На початку було Слово
і Слово було у Бога,
Біблія, «Свята Євангелія від Івана»
ст. 1127, вид. Москва, 1993 р.
Слово до читача
Рідне слово кожному наймиліше. Тільки мовою свого народу людина несе по життю неповторну індивідуальність, рівень культури, моральності та духовності. Відродження в християнській вірі духовних цінностей то є вищий прояв інтелекту людини. В незалежній Україні помітніше зароджується прагнення і набирає потужного поступу рух збереження гуманістичних надбань. В цьому процесі зростає значимість місцевого колориту, регіональної самобутності, що має зв'язок з безпосереднім впливом на формування патріотичності, духовного світосприйняття та культурного рівня особистості.
Нова збірка поезій «Дарую слово» автора Василя Михайловича Твердохліба демонструє, як глибоко потрібно любити свою землю, людей, природу і життя.
Його творам притаманна концентрованість думки, її логічна завершеність в філософсько-метафоричній формі і легке їх сприйняття. Така поезія несе свіже розуміння значимості добра, милосердя, породжує відчуття емоціоної напруги чутливої душі. Віршовані твори у своїй багатогранності переконують в тому, що друга збірка автора В. М. Твердохліба «Дарую слово» помітно доповнить культурне надбання поціновувачів його творчості.
Олександр Іванович Монастирський
Заступник голови Жмеринської районної державної адміністрації
Душа прозориться у слові
...І я все висловив за мить буденним словом... Слово суще, лукаве, спасенне, перетліле в устах — хоч кричи. Павло Мовчан «Голос» поезії видавництво «Дніпро» — 1982 р.
Перечитуючи поетичні твори нашого земляка, Жмеринчанина Василя Михайловича Твердохліба ще раз переконуюся, що мистецьке, літературне слово невичерпне. В поезії автора знаходжу його самовираження, а сказане слово несе свій особливий відбиток змісту. Своєю творчістю Василь Твердохліб охоплює історичну відстань в понад піввіковий період, аж до сьогодення.
В творах він торкається давніх драматичних доль попередніх поколінь — від дідів, батьків, дітей та теперішніх онуків. В орбіті духовного світу автора — і післявоєнні труднощі, і подвиги сучасників на життєвій стезі, і піднімаються гострі проблеми буденності. Поезію пронизує палка любов до усього, що пов'язане з Україною. Виразно відчувається, аж до загостреності почуття непідробного патріотизму. Своїм поетичним словом автор, мовби несе ніжне тепло, розмаїття свіжості і світла для того, хто чутливою душею торкнеться його слова. Описуючи красу природи, людини він начебто малює в уяві і змушує бачити перед собою живу картину. Безперечно, така поезія проміниться, як світло, сприймається, як пісня, читається легко, невимушено. Автор має свою особливу творчу уяву, вміє щиро співпереживати і самовіддано любити. В одному з творів він пише... «Де є добро, там зло зникає». Відкрити прозорість своєї душі у слові, яке несе відбиток емоційної думки, переживань і любові — чи може бути більш значимим творчий здобуток? «Дарую слово» — нова збірка автора.
Марія Іванівна Козловська — голова
Жмеринського товариства «Просвіта»
Від автора про меценатство
Сучасне благодійне, благочинне меценатство вносить вагомий вклад в розвиток, як економіки країни, так і в культурно-мистецьку та духовну спадщину народу. Прогресивна, далекоглядна, успішна людина-керівник, організатор, громадський діяч, з почуттям патріотизму, своєю благодійністю — внесенням фінансової допомоги сприятиме увіковічненню і збагаченню культурно-мистецьких, духовних і інших цінних надбань для прийдешніх поколінь. Значний доробок добрих благочинних справ і на рахунку жмеринчан. Яскраво вирізняються серед когорти меценатів представники Блоку Юлії Тимошенко — депутат Вінницької обласної Ради Людмила Михайлівна Щербаківська та депутат Жмеринської міської Ради Ірина Анатоліївна Попік, які безкористно виступили в ролі мецената видавництва книги поезій «Дарую слово».
Щербаківська Л. М. народилася у 1970 р. в с. Сл. Межирівська. З 1977 р. постійно проливає в м. Жмеринці. Має вищу педагогічну освіту — закінчила Вінницький педінститут. Працювала учителем, керівником, директором Навчально-виробничого комбінату. Нині обрана депутатом Вінницької обласної Ради.
Веде активну політичну діяльність. Є заступником голови Вінницького обласного Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина». В тісній співдружності працює зі своєю соратницею Попік І. А., яка є колегою по спільній діяльності.
Попік І. А. народилася у 1970 р., постійно проживає у м. Жмеринці. Закінчила Вінницький політехнічний інститут. Має спеціальність інженера автоматики та комп'ютерної техніки, працює в центрі дистанційного навчання від університету «Україна». Нині обрана депутатом Жмеринської міської Ради, веде активну політичну діяльність. Очолює Жмеринську міську партійну організацію Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина».
Висловлюю щиру подяку цим прекрасним і чуйним душею сподвижницям меценатства за сприяння у видавництві книги «Дарую слово», а також за методичну пораду жмеринчанкам — Вірі Олександрівні Співак та Тетяні Іванівні Думенко.
Автор
Дарую слово
І було Слово Господа любити істину і мир.
Біблія, «Книга пророка Захарія» ст. 897, вид. Москва, 1993 рік
Дарую слово, а у слові щирість,
І тепла частинку із глибин душі,
Я дарую слово і свою мрійливість,
Що веде до сонця в весняній порі.
Я дарую слово — скарб свій самоцвітний,
Що перлами грає в моєму житті,
Я дарую слово, а у слові силу,
Бо сила та взята з рідної землі.
Я дарую віру і любові ближнім,
Все те, що жадане у кожному дні,
Я дарую слово, а з ним і надію,
Що тепло від слова послужить меті.
м. Жмеринка 1995 р.
До сонця
До сонця, до сонця, до сонця
Відкрилися всесвіти всі,
До сонця, до сонця, до сонця
Проміння ясні пролягли.
До сонця, до сонця, до сонця —
Шепочеться в морі вода,
До сонця, до сонця, до сонця
В коханні земля розцвіла.
