Едґар Аллан По
ЯК ПИСАТИ БЛЕКВУДСЬКУ СТАТТЮ
З англійської переклала Ірина Бояновська
«В ім'я пророка — фіги!»
Крик вуличного торговця фігами в Туреччині
Про мене, гадаю, чули всі. Я — сеньйора Псіхея Зенобія.* Це незаперечний факт, та вороги прозвали мене Психа Сноб, упевнивши, що Психа — всього лиш просторічне скорочення від Псіхеї, що грецькою означає «душа» (воно так і є, бо я й справді душа), а часом метелик — це коли я вбираюсь у нову сукню з малинового сатину й арабську mantelet
[1] небесної барви в оздобі зелених agraffas
[2] і семи жовтогарячих бутонів auriculas.
[3] А щодо «Сноб» — так от, хоч би хто подивився на мене, він зразу зрозумів би, що ніякий я не сноб. Міс Табіта Ріпа розтрубила це прізвисько з чистої заздрості. Ох, уже ця Табіта Ріпа! Ох, негідниця! Але що можна чекати від ріпи? Цікаво, чи знає вона стару приказку про «кров з ріпи» і т. ін.? (Ну, я їй покажу при нагоді! Тільки б не забути). Але на чому я спинилася? Ага! Отже, мене упевнили, що Сноб — звичайне скорочення від Зенобії і що Зенобія була королевою* (Он як! А для доктора Манімані* я лише Королева Сердець), і саме це слово теж грецьке, — а оскільки мій батько був «грек»,* то я по батькові маю цілком законне право називатися «Зенобія» — аж ніяк не «Сноб»! Так обзивається лиш ота Табіта Ріпа. Насправді ж я — сеньйора Псіхея Зенобія.
Як я вже казала, про мене чули всі. Я — та сама сеньйора Псіхея Зенобія — відповідальний секретар
«Експериментальної, Всесвітньої, Асоціації, Літераторів, І, Бібліографів, Ініціаторів, Доброчинного, Обміну, У, Філадельфії». Придумав цю назву доктор Манімані; звучить вона розкотисто, мов порожня бочка. (Він часом трохи вульгарний, зате який прозорливий!) Ми всі додаємо до своїх імен абревіатуру асоціації, як ото додаються інші скорочення: К А Ж — Королівська асоціація живопису або А Р К С — Асоціація розповсюдження корисних справ тощо. Щодо останньої доктор Манімані заявляє, що «А» — це «атрофований», а РКС читається як Рекс (хоч воно зовсім не так). І в нього