Чом замовкли, кобзи, кобзи голосисті?Чом не чути, кобзи, рокіт ваших струн?Заросли стежини, гей, у полі чистім,І не пройде ними з кобзою співун.Ой скажи ж ти, вітре, де біліють костіДовговусих мудрих сивих співунів?Бо не знає ненька-Україна й досі,Де лягли у землю двісті кобзарів?Ой скажіть, тополі, може, вам відомоТе, що невідомо вітрам у степах?З усіма гаями перемовтесь словом:Де знайшов свій спокій кобзарів тих прах?Ви, старі дідівські мовчазні могили,Хоч на мить поруште давній супокій –Мовте ж слово тільки, може б, ви відкрилиТе, що так сокрито в таємниці тій?Орле мій могутній, сизокрилий орле,Ти літаєш, орле, попід небеса, – Може, твій орлиний зір те все огорне,Те. що невідомо вітрам і лісам?Таїна. По світу бродить клята Кривда,Та у неї й чорта взнаєш поготів.І ніхто не скаже, і ніхто не віда,Де ж поділись, Боже, двісті кобзарів?Ой заграйте, кобзи, кобзи дзвінкострунні!Співуни кобзарські, думу заведіть,Як у дні моєї голубої юніКобзарі Вкраїни зникли в одну мить.Є багато, звісно, таємниць на світі,Та життя навіки збереже одну.Заспівайте ж думу, кобзарі новітні,Про страшну, як правда, чорну Таїну. 1981 р.
________________________
Вірш «Дума про кобзарів» з'явиться цього року в збірнику «Невольничі пісні» (видавництво «Радянський письменник»).
Кілька слів від автора
Про цю трагедію мені було відомо давно, але – нічого конкретного. І те бентежило. І раптом...1956 року довелося протягом двох тижнів перебувати у пересильній в'язниці в Москві Велика камера. В'язнів (політичних) близько сотні. Тут доля звела з колишнім працівником НКВС, на той час репресованим. Зайшла розмова про події 1932-1933 років на Україні. Згадали кобзарів. І тут співрозмовник просто ошелешив мене: виявляється, він мав повну інформацію про знищення більш як двохсот українських кобзарів, котрих було скликано під приводом якоїсь наради до Харкова наприкінці 1932 року за розпорядженням згори. Говорив він скупо – можливо, сам був безпосередньо причетний до цієї справи. Безперечно одне: казав правду, бо, як колишній співробітник НКВС, певна річ, ризикував – розголошувати такі таємниці!То була свого роду прелюдія до страхітливого голоду, що саме наростав... У подальші передвоєнні роки ніхто вже не бачив на Україні жодного кобзаря.А вже недавно факт цей підтвердив у листі до мене поет М. Самійленко, який зустрічався в ув'язненні з колишнім поводирем одного з замучених кобзарів.Кобзар на Україні завжди був глашатаєм правди. Сталін це добре розумів, і дуже сумнівно, щоб та кривава акція пройшла повз його увагу, – він, безперечно, доклав до неї руки.Оскільки й досі не порушено кримінальної справи з приводу розстрілу кобзарів 1932 року, я знайомлю громадськість із тим, що відомо мені особисто. В. РАФАЛЬСЬКИЙ.
Примітка
Тексти представлено за публікацією у журналі «Українська культура» № 4, 1991.