До сонця, до сонця, до сонця
Всміхаються квіти землі,
До сонця, до сонця, до сонця
Натягнуті струни душі.
До сонця, до сонця, до сонця
Завітна стежина ясна,
До сонця, до сонця, до сонця
І мрія любові моя.
м. Євпаторія 2007 р.
Пізнання
Дремуху Віталію Васильовичу —
голові громадської організації
«Інваліди Чорнобиля»,
жителю м. Жмеринки
Тебе ми пізнаєм, наш світе,
Що час, щодень майстерність добува,
Бо ясне сонце для нас світить
І новим кроком йде вільна доба.
Тебе ми пізнаєм, наш світе,
У впевненості нашої ходи —
Нас надихають на обнови
Реформи жданні, свіжі і нові
Тебе ми пізнаєм, наш світе,
В давно минулій й нинішній порі
У творчій дії і пізнанні
Ми бачим світло кращої зорі.
м. Жмеринка 1998 р.
Неповторний Станіславчик
На Мурафських берегах,
Між долинами у вербах
Дзюркотить вода в струмках,
У живих сільських джерелах.
Тут красується село,
Наче перловий дукатчик,
Називається воно
Неповторно — Станіславчик.
Скрізь дороги гомінкі
І садиби тут затишні,
Люди славні трударі
І за помислами чисті.
Станіславчик, Станіславчик
Заповідна сторона, Станіславчик,
Станіславчик Моя
батьківська земля.
с. Станіславчик 2007 р.
Розлука
Міцніють дужі ясени,
Посаджені в дитинстві мною,
Біля затильної стіни
Хатини серцю дорогої
Зросли вони там в самоті,
В рядку під хатою сільською
І берегли в негожі дні
Пониклий дах від градобою...
Не раз скидали восени
Вони листки, в прожиті роки,
Від збіглих літ на них лягли
Журбини — тріщини глибокі...
Зростає кожної весни
Гілля крислате зеленруте
І виглядає щодоби
Мого повернення з розлуки...
Вітаю я їх в літній час —
Тут досі мамина є ласка
І зустрічає, наче в снах,
Мене з дитинства добра казка.
м. Жмеринка 1985 р.1985 р.
Земляки
Як живете, мої земляки,
Чи в суєтах земних не зблукали?
Чи ще сняться Вам рідні й батьки,
Чи й на мить Ви їх не забували?
Як живете, мої земляки,
Чи не рветься душа до хатини,
Чи не в'януть квітки у серцях,
Що посіяла мати з зернини?..
То ж живіте мої земляки,
Де Вас доля своя приласкала,
Де тримає Вас міцно буття,
Щоб життя і любов розцвітали.
Земляки, земляки, земляки,
Найгарніші мої добрі люди!
Земляки, земляки, земляки,
Я ніколи про Вас не забуду.
с. Станіславчик2007 р.
Поклик
Моя земля, ліси і гори,
Мої моря і тихі доли,
Високі ясні небеса —
Знаменням музу надиха.
На знаки музи я вдивився,
Пильніш до неї пристрастився,
Чим відгукнувся серцем я
На ті святії знамена.
Від них засяяла душа,
Прийшла і благість й доброта:
До них веде кожна доба,
Що спонукає до пера.
м. Жмеринка2003 р.
Вільна нива
Гудимі Михайлу Васильовичу —
лікарю ветмедицини,
жителю с. Слобода Носковецька
Вільна нива попід села
Зеленіє навкруги,
Вільна нива родить рясно
Ваговиті врожаї.
Вільна нива розрослася
Від селянської душі,
Вільна нива в поміж ряддях
Пестить гарнії плоди.
Вільна нива несе блага —
З хлібом радість і пісні,
Вільна нива щиро дала
Життя людям на селі.
с. Слобода Носковецька1976 р.
Нагороди
Світлій пам'яті — 70 років від дня народження батька
Твердохліба Михайла Степановича
В опустілій матусиній хаті,
В скрині, в схові, на дні у вузлі,
Бережуться надійно і свято
Батькові заслуги бойові.
Лиш у свято велике наш тато
Діставали відзнаки свої,
А матуся йому приміряла,
Притуляючи їх до душі...
Та хвилина й мене хвилювала,
Нині з трепетом йде у думки —
Тож бо день Перемоги справляли,
Переживши всі пекла війни.
м. Жмеринка1988 р.
Дружба
Кучеру Борису Івановичу —
другові дитинства,
жителю с. Саніславчик
Мій друг дитинства, юності моєї,
Не змить літам і часу це чуття,
Бо все, що зв'язує мене з тобою —
То є частиночка мого життя...
Про тебе радо я колись згадаю
І ясністю засвітяться думки,
Та дружба, що гартована в дитинстві
Залишиться навіки у душі.
м. Броди1968 р.
Стежина
Ожила в думці стежка польова,
Біжить житами у безмежні далі,
В хлібах цвіте волошків синьова
І світлі мене обрії вітають...
Моя стежина в тернових гіллях
Вела мене похмурими місцями
Та доля вперто торувала шлях
До зустрічі із добрими світами.
с. Станіславчик1967 р.
Від землі
Все від землі, від сонця і води.
Все від землі, від всіх багатств її,
Наше життя відзначує буття —
І хліб, і сіль, і радощі, і біль —
З землі зростає зміна молода,
Що в праці благ примножує вона.
Все від землі, від сонця і води.
Все від землі, від всіх багатств її.
с. Станіславчик1966 р.
Жар калини
Розкидала осінь жар калини в вітті,
Розсипала осінь промінь по листках,
Запалила ясно верховіття в лісі
Й ворожить з вітрами у стиглих лугах.
Палають жарини в калиновім вітті,
Тріпочуть на вітрі пожовклі листки,
Шатрами піднялись високі блакиті
Й мережать довкілля поля золоті.
Жар калини палає, мов з чистого серця,
В променях зітканий простір у красі
І теплом уквітчують прикрашену землю,
Як всю Україну барвисті хустки.
м. Жмеринка2005 р.
Світанкова мить
Ледь помітно стрепенулась сонна тиша ночі,
Густа темінь відпливає в нетрі неохоче,
Та світанок ясним сходом вмиває зірниці,
Розсипає роси — перли по свіжій травичці.
