Обманчивость идеологем (fb2)




РЕПЛІКА


Оманливість ідеологем,

або Ступінь свободи залежить від розмірів внутрішньої клітки

Автор цих рядків упродовж двох десятиліть працював за межами України – найдовше в Середній

Азії. Незважаючи на те, що за тих часів, відповідно до кремлівської доктрини, перші посади,

починаючи з очільника ЦК, займали відповідно узбеки, туркмени, таджики, киргизи,

заступниками у них обов‘язково були європейці - слов‘яни, прибалти, євреї (їх місцевий люд, не

«сортуючи», називав «руськими»). А ще усі знали: керівники найвищого рівня лише «ставлять

печатку» (такі собі англійські королеви більшовицького розливу!), а документи готують і

республіками керують кадри другого ешелону. Чи не звідси коріння комплексу меншовартості,

бажання бодай якось вивищитися у представників тамтешніх титульних націй?!

У зв‘язку з цим згадується візитівка журналіста, в якій було зазначено: «собственный

корреспондент республиканской газеты «Туркменская искра», орган ЦЕНТРАЛЬНОГО

КОМИТЕТА КОМПАРТИИ ТУРКМЕНИСТАНА, ВЕРХОВНОГО СОВЕТА И СОВЕТА

МИНИСТРОВ ТССР».

До чого це? Та до того, що упродовж років незалежності частина українців, на мій погляд,

намагається гаряче довести свою приналежність до «Центрального комітету», хоча й з поправкою

на нові реалії. Ця «меншовартісна» пошесть, доходячи до абсурду, нівелює дідівські моральні

цінності, підмінюючи споконвічні дороговкази блискітками-фальшивками. І підступно заводить

націю на цивілізаційні манівці «суспільства споживання» – у першу чергу, не йогурту з бананами,

а... дешевих і оманливих ідеологем.

Де ми мешкаємо? У житловому комплексі «Міністерський».

Якою ковбасою смакуємо? «Губернаторською», «Посольською», «Панською». Хліб

«Дворянський» намазуємо маслом «Президент», запиваючи бутерброд пивом «Магнат».

Ледь не кожне учорашнє ПТУ нині – технікум, а то й виш.

А як вам наступні назви: національний університет «Політехнічний інститут», національний

університет «Києво-Могилянська академія», Дніпропетровська державна медична академія

(зовсім, як на мій погляд, не гірші назви політехнічний інститут, Києво-Могилянська академія,

Дніпропетровський державний медичний інститут)?

А ось товариства з обмеженою відповідальністю – «Харківський інститут бізнесу і менеджменту»,

«Діалогбанк», обухівська «Аудиторська фірма «Міжнародний колегіум аудиту».

У свою чергу, пересічному громадянинові зовсім непросто розібратися, яка з нагород вагоміша, –

орден Богдана Хмельницького чи Миколи Чудотворця? Переконаний: лише незначний відсоток

населення знає, що перша нагорода - державна, а друга – приватна, засновувана свого часу нині

покійним мануальним терапевтом М. Касяном.

Ще раз підкреслю: подібне мавпування, крок за кроком, проте невпинно (!), перетворює нас на

манкуртів.

А що ж інтелігенція, «інженери людських душ»?

Якось прочитав повідомлення про новоспечених лауреатів одразу двох Міжнародних премій –

імені Миколи Гоголя та імені Григорія Сковороди. Ну, міркую, ці нагороди, мабуть, займають

почесне місце десь у першій п’ятірці після державної премії ім. Шевченка.

Де там! Засновник першої – громадська організація «Чернігівський інтелектуальний центр»,

другої – Волинське товариство «Світязь» і... той же «Чернігівський інтелектуальний центр». В

інтернеті знаходжу лише одну «Світязь» – швацьке закрите акціонерне товариство «Волинська

виробничо-торговельна фірма». Що стосується «Чернігівського інтелектуального центру», то в

інтерактивній інформаційно-аналітичній системі «Громадянське суспільство і влада» у графі

«Кількість членів» стоїть красномовний прочерк.

Справді, у вільному суспільстві заснувати можна навіть ще один президентський секретаріат чи

СБУ (розшифрувавши абревіатуру, наприклад, як Склепка борців з ультраімперіалізмом). Але

навіщо вищезгадані містечкові нагороди йменувати... міжнародними?!!

Зрештою, ні Шевченківська премія, ні орден Ярослава Мудрого, маючи статус виключно

«національних», а не «міжнародних», своєї ваги не втрачають. Понад те, переконаний: будь-хто з

іноземців з набагато більшим пієтетом отримає останні, ніж тріскотливі нагороди волинської

«Світязі» чи Чернігівського інтелектуального центру.

І це ще не все. Звернув увагу на щойно проголошених лауреатів обох вищезгаданих

«міжнародних» премій. Десять осіб. З них, окрім земляка-канадця, 4 – чернігівчанина, решта -

представники самої Волинської і сусідніх з нею Рівненської, Івано-Франківської і Тернопільської

областей. Виходить, самі засновуємо і самі себе нагороджуємо?!!

Утім, усі ми прекрасно знаємо, хоча й сором’язливо мовчимо: премій «Сам заснував – сам себе

нагородив» - далебі не одна чи навіть дві. Деякі з них, повіншувавши певну особу, з обрію

щезають настільки ж непомітно, як і з’явилися.

Уточню: