Наталена Королева (Кармен-
Альфонса-Фернанда-Естрелья-
Наталена Дунін-Борковська)
(1888-1966) – українська письменниця неукраїнського походження.
Народилася 3 березня 1888 р. в селі Сан-
Педро де Карденья біля міста Бургос
у Північній Іспанії у родині
польського графа Адріана-Юрія
Дуніна-Борковського. Мати походила із давнього іспанського роду.
Вихованням Наталени після
смерті її матері займалася бабуся Теофіля, потім материн брат
Еугеніо. Дванадцять років вона
пробула в монастирі Нотр-Дам де
Сіон у Піренеях.
Восени 1904 р. приїхала в Київ,
навчалася в Інституті шляхетних
дівчат. Залишила батька і мачуху,
що наполягали на вигідному
шлюбі, і поїхала вчитися до Петербурга. Закінчила археологічний
інститут, одержала ступінь доктора археології. Закінчила Петербурзьку мистецьку академію,
влаштовувала художні виставки у
Петербурзі, Варшаві. Гастролювала з французьким театром. Захворівши, залишає театр, лікується на Закавказзі. Займалася археологією, мистецтвом, побувала
в Іспанії, Франції, Італії, країнах
Близького Сходу. Почала друкуватися з 1909 р. французькою мовою.
Перша світова війна застала її
в Києві біля хворого батька. Неможливість виїхати змусила її стати сестрою милосердя в російській армії, була нагороджена солдатським хрестом. Перший чоловік загинув у роки війни. Прибула у Прагу, працювала у системі
освіти. Під впливом свого другого
чоловіка – українського письменника В. Короліва-Старого – почала писати українською мовою (з
1919 р.). На замовлення міністерства освіти уклала чесько-український словник, пізніше французько-український, що не був
надрукований. В останні роки життя заробляла приватними уроками французької та іспанської мов.
Померла 1 липня 1966 р. у Мельніку (Чехословаччина).
Авторка зокрема збірки легенд „Во дні
они” (1935), „Легенди старо-
київські” (1941-1943), повістей
„1313” (1935), „Без коріння” (1936),
„Предок” (1937), „Сон тіні” (1938),
„Quid est veritas?" (1961)...