Грають промені у барвах, ген на небосхилі,
Пливуть сяйвом перемінним веселкові хвилі,
Ще мить — друга і велично Сонце усміхнеться,
Ніжно землю націлує, в росах розіллється.
с. Станіславчик1987 р.
День
Широким плесом розлилось довкілля,
Високим куполом піднялись небеса,
А сонце сипле із-за хмар проміння
І з вітром ніжно віє свіжість молода.
Я йду в цей світ, в прозору сонце — хмару
І в деннім купелі бальзам душею п'ю,
Знімаю сум, вгамовуючи спрагу,
А свіжість взяту в дня я людям віддаю.
м. Жмеринка2000 р.
Ритми серця
Ритми серця звучіть ви ніжніше,
Не лякайтесь важкої пори,
Щоб у погляді стало ясніше,
Щоб у думах сади розцвіли!
Щоб цвіли, як у місяці травні
Зеленіє трава молода,
Як промінню всміхаються ставні,
Що відкрила до сонця весна.
Щоб всміхалися в повені ранній
У заквітчаній теплій порі,
Щоб гарнішим став світ наш прекрасний,
Щоб довкола звучали пісні.
м. Жмеринка1972 р.
Самоцвіти
В якусь пору, одної миті
В нас, в душах сяють самоцвіти,
А ми подумаєм — граніти
І щастя свого не помітим.
А щастя раз іде до нас
У несподіваний той час,
Щоб віщувало воно нас —
Ми би потрапили якраз.
Цього нема у нашім світі —
Тому і рідкість самоцвіти,
То ж придивись, поглянь пильніше
Свій самоцвіт візьми скоріше.
м. Жмеринка1991 р.
Добро і зло
Відомі істини нам прописні,
Що зустрічаються в житті.
Два фактори, не мовби і прості —
Добро і зло, як тіні дві.
Людині, звісно бажане добро,
Та в більшості таке буває,
Мабуть у декого й було,
Що зло чомусь перемагає,
А мудрість тут лише така,
Залежність, навіть мається одна —
В бажанні родиться добро,
Лише саме приходить до нас зло.
І кожен певне добре знає —
Де є добро, там зло зникає.
м. Жмеринка1993 р.
Спробуй ти
Спробуй ти, порозмовляй з совістю своєю,
Розкрий її таємності усі,
Лиш спробуй доторкнутись щирістю всією
Чутливих денців спраглої душі.
А спробуй ти побачити, що є не зриме,
Хоч раз відчути в холоді тепло,
А спробуй ти лиш раз здійснити примітивне,
Зробити щиро ближньому добро.
Спробуй ти віддай себе аж до краплини,
Не залишити й мізеру, сліду,
А спробуй лише раз сказати усю правду
Своїй природі й світосприйняттю.
І сумнів згине, зникне десь усе, розтане,
Розкриє погляд свіжий і ясний
І стане день найкращий поміж всіма днями,
Народить світ безхмарний гомінкий.
м. Жмеринка1994 р.
Не був би я
Не був би я в своєї матері за сина
І чоловіче ймення гордо не носив,
Якби не славив я природу в молодінні
І щоб красу довкола ніжно не любив.
Не був би я нащадком генів в родоводі,
У пламені кохання палко не горів,
Якби не прагнув осідлати роки — коні,
Шляхами прадідів промчатись не хотів.
Не був би я людиною, як всі — земною,
Не мав би права я на білім світі жить,
Якби не прагнув за народ іти до бою
І добрий слід в житті нащадкам залишить.
с. Станіславчик1996 р.
Пізнай себе
Пізнай себе, мій розуме людський,
Всі сторони свої мені відкрий,
Щоби одна найкраща сторона
Відкрита завжди для людей була.
Пізнай себе, мій розуме людський,
Всі таємниці там мені відкрий,
Щоб віднайшлася сторона така,
В якій була б одна лиш доброта.
Пізнай себе, мій розуме людський,
Даруй мені потік думок ясний,
Щоби від них живилася душа
І хвилювала серденько краса.
м. Жмеринка1995 р.
Волошкові блакиті
Волошкові блакиті теплом літа зігріті,
Умиваються сяйвом золотої пори.
Волошкові блакиті розлилися у житі,
Між колоссям збирають волошків синьову,
Волошкові світанки в чисто-свіжій блакиті
Колискову співають молодому зерну.
Волошкові блакиті тишиною сповиті
В волошкових просторах наливають хліби.
А жита половіють в волошковому цвіті
І пливуть над полями волошкові пилки.
Волошкові блакиті в ранніх росах умиті,
Мов струмують, кохана із твоєї душі,
Ми зайдемо з тобою в волошкові блакиті,
В неозорих просторах де духмянці густі,
Синій цвіт волошків в волошковому світі
Зберем в пишні букети, вип'єм чари п'янкі.
м. Жмеринка1980 р.
Чайка
Прилетіло чайко мило, білокрила
І принесла з моря чистоту душі,
Враз поблякло горе, життєві турботи,
Що нанесли мулом прожиті роки...
Я дивлюсь на чайку, на прибою хвилі
І лину у мріях у юність ясну,
Я дякую чайці біленькій і милій
За мить цю щасливу в морській стороні.
м. Затока2004 р.
Забери мене
Забери мене туди,
Де незнанії світи,
Я прохаю, так зроби,
Я благаю — забери!
Забери мене туди,
Де любові голоси,
Я прохаю, так зроби,
Я благаю — забери!
Забери мене туди,
Де лиш ніжності душі,
Я прохаю, так зроби,
Я благаю — забери!
Забери мене туди,
Де кохання і де ти.
Я прохаю, так зроби,
Я благаю — забери!
с. Носківці1997 р.
Судилась доля
Чому судилось, лихо доле,
Ти з ранніх літ бідній вдові?
Чому не сплила чорним мулом
В безлюдний світ, в чужі краї?
Чому судилась, злая доле,
У сірім світі і плачу —
Все супроводиш ти незримо
Дітей і матір їх — вдову...
Твоя присутність, гірка доле,
Сирітських діток доганя
І не дає позбутись горя
Їм у подовж всього життя.
с. Станіславчик1989 р.
