КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник [Генріх Белль] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

машиною, це була майже її пристрасть.

Лені й досі живе в тому самому будинку, де народилася. Її район унаслідок якихось нез'ясовних випадковостей обминули чи принаймні майже обминули бомби: його зруйновано тільки на 35 відсотків, отже, доля була до нього ласкава. Нещодавно з Лені трапилась подія, яка навіть зробила її балакучою і про яку вона за першої ж нагоди схвильованим голосом поспішила розповісти своїй найкращій приятельці, основній повірниці, що водночас є основним свідком авт.: учора, коли вона йшла по булочки, на вулиці права її нога потрапила в ту саму невеличку заглибину в бруківці, в яку вона — права нога — востаннє потрапляла сорок років тому, як Лені гралася там з іншими дівчатками в класи; то була невелика щербина в базальтовому камені, що її, мабуть, лишив ще каменяр, коли мостив вулицю, десь року 1894. Нога Лені миттю передала сигнал до мозкового стовбура, той повідомив про це враження всі органи й центри почуттів, а що Лені страшенно чуттєва особа, яка геть усе відразу ж переводить у царину еротики, то вона з захвату й суму, з навали спогадів, з раптового збудження пережила те, що лексикою теологів — хоч, звичайно, це не зовсім те саме — можна визначити як «цілковите чуттєве вдоволення» і що брутальні еротологи й теолого-сексуальні догматики, прикро спрощуючи все, звуть оргазмом.


Щоб не склалося враження, що Лені цілком самітна, треба перерахувати всіх її приятелів: двоє з них перейшли з Лені крізь сито й решето, а всі інші тільки крізь решето. Лені самітна лише через свою мовчазну й потайну вдачу; її навіть можна назвати скупою на слово: справді, вона дуже рідко «виливає душу» не те що комусь далекому, а й своїм найдавнішим приятелькам Маргрет Шлемер, у дівоцтві Цайст, і Лотті Гойзер, у дівоцтві Бернтген, що підтримували її, коли їй було найгірше. Маргрет Такого віку, як і Лені, така сама вдова, як Лені; але ця фраза може викликати непорозуміння. Маргрет мала стосунків з чоловіками більше ніж досить, з яких причин — буде сказано пізніше, але ніколи не з розрахунку, щоправда, часом — як їй особливо долягала скрута,— за плату; і все ж таки найкраще було б її поведінку оцінювати так: еротичний зв'язок з розрахунку вона мала тільки з одним чоловіком — із тим, за якого у вісімнадцять років вийшла заміж, тоді ж вона зробила єдине, яке можна довести, зауваження, що личило б продажній жінці,— сказала Лені (це було 1940 року): «Я собі підхопила одного багатого дивака, який будь-що хоче стати зі мною до вінця». Тепер Маргрет лежить у лікарні, в ізоляторі, з тяжкою венеричною хворобою, мабуть, невиліковною; сама вона каже про себе: «Я вже на ладан дихаю»,— вся її ендокринна система порушена; з нею можна розмовляти лише крізь шибку, і вона вдячна за кожну пачку цигарок і за кожну пляшку горілки, хай то буде й найменша пляшечка, яка тільки є в продажу, найдешевшої горілки. Ендокринна система Маргрет така розладнана, що вона каже: «Я не здивувалася б, коли б раптом у мене з очей замість сліз потекла сеча». Вона вдячна за будь-який знеболювальний засіб, узяла б також опій, морфій, гашиш.

Лікарня розташована за містом, на лоні природи, в невеличких будиночках. Щоб домогтися доступу до Маргрет, авт. мусив удатися до різних негарних способів: до хабарів і шахрування разом з присвоєнням собі чужої посади (він видав себе за доцента, фахівця з соціології і психології повій!).

Перше ніж навести ще якусь інформацію про Маргрет, треба зазначити, що сама собою вона не така чуттєва особа, як Лені;, вона дійшла до загибелі не через свою власну жадобу любовних утіх, а через те, що від неї жадали стільки тих утіх, скільки лиш вона могла дати; про це ще доведеться розповісти докладніше. В кожному разі, страждають обидві: і Лені, і Маргрет.


Страждає не сама собою, а лише тому, що страждає Лені, яку вона справді дуже любить, згадувана вже тут особа на ім'я Марія ван Дорн, сімдесятирічна жінка, колишня хатня робітниця Груйтенів, батьків Лені; вона тепер живе самотою на селі, маючи пенсію за віком, невеликий город, кілька фруктових дерев, з десяток курей і годуючи пополовині з сусідами кабана й теля; усе це забезпечує їй більш-менш спокійну старість. Марія належить до тих, що перейшли з Лені крізь решето; в неї лише з'явилися сумніви, коли дійшло до найгіршого, і то сумніви не морального плану — на цьому треба твердо наголосити,— а, на диво, національного. Марія, мабуть, ще п'ятнадцять чи двадцять років тому мала добре серце, але відтоді з цим перехваленим органом щось сталося, хтозна, чи воно взагалі ще лишилося на своєму місці, але напевне не сховалося в п'яти,— Марія ніколи не була боягузлива; вона просто нажахана тим, що робиться з її Лені, яку вона справді знає дуже добре, безперечно, краще, ніж знав той чоловік, що його прізвище носить Лені. Як-не-як Марія ван Дорн з 1920 по 1960 рік жила в домі Груйтенів, Лені народилася за неї, вона брала близько до серця всі пригоди Лені і взагалі її долю; вона має намір вернутися знов до Лені, але поки що вкладає всю свою