По оголошенні Українською Центральною Радою IV Універсалу Україна стала самостійною державою, також як така вела мирові переговори з Центральними державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговори з тими ж державами і більшовицька Росія. Предсідник більшовицької делегації Троцький виступив із заступництвом Радянської України, запевняючи представників Центральних держав, що ніби Центральна Рада та її уряд уже не існують. А в цей час правительство України вживало надлюдських зусиль у придушенні анархії внутрі країни і для її оборони назовні.
Найкоротшою дорогою до Києва з півночі йдуть залізничні шляхи Гомель-Бахмач і Ворожба-Бахмач.
На оборону цього надзвичайно важливого залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан вислав Першу ім. гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку військову школу, у складі якої було чотири сотні (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин. Вона була укомплектована юнаками з бувших російських військових шкіл, з освітою не менше як шість класів гімназії, переважно із закінченою середньою освітою.
Юнацька школа мала два курси. Молодший, як менше вишколений, продовжував науку на місці, а старший — 8 грудня 1917 року, в команді ген. штабу сотника Носенка виїхав до Бахмача. Бахмач адміністративно належав до Чернігівщини, військово-адміністраційну справу провадив сотник Тимченко, який не мав ніякого війська і навіть, щоб сформувати якийсь відділ для штабу, просив у начальника школи старшин. Для цього був призначений сотник Микола Богаєвський, що став начальником штабу у сотника Тимченка.
Між двома командирами виникло непорозуміння: з одного боку був сотник Носенко, представник генерального штабу і начальник школи, а з другого — сотник Тимченко, протеґований політичною партією як командуючий військами адміністративного району Чернігівщини.
22-го грудня 1917р. мене як командира куреня Юнацької школи покликав до себе командуючий військами отаман Ю. Капкан.
Отаман Капкан наказав мені негайно від'їхати до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальників. По одержанні двох секретних пакетів я спитав командуючого військами, чи не міг би я вислати ці накази якимсь молодшим старшиною. На це дістав таку відповідь:
Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Більшовики наступають з Харкова і Полтави. Головні сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-товаровий уже готовий. На поміч — трудно чекати.
І з цим я вийшов.
Щедро наділений повновластю з наказом за всяку ціну не віддати Бахмача, щоб не допустити більшовиків до Києва, з глибоким смутком і жалем (тоді ще не знав до кого) вертався я до школи. Молодий цвіт нашої армії — юнаків — кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробованого в боях вояцтва безжурно демобілізувалося. Його не зуміли завчасу, використовуючи для цього національне піднесення, взяти в карби військової дисципліни, а навпаки, на мітингах деморалізували накликуванням до поділу землі. Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край.
Перед самим від'їздом пішов я до головного начальника юнацьких шкіл генерала Астафієва. Звернувся до нього не тільки як до начальника, а ще й як до свого колишнього щиролюбленого професора з Чугуївської військової школи. З мого рапорту він довідався, які накази дістала школа, і дав мені багато порад, які так допомогли мені у виконанні завдання оборони Бахмача.
Тут, до речі, хочу вказати заслуги генерала Астафієва, який ширив ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це в російському війську, до революції, мало хто зважувався серед вищої військової генераліції (а генерал Астафієв до неї належав).
23-го грудня ввечері я вже був у Бахмачі. Начальник школи сотник Носенко від'їхав з Бахмача вдоволений. Сотник Тимченко хотів, щоб школа підлягала йому, на що я не міг погодитися, маючи наказ командуючого військами. Я зазначив, що у справах адміністраційних буду підлягати йому, як зайде потреба, справи ж бойового характеру, згідно з наказом, буду вести сам. В цілі охорони нашого лівого крила в напрямі на Чернігів вислав я сотника Семирозума з чотою юнаків.
На Святий Вечір, 24-го грудня 1917 року, в напрямі на Гомель я вислав від школи передову заставу. Після незначної сутички ми зайняли ст. Доч, притому двох більшовицьких вояків узяли до полону. У нас були легко поранені два юнаки і один старшина. Від полонених я довідався, куди і як наступають війська Муравйова.
В напрямі до ст. Ворожба школа також увійшла в бойову стичність із більшовиками. Ст. Бахмач і місто залишилися за нами. Треба зазначити, що в залізничному депо Бахмач було до двох тисяч затруднених робітників, переважно росіян. Про їхній настрій звернувся я до сот. Тимченка за