Голодомор тридцять третього
До 75-ти річчя голодомору на Україні
Голодомор — страхітне слово,
В ньому вмістились всі жахи.
Ті очі смертні, тіло спухле —
Одні череп'я і кістки.
Кістки і шкіра, смертна пустка...
Благання їжі в тих очах,
Яку забрали кати їхні —
Панує смерть по всіх кутках.
Селом у хатах порожнеча
І безнадія до не впину,
Рвуть душу маревом думки,
Як — то живим йди в домовину?
м. Жмеринка2007 р.
Плід шовковиці
Я зрілий плід шовковиці зірву
У літній час, у батьківськім садку,
А ягідка вже спіла і пручка,
Під ясним сонцем визріла вона,
Торкнусь губами ніжно соку я,
Скуштую чуть блаженного плода,
Впізнаю смаку тонкощі усі
Наповню денця спраглої душі.
м. Жмеринка2007 р.
Наше довкілля
В Сонце-галактиці — одна
Пливе у всесвіті космічнім
Наша планета дорога,
Жива земля у русі вічнім.
На ній тваринка й деревце,
Кожна рослинка в світі звичнім
Має призначення своє,
Свій цикл життя й код генетичний.
Весь світ живий, аж до води
Чутливий, ніжний, неповторний,
Він терпить глум у ці часи —
В технічний бум непереборний.
Від нечистотів гине став,
Чиста джерельная вода,
Від сміттєзвалищ — ліс і гай,
Від хімікатів — фауна жива.
І просить сумно дивосвіт,
Благає криком всіх свідомих,
Своє довкілля захистить
Від знаних ядів й невідомих.
м. Жмеринка2008 р.
Біль Чорнобиля
Хижа гусінь препогана,
На квіточку сіла,
Брала, пила з неї соки,
Поки квіточка голівки
кволо вниз не похилила
(Усна народна творчість)
До сімнадцятої річниці
Чорнобильської трагедії
Палить землю суховієм,
Із теплом квапиться весна,
Несподівано підкралась
В Чорнобиль стихія страшна.
Гримнув атом в однім з блоків,
Над Прип'яттю вогнем упав —
Приніс біль всьому народу
І не одне життя забрав...
Не поможуть слова горю,
Чорнобильській тлілій землі —
Плани гнались недолугі
І реакторів монтажі...
Зло карає і не винних
За чужі важкі гріхи —
Це ж споганили чужинці
Чисті води, землі і ліси.
м. Жмеринка2003 р.
Мати
До 50-річчя від дня народження матері
Твердохліб (Репей) Ганни Тимофіївни
Мати рідно, в кожного ти мила,
Як це ж можливо тебе не любить?
Ти часточку себе в мені лишило,
Благословляла на життєвий путь...
Твоє життя завжди не було світлим,
Його затьмарила клятая війна,
А долі були злидні й відбудова —
Та із старістю уже журба прийшла.
Чому ми так запізно розумієм?
Безмежну щирість наших матерів —
Вони ж віддали нам усе, що мали
Для блага своїх дочок і синів.
м. Берестечко1966 р.
Бистрина
Спішу на бистрині життєвої ріки
В рутинному бутті, в розкутій суєті,
Спішу на бистрині у швидкіснім житті,
Де звуки голосні не гаснуть і в ночі.
Спішу на бистрині в потоки гомінкі —
Знайти би в них мені десь тишу в стороні,
Знайти би в бистрині завітні береги,
Де б доль була ясно і зникла суєто.
м. Жмеринка2001 р.
Смуток
Світлій пам'яті до вісімдесятиріччя
з дня народження матері
Твердохліб Ганни Тимофіївни
Зійди рано із-зі сходу,
Сонце моє ясне,
Хай помолюсь я досхочу,
Хай смуток пригасне.
Я оглянуся довкола,
З тобою помрію,
Хай рознесуть моє горе
Промені яснії.
Всемогутнє моє Сонце —
Я твоя дитина,
Та немає в мене втіхи,
Я є сиротина,
Сиротина і не без роду, —
Рано втратив маму,
Важка туга, моя втрата —
Гірка сльоза кане...
Пішла ненька, пішло щастя,
Пішла, не всміхнеться,
Божу друге перша радість
Знову не вернеться...
Буде втіха та не тая,
Буде лиш хвилина,
Бо у серці у куточку
Ятрить сумовина.
м. Затока2004 р.
Біля моря
Сонячне коло велике червоне
Зі сходу раненько на морі встає,
А море все грає, хвиля гуляє
Та з плескотом лагідно в берега б'є...
У вологім піску ми пишем словами,
Що раптом зникають у білій піні,
В цю ранню пору я мрію кохана,
Щоб пам'ять не змила всі наші сліди.
м. Затока2004 р.
Роксоланове і Маріїне
Войтович (Затей) Марії Савівні,
своїй тещі
Роксоланове і Марїїне,
Життя житиє-пережитеє,
Пережитеє, переміряне,
Переміряне, перевіяне,
Перевіяне, перемелене,
Перемелене, пересіяне,
Пересіяне часом дниною,
Пережитеє вік людиною...
Від турків, татар аж з часів орди
Не забутнії всі давні сліди,
Що пролинули, в віках канули,
Залишили слід недоглянутий,
Недоглянутий, недописаний,
Буреломами переметений,
Від прапращурів перенесений.
Тож красивії, чорнобровії
Зазнавали гніт від московії —
Від батрачення в злиднях, голоді —
Поскладали теж свої голови...
Не одна краса в горі в'янула,
Бо ж неволя та бусурманова,
А краса була Роксоланова —
Цвіла, мріяла в праці канула
І Марія так не зоглянулась,
Не зоглянулась, як зів'янула —
За ідею йшла й не побачила,
Все життя своє пробатрачила,
Пробатрачила в пломінь — вихорі,
Не вщухає біль, сльози висохли.
с. Станіславчик2000 р.
Хлібина
Пошана хлібу.
«Хліб усьому голова»
(народне прислів'я)
Коштовний витвір праці хлібороба,
Смачна хлібина пишна, запашна —
У ній вмістились спільна дума — згода,
Природи сила і любов людська.
с. Станіславчик1987 р.
