нас великого значення. Ми тільки того вважаємо героєм, вартим особливої уваги, хто завдяки своїм здібностям і своєму вихованню виявився здатним майже цілком підкорити свою індивідуальність ієрархічній функції, не втративши водночас сили, свіжості, дивовижної енергії, що становлять суть і окрасу особистості. І якщо між особистістю та ієрархією виникають конфлікти, то саме в цих конфліктах ми вбачаємо спробний камінь, на якому вимірюється велич особистості. Наскільки ми не схвалюємо бунтаря, що під впливом жадань і пристрастей пориває з порядком, настільки ж ми шануємо пам’ять про жертви, про справді трагічне.
Зрештою, коли йдеться про героя, дійсно взірцеву людину, то цікавість до особистості, до імені, до обличчя й жесту здається нам природною і виправданою, бо навіть у найдовершенішій ієрархії, в найбездоганнішій організації ми вбачаємо не машину, що складається з мертвих, нецікавих частин, а живе тіло, в якому кожна частина, кожен орган має волю і посвоєму бере участь у таємниці життя. З цього ми й виходили, розшукуючи біографічні відомості про Магістра Гри в бісер Йозефа Кнехта, а особливо все те, що він сам написав; нам пощастило знайти кілька рукописів, які ми вважаємо цікавими для читача.
Все чи майже все те, що ми можемо розповісти про життя й особу Кнехта, напевне відоме членам Ордену і в першу чергу гравцям у бісер; уже через саме це ми адресуємо свою книжку не тільки цьому колу, а й сподіваємося знайти вдумливого читача за його межами.
Якби книжка була призначена для того вужчого кола, то вона б не потребувала вступу й коментарів. Та оскільки ми хочемо зацікавити життям і творами нашого героя ще й читача поза Орденом, перед нами постає досить важке завдання — дати для того читача, не такого підготованого, як члени Ордену, невеликий популярний вступ до книжки, що познайомив би його з суттю й історією Гри в бісер. Ми наголошуємо на тому, що вступ цей популярний, він навмисне написаний так, щоб його міг зрозуміти кожен, і нітрохи не претендуємо на з’ясування тих питань і проблем Гри та її історії, над якими сперечаються в самому Ордені. Для об’єктивного висвітлення цієї теми ще не настав час.
Отже, хай читач не сподівається від нас викладу всієї історії і теорії Гри: таке завдання сьогодні не до снаги не тільки нам, а й куди поважнішим і вправнішим за нас авторам. Це завдання лишається на майбутнє, якщо тільки до того часу збережуться джерела й передумова для його виконання. І вже тим більше ця наша праця не може стати підручником Гри в бісер, — його взагалі ніколи не буде написано. Правила цієї найдосконалішої з усіх ігор вивчають тільки звичайним, усталеним шляхом, на це потрібні довгі роки, і ніхто, обізнаний з ними, не може бути зацікавлений у тому, щоб засвоєння їх було спрощене чи полегшене.
Ці правила, мова знаків і граматика Гри, становлять різновид високорозвинутого тайнопису, у створенні якого беруть участь багато наук і мистецтв, особливо ж математика й музика (а відповідно й музикознавство), і який може передати й пов’язати зміст і наслідки майже всіх наук. Таким чином, Гра в бісер — це гра всім змістом і всіма вартостями нашої культури, майстер грає ними десь так, як у добу розквіту живопису художник грав барвами своєї палітри. Всім, що людство в епохи свого піднесення витворило в сфері пізнання, високих думок і мистецтв, що в наступні сторіччя наукового осмислення було закріплене в поняттях і стало спільним інтелектуальним надбанням, — усім цим величезним зібранням духовних вартостей гравець у бісер володіє так, як органіст своїм органом, і орган той доведений до майже неймовірної досконалості, його клавіші й педалі відтворюють весь духовний світ, його регістри майже незчисленні, теоретично на цьому інструменті можна програти духовний зміст цілого всесвіту. Ці клавіші, педалі й регістри твердо зумовлені, змінювати їхню кількість і порядок чи пробувати ще далі вдосконалити їх можна хіба що теоретично: збагачення мови Гри способом введення в неї нового змісту підлягає якнайсуворішому контролю верховного керівництва Гри. І, навпаки, в межах цієї усталеної структури чи, дотримуючись нашого порівняння, в межах складної механіки цього велетенського органа перед гравцем відкривається цілий світ можливостей і комбінацій: майже виключено, щоб серед тисячі суворо, за правилами зіграних партій знайшлося хоч би дві, істотно схожих одна на одну. Навіть якби сталося так, що два гравці випадково взяли б для своїх партій ту саму вузьку тематику, то й тоді ті партії могли б цілком відрізнятися одна від одної і за своїм забарвленням, і за манерою виконання, залежно від складу мислення, вдачі, настрою і віртуозності гравців.
Врешті, історик на свій розсуд може залічувати до якої завгодно доби початок і передісторію Гри в бісер. Бо, як кожна велика ідея, вона, властиво, не мала початку, саме як ідея вона існувала споконвіку. Як ідею, як передчуття й ідеал ми знаходимо її ще в стародавні часи, скажімо, в Піфагора,
