Дума про кобзарів (fb2)


Настройки текста:



Віктор РАФАЛЬСЬКИЙ


ДУМА ПРО КОБЗАРІВ


Чом замовкли, кобзи, кобзи голосисті?

Чом не чути, кобзи, рокіт ваших струн?

Заросли стежини, гей, у полі чистім,

І не пройде ними з кобзою співун.

Ой скажи ж ти, вітре, де біліють кості

Довговусих мудрих сивих співунів?

Бо не знає ненька-Україна й досі,

Де лягли у землю двісті кобзарів?

Ой скажіть, тополі, може, вам відомо

Те, що невідомо вітрам у степах?

З усіма гаями перемовтесь словом:

Де знайшов свій спокій кобзарів тих прах?

Ви, старі дідівські мовчазні могили,

Хоч на мить поруште давній супокій –

Мовте ж слово тільки, може б, ви відкрили

Те, що так сокрито в таємниці тій?

Орле мій могутній, сизокрилий орле,

Ти літаєш, орле, попід небеса, –

Може, твій орлиний зір те все огорне,

Те. що невідомо вітрам і лісам?

Таїна. По світу бродить клята Кривда,

Та у неї й чорта взнаєш поготів.

І ніхто не скаже, і ніхто не віда,

Де ж поділись, Боже, двісті кобзарів?

Ой заграйте, кобзи, кобзи дзвінкострунні!

Співуни кобзарські, думу заведіть,

Як у дні моєї голубої юні

Кобзарі Вкраїни зникли в одну мить.

Є багато, звісно, таємниць на світі,

Та життя навіки збереже одну.

Заспівайте ж думу, кобзарі новітні,

Про страшну, як правда, чорну Таїну.


1981 р.


________________________


Вірш «Дума про кобзарів» з'явиться цього року в збірнику «Невольничі пісні» (видавництво «Радянський письменник»).


Кілька слів від автора


Про цю трагедію мені було відомо давно, але – нічого конкретного. І те бентежило. І раптом...

1956 року довелося протягом двох тижнів перебувати у пересильній в'язниці в Москві Велика камера. В'язнів (політичних) близько сотні. Тут доля звела з колишнім працівником НКВС, на той час репресованим. Зайшла розмова про події 1932-1933 років на Україні. Згадали кобзарів. І тут співрозмовник просто ошелешив мене: виявляється, він мав повну інформацію про знищення більш як двохсот українських кобзарів, котрих було скликано під приводом якоїсь наради до Харкова наприкінці 1932 року за розпорядженням згори. Говорив він скупо – можливо, сам був безпосередньо причетний до цієї справи. Безперечно одне: казав правду, бо, як колишній співробітник НКВС, певна річ, ризикував – розголошувати такі таємниці!

То була свого роду прелюдія до страхітливого голоду, що саме наростав... У подальші передвоєнні роки ніхто вже не бачив на Україні жодного кобзаря.

А вже недавно факт цей підтвердив у листі до мене поет М. Самійленко, який зустрічався в ув'язненні з колишнім поводирем одного з замучених кобзарів.

Кобзар на Україні завжди був глашатаєм правди. Сталін це добре розумів, і дуже сумнівно, щоб та кривава акція пройшла повз його увагу, – він, безперечно, доклав до неї руки.

Оскільки й досі не порушено кримінальної справи з приводу розстрілу кобзарів 1932 року, я знайомлю громадськість із тим, що відомо мені особисто.


В. РАФАЛЬСЬКИЙ.


Примітка


Тексти представлено за публікацією у журналі «Українська культура» № 4, 1991.



Оглавление

  • ДУМА ПРО КОБЗАРІВ
  • Кілька слів від автора
  • Примітка