Весняні повені
Тріскун Надії Степанівні —
сільському голові с. Жуківці
Зупинюсь я на кручі за селом,
Охоплю зором повені весняні,
Помолоділі верби над ставком
І водоплини в дружнім клекотанні.
с. Жуківці, с. Щученці1998 р.
Весна кличе
Цеплому Віктору Логіновичу,
жителю с. Станіславічик
Щебече жайворон у яснім чистім небі,
Ллє срібний спів свій у прозору далечінь,
Мов ніжним струменем у хліборобськім серці
Віддзвонює під небом перший весно-грім —
Це ж бо весна — красна гукає, кличе в поле
Невтомні руки і думи трудівників,
Щоб із зерна, в якім вся хліборобська доля,
Зростити копи жнива тугих колосків.
с. Станіславчик1989 р.
Запізніла весна
Запізніла весна заглянула у серце,
Запізніле тепло доторкнулось душі,
Десь комусь та відлига нічого не варта,
А для мене тепло те не має ціни...
Запізніле кохання, затримана весно,
Мов ту мрію завітну прошу — прийди,
І приходь ти до мене порою ясною,
Все приходь я прохаю, хоч раз ще прийди.
м. Жмеринка2006 р.
Травневі обнови
Травневі обнови свіжістю сяють,
Весняний день купається в теплі,
Ласкавим сонцем грає місяць травень
Від першої ранкової зорі.
Красуються міста розквітлі вранці,
У оксамиті села і поля —
Приносить травень радощі від праці,
Надію в долю й засів трударя.
м. Жмеринка2005 р.
Жмеринське диво
Світлій пам'яті — 90 років від дня народження
талановитого майстра в мініатюрі,
земляка Μ. Г. Маслюка
Так, є дива убілім світі,
А чи у місті, чи в селі,
Звичайні ходять поруч люди,
Та не аби які майстри.
І наша Жмеринка гордиться
Незвичним майстром Маслюком,
Який у мікросвіт заглянув
Під збільшуючим розмір склом.
В мініатюру вміщав вміло
Він паровози і книжки,
І змайстрував він мікро диво —
Підкував ніжку у блохи.
м. Жмеринка2007 р.
Повноліття
Репей Оксані Михайлівні —
жительці м. Жмеринка
Вершина злету в повнолітті,
Це старт у повноплин життя
І тільки два десятиліття —
Це світанкова ще пора.
Нехай іскриться плин казковий
В дівочім сяйві красоти,
Нехай несуть тихі світанки
Прозорість ранньої роси.
м. Жмеринка1991 р.
Вересень
Макогону Миколі Андрійовичу,
співробітнику, жителю м. Жмеринки
Крізь небесні глибокі блакиті,
Через стерні й широкі поля,
З літа вересень в стиглому житі
Стрепенув за повіддя коня.
Перепела збудив на світанні,
Розгубивши по стернах росу,
Оберемком тепло без вагання,
Везе з літа у осінь ясну.
м. Жмеринка2002 р.
Сорок літ
Майстру Геннадію Івановичу
співробітнику, жителю м. Жмеринки
Шлях до зеніту підступа,
Пів полудень буяє,
А сорок літ — життя кроса,
Ще серце наповняє.
Дорога стелиться ясно,
Веде в майбутні долі,
А попереду все життя
Без тернів і печалі.
м. Жмеринка2002 р.
П'ятдесятиріччя
Стеценку Сергію Миколайовичу,
співробітнику, жителю с. Станіславчик
П'ятидесятий рік настає
Піввікового ювілею,
Це безліч дум, турбот і справ,
Розмов із рідною землею.
Зростає мудрість в кожнім дні
На довгий вік — до ста зоріє —
Хай ляже в щасті ясний шлях
В добрі, у злагоді, надії.
м. Жмеринка1998 р.
Столиця України
Місту Києву
Київ столичний, ти вічнеє місто,
На кручах могутньо встаєш
Всю Україну надійно і свято
З славетним Дніпром бережеш.
Злато Софії і слава Подола,
Навіки з'єднались з Дніпром —
Хрещена воля, козацькая доля
Владимира віщим Хрестом.
Карпатськії гори, Степу простори
Квітують в Державі одні —
Заходу й сходу — усьому народу,
Ти служиш зразком у житті.
Київ столичний, ти вічнеє місто,
На кручах могутньо встаєш
Всю Україну надійно і свято
З славетним Дніпром бережеш.
м. Жмеринка2008 р.
Вечірнє місто
Місту Одесі
Котить хвилю Чорне море,
Шелестить вода піском,
Мов співає колискову
Місту тихо перед сном.
Никнуть звуки з побережжя,
Довкіль — гамір теж стиха,
Лише цвіркун серенади
Виспівує аж до дня.
м. Одеса1997 р.
Подорож до моря
Твердохліб (Войтович) Галині Іванівні —
своїй дружині.
Швидкий експрес до моря мчить,
Дзвенять у колію колесо;
Нас час з тобою розлучив
І я уже тепер далеко.
Лиш мрії рояться мої
До тебе вони йдуть юрбою,
Я хочу бути том де ти,
Я хочу бути із тобою...
Ландшафт розкинувся морський
І хвиля свіжа ніжно грає,
Одначе лише жаль мені,
Що тебе, мило, тут немає.
cm. Первомайськ-Перекопськ2007 р.
Липнева Євпаторія
Місту Євпаторії
У Євпаторії липневій,
Я в ранню рань на березі стою,
А море грає, вигравав,
Вічну мелодію сонно свою.
Пісок ще теплий, не остиглий,
Повітря свіжістю дзвенить,
Над головою небо чисте,
А в небі чаєчка летить.
В просторі вранішнього моря,
Мов небеса з'єднались до води,
На горизонті неба й моря
Ледь-ледь біліють в далях кораблі.
м. Євпаторія2007 р.
Цілюще джерело
Місту Гусятин
Тернопільської області
В Гусятині, над швидкоплинним Збручем,
Серед широких верболозових долин,
Б'є джерело цілющої водиці,
Що йде, як божий дар із надрових глибин.
м. Гусятин2006 р.
З імли до краси
Довкіль непрохідь лиш імла,
Одна імла, мов та стіна,
Стіна і сіра і стрімка,
Висока, товста і глуха.
