зовсім не одержують хліба і серед цих робітників… є 41 опухлий і більше 50-ти чоловік хворих на ґрунті голоду, що на роботу зовсім не виходять…" [2, с. 456–458].