Не світить жодна сторона,
Кругом не проглядь — лиш імла,
А в тій непрогляді до дна
Істота виходу шука.
Шукає світла та дарма,
Бо навіть іскорки нема,
Та раптом вгледіла вона,
Що лише східна сторона
Ледь-ледь світлішою була.
Істота винайшла тепла
Створилась щілочка мала —
Яскравим променем сія,
Як життєдайная іскра
І поступилася імла.
Пропала темінь та густа,
А далі Світла і тепла,
Немов розхлюпалась весна —
Істота в спеці потопа,
Кругом пече вже від тепла,
Тут би знайти десь холодка
Та не знайшлося й деревця,—
Одна пустеля світлова,
Яко вже дихає, жарить,
Істота хоче дуже пить,
А тут води й краплі нема,
Щезла вода, в пісок пішла,
А спрага душу роздира,
Істота брела навмання,
Йдучи шукала джерельця —
Питво й росинки не знайшла,
Тут в ліс густий воно зайшла
В нім твань холодна і сиро
І вітер гучно завива,
Аж ломить з силою гілля,
Кругом знобить, кістки пройма —
Істота з лісу вже тіка.
Та раптом вибігла в поля,
Де врунять молоді жито,
В пониззі ріки, берега,
Зелені доли і луга,
Враз зупинилась тут вона,
Зачарувало зір кроса,
Замилувала яснота
І голубії небеса
Й веселки вмитої дуга
Прикрасила її життя.
м. Жмеринка2005 р.
Під чумацьким шляхом
Під чумацьким шляхом розцвіло кохання,
Під чумацьким шляхом зоряний туман,
Під чумацьким шляхом впізналося щастя,
Що його навіяв любовний роман.
Під чумацьким шляхом далі безкінечні
І немає краю почуттям у нас,
Чом всміхнулось щастя,— я в долі питаю, —
І бринить ще й досі на моїх устах?
м. Затока2005 р.
Сільська трудівниця
Чому ти вічно трудівниця?
Про це спитай себе сома,
Чому у праці, мов в кріпацтві,
Запропастила все життя?
Чому від рання до смеркання,
Ти пораєш усе кругом?—
На кухні, в хаті, біля стайні,
По господарству, й все бігом...
Не бачиш світу в його звабі,
Не йдеш у гості до людей,
Закабалилася у праці,
Й немаєш дяки від дітей,
і голови ти не підняло,
Не випросталась в повний зріст,
Отак жило, бо і не знало,
Що є ще інший кращий світ.
м. Жмеринка2008 р.
Лютневі вікна
Лютневі вікна серед стужі,
Це ясний день в легкім теплі,—
Бурулька краплями збігає
В прозорій росяній воді.
Під вечір трохи підморозить,
Крижинки стануть на землі,
Й хрустять до ранку під ногами,
А вдень вже знов — біжать струмки
м. Жмеринка2008 р.
Січень
Новорічна пора
На порозі в січневій господі
Як засвітить студенна зоря,
Рік від року в службовім поклоні
Бере посох нового кермо.
Рік старий відпливає у вічність,
А новий йде на зміну йому,
Щоби вдало, з розбігу у січні
Подолати майбутні шляхи.
м. Жмеринка2008 р.
Не примушуй
Не примушуй тебе покохати,
Не примушуй сказати люблю,
Не примушуй мене, не примушуй
Не примушуй тебе я прошу.
Не примушуй мене тебе вразить,
Не примушуй впізнать гіркоту,
Не примушуй мене, не примушуй
Не примушуй тебе я прошу.
Не примушуй сказати неправду,
Не примушуй вчинити брехню,
Не примушуй мене, не примушуй
Не примушуй тебе я прошу.
Не примушуй мене не співати,
Не примушуй не бачить весну,
Не примушуй мене, не примушуй
Не примушуй тебе я прошу.
Не примушуй мене не сміятись,
Не примушуй ридати в пітьмі,
Не примушуй мене, не примушуй
Не примушуй тебе я прошу.
Не примушуй чинити не гідно,
Не примушуй фальшивить в житті,
Не примушуй мене, не примушуй,
Щоб не скривдить святиней душі.
м. Жмеринка2008 р.
Голосіння матері-України за загиблими Чорнобильцями
До дня Пам'яті — 22-ї річниці
Чорнобильської катастрофи
Ой, Боже, мій Боже, Всевишній, мій Боже,
Хто ж моєму горю то й помогти зможе?,
Хто розрадить душу і рану загоїть.
Хто прийде до неньки, щиро заговорить?
Ой, ви дітки, мої ясночолі,
Чом ви так рано пішли в небуття?,
Чому горе гірке, полинове,
Все спопелило до щенту життя?
Ой, синочки, мої яснокрилі,
Чом прийшла невідрадна пора —
Залишили ви матір у горі,
Що й не висушить сльози весна?
Покосило вас смертнеє лихо,
Ви ж бо в пеклі спасали життя,
Хто промовить — матусенько — тихо,
Мамо, нене ви рідненька моя?
Ой, скажіть, мої любії дітки,
Щоб почули усі ваші слова,
Що Чорнобильське пекло навіки
Болить в серці і плаче душа...
Щоби Ангел-спаситель із неба
Захистив Україночку всю,
Щоб святії заступники Божі
Запалили за здравні свічки.
Ой, Боже, мій Боже, Всесильний, мій Боже,
Хто ж моєму горю тепер допоможе?
м. Жмеринка2008 р.
Онукові
Андрійчику і Олесику — своїм онукам
Наш онучку, любий синку,
Наш ти хлопчику, дитинко!
Всі тебе ми пригортаєм,
Добре слово промовляєм —
Гарне свято Новий рік,
Бо сніжок на землю ліг,
У огнях горять ялинки
І летять на них сніжинки,
Дід Мороз малят вітає,
Побажання посилає...
М'яко ходить по сніжку,
Носить ласощі в мішку,
Ранком йшов він до діток
І розсипався мішок...
Та знайшлися порятунки —
Роздав діткам подарунки,
А малесенькому синку
Дав в подарочок картинку,
Та картинка не проста,
Немов казка чарівна
Ясно світить, горно грає,
З Новим роком всіх вітає,
В одночас добра бажає,
Щоб наш хлопчик чемним був,
Всі поради старших чув,
Ріс розумним та бадьорим,
Був послушним і здоровим,
Бо онучка люблять всі,
Зичать радості в житті.
Подарунок цей прекрасний,
Хай приносить тобі щастя!
Пригортаєм і цілуєм,
І в ялинки погостюєм,
Щоби свято в нас було
І батькам і дідусеві,
Новий рік, щоб був веселим!
м. Жмеринка2007 р.
Вітальні послання
Співробітникам Жмеринського управління
сільського господарства
Хай зими біліють снігами,
А весни квітують в красі,
Хай шана приходить за працю
Й на нивах буяють хліби.
Хай доля всміхається ясна
І чисті світанки вмивають зорю,
Лягають стежини безкраї
В багатстві, в щасливім життю!
Хай довгою буде дорога,
Що вибрала доля в житті,
Хай зустрічів буде жаданих
Багато на твоїм путі.
Хай в веснах життя молодіє,
Краса хай у росах цвіте,
Душа хай від щастя радіє
Вік довгим в здоров'ї буде!
Пахуча трояндова ніжність,
Хай зріє в садках і в душі,
Хай батько та мати, і діти,
Всі друзі бажають здоров'я тобі!
м. Жмеринка2000 р.
Культурно-мистецькі обнови Жмеринки
Молодість міста
Місту Жмеринці
Молодіє Жмеринка столітня,
Крокуючи в подальшії віки,
Пейзаж міняють нові забудови,
Охайні площі, сквери і садки.
Майдани світлі нас до себе ваблять
Вітають затишком казкової краси,
Де віддзеркалюються в піднебессі
Золотоверхі бані, куполи й хрести.
На площі Миру Божий храм величать
І мов полонить святістю думки,
А зовсім поруч жвава залізниця,
Вокзальні вежі, арки і містки.
Серед простору в центрі міста,
З граніту сірий височить курган
На нім постав навіки міцно в бронзі,
Народний геній — любий наш Кобзар.
Тарас Шевченко з свого п'єдесталу,
Незримо Думою до нас летить,
Немов він жмеринчан всіх закликає
Палкіш свою Україну любить.
м. Жмеринка2007 р.
Скарбниці Станіславчика
Окремі відгуки
Вісточка з Ізраїлю
До ювілею
З клубу бібліотеки «Ровесник»
Життєвий, трудовий шлях і громадська діяльність Твердохліба Василя Михайловича
Твердохліб В. М. народився 30 липня 1946 року в селі Станіславчику, Жмеринського району, Вінницької області в селянській сім'ї. Батьки з 1991 року відійшли у вічність. Мати — Твердохліб Ганна Тимофіївна, батько — Твердохліб Михайло Степанович. Вони працювали в місцевому колгоспі на різних роботах в рослинництві та тваринництві. Батько був учасником та інвалідом війни 1941-1945 років. За бойові заслуги мав військові відзнаки — медалі і ордени.
Дитинство і юність В. М. Твердохліба пройшло у післявоєнному селі, в нуждах і турботах. Одружився в 1970 році. Дружина — Твердохліб (Войтович) Галина Іванівна — учителька біології, дочка Інна — учителька географії.
Після закінчення в 1964 році Станіславчицької середньої школи Василь Михайлович продовжив навчання в Тульчинському технікумі ветеринарної медицини. Служив у армії з 1965 по 1968 роки, в Прикарпатському військовому окрузі на Львівщині. В 1969 році закінчив навчання в Тульчинському технікумі ветмедицини. За відмінне навчання одержав червоний диплом з відзнакою за фахом фельдшера ветмедицини. Працював в Станіславчицькому колгоспі. В 1977 році закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут на факультеті ветмедицини де одержав вищу кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини.
В трудовій діяльності працював на виборчій комсомольсько-партійній та радянській роботах міста Жмеринки. З 1984 по 1988 роки був директором Жмеринської міжгосподарської інкубаторно-птахівничої станції. Пізніше працював ведучим спеціалістом відділу тваринництва Жмеринського районного агропромислового об'єднання. З середини 1988 року працював заступником головного лікаря ветмедицини Жмеринського району та одночасно начальником відділу незаразних хвороб сільськогосподарських тварин. З 1998 року затверджений головним зоотехніком Жмеринського управління сільського господарства, де працював до 2001 року. З 2002 до 2004 року — начальник інспекції райдержресурсів по Жмеринському районі.
В повсякденному житті має активну життєву позицію. Обирався депутатом Станіславчицької сільської ради та в керівні органи громадських і партійних організацій — головою профкомів профспілкових організацій, вів активну громадську діяльність. Має статус постраждалого від радіаційного опромінення, яке одержав під час військової служби. Присвоєно військове офіцерське звання — капітана.
На заслужений відпочинок вийшов у 2004 році. Продовжує вести громадську діяльність. З 2003 р. очолює громадську організацію — Жмеринський міський комітет ветеранів ядерних випробувань і військових навчань з застосуванням атомної зброї та одночасно обраний заступником голови громадської організації «Інваліди Чорнобиля». Постійно приймає безпосередню участь в загальноміських та районних політичних і культурних заходах Жмеринчан. За зразкову працю та активну громадську діяльність неодноразово нагороджений цінними подарунками, грамотами та іншими заохоченнями, має ювілейну медаль. Часто друкується на сторінках місцевих засобів інформації. З травня 2007 року є автором першої друкованої книги поезій «Лише тобі», яка одержала схвальний відгук серед читачів міста Жмеринки та району.
Рідне слово кожному наймиліше. Тільки мовою свого народу людина несе по життю неповторну індивідуальність, рівень культури, моральності та духовності. Відродження в християнській вірі духовних цінностей то є вищий прояв інтелекту людини. В незалежній Україні помітніше зароджується прагнення і набирає потужного поступу рух збереження гуманістичних надбань. В цьому процесі зростає значимість місцевого колориту, регіональної самобутності, що має зв'язок з безпосереднім впливом на формування патріотичності, духовного світосприйняття та культурного рівня особистості.
Нова збірка поезій «Дарую слово» автора Василя Михайловича Твердохліба демонструє, як глибоко потрібно любити свою землю, людей, природу і життя.
Його творам притаманна концентрованість думки, її логічна завершеність в філософсько-метафоричній формі і легке їх сприйняття. Така поезія несе свіже розуміння значимості добра, милосердя, породжує відчуття емоціоної напруги чутливої душі. Віршовані твори у своїй багатогранності переконують в тому, що друга збірка автора В. М. Твердохліба «Дарую слово» помітно доповнить культурне надбання поціновувачів його творчості.
Перечитуючи поетичні твори нашого земляка, Жмеринчанина Василя Михайловича Твердохліба ще раз переконуюся, що мистецьке, літературне слово невичерпне. В поезії автора знаходжу його самовираження, а сказане слово несе свій особливий відбиток змісту. Своєю творчістю Василь Твердохліб охоплює історичну відстань в понад піввіковий період, аж до сьогодення.
В творах він торкається давніх драматичних доль попередніх поколінь — від дідів, батьків, дітей та теперішніх онуків. В орбіті духовного світу автора — і післявоєнні труднощі, і подвиги сучасників на життєвій стезі, і піднімаються гострі проблеми буденності. Поезію пронизує палка любов до усього, що пов'язане з Україною. Виразно відчувається, аж до загостреності почуття непідробного патріотизму. Своїм поетичним словом автор, мовби несе ніжне тепло, розмаїття свіжості і світла для того, хто чутливою душею торкнеться його слова. Описуючи красу природи, людини він начебто малює в уяві і змушує бачити перед собою живу картину. Безперечно, така поезія проміниться, як світло, сприймається, як пісня, читається легко, невимушено. Автор має свою особливу творчу уяву, вміє щиро співпереживати і самовіддано любити. В одному з творів він пише... «Де є добро, там зло зникає». Відкрити прозорість своєї душі у слові, яке несе відбиток емоційної думки, переживань і любові — чи може бути більш значимим творчий здобуток? «Дарую слово» — нова збірка автора.
Щербаківська Л. М. народилася у 1970 р. в с. Сл. Межирівська. З 1977 р. постійно проливає в м. Жмеринці. Має вищу педагогічну освіту — закінчила Вінницький педінститут. Працювала учителем, керівником, директором Навчально-виробничого комбінату. Нині обрана депутатом Вінницької обласної Ради.
Веде активну політичну діяльність. Є заступником голови Вінницького обласного Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина». В тісній співдружності працює зі своєю соратницею Попік І. А., яка є колегою по спільній діяльності.
Попік І. А. народилася у 1970 р., постійно проживає у м. Жмеринці. Закінчила Вінницький політехнічний інститут. Має спеціальність інженера автоматики та комп'ютерної техніки, працює в центрі дистанційного навчання від університету «Україна». Нині обрана депутатом Жмеринської міської Ради, веде активну політичну діяльність. Очолює Жмеринську міську партійну організацію Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина».
Висловлюю щиру подяку цим прекрасним і чуйним душею сподвижницям меценатства за сприяння у видавництві книги «Дарую слово», а також за методичну пораду жмеринчанкам — Вірі Олександрівні Співак та Тетяні Іванівні Думенко.
Твердохліб В. М. народився 30 липня 1946 року в селі Станіславчику, Жмеринського району, Вінницької області в селянській сім'ї. Батьки з 1991 року відійшли у вічність. Мати — Твердохліб Ганна Тимофіївна, батько — Твердохліб Михайло Степанович. Вони працювали в місцевому колгоспі на різних роботах в рослинництві та тваринництві. Батько був учасником та інвалідом війни 1941-1945 років. За бойові заслуги мав військові відзнаки — медалі і ордени.
Дитинство і юність В. М. Твердохліба пройшло у післявоєнному селі, в нуждах і турботах. Одружився в 1970 році. Дружина — Твердохліб (Войтович) Галина Іванівна — учителька біології, дочка Інна — учителька географії.
Після закінчення в 1964 році Станіславчицької середньої школи Василь Михайлович продовжив навчання в Тульчинському технікумі ветеринарної медицини. Служив у армії з 1965 по 1968 роки, в Прикарпатському військовому окрузі на Львівщині. В 1969 році закінчив навчання в Тульчинському технікумі ветмедицини. За відмінне навчання одержав червоний диплом з відзнакою за фахом фельдшера ветмедицини. Працював в Станіславчицькому колгоспі. В 1977 році закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут на факультеті ветмедицини де одержав вищу кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини.
В трудовій діяльності працював на виборчій комсомольсько-партійній та радянській роботах міста Жмеринки. З 1984 по 1988 роки був директором Жмеринської міжгосподарської інкубаторно-птахівничої станції. Пізніше працював ведучим спеціалістом відділу тваринництва Жмеринського районного агропромислового об'єднання. З середини 1988 року працював заступником головного лікаря ветмедицини Жмеринського району та одночасно начальником відділу незаразних хвороб сільськогосподарських тварин. З 1998 року затверджений головним зоотехніком Жмеринського управління сільського господарства, де працював до 2001 року. З 2002 до 2004 року — начальник інспекції райдержресурсів по Жмеринському районі.
В повсякденному житті має активну життєву позицію. Обирався депутатом Станіславчицької сільської ради та в керівні органи громадських і партійних організацій — головою профкомів профспілкових організацій, вів активну громадську діяльність. Має статус постраждалого від радіаційного опромінення, яке одержав під час військової служби. Присвоєно військове офіцерське звання — капітана.
На заслужений відпочинок вийшов у 2004 році. Продовжує вести громадську діяльність. З 2003 р. очолює громадську організацію — Жмеринський міський комітет ветеранів ядерних випробувань і військових навчань з застосуванням атомної зброї та одночасно обраний заступником голови громадської організації «Інваліди Чорнобиля». Постійно приймає безпосередню участь в загальноміських та районних політичних і культурних заходах Жмеринчан. За зразкову працю та активну громадську діяльність неодноразово нагороджений цінними подарунками, грамотами та іншими заохоченнями, має ювілейну медаль. Часто друкується на сторінках місцевих засобів інформації. З травня 2007 року є автором першої друкованої книги поезій «Лише тобі», яка одержала схвальний відгук серед читачів міста Жмеринки та району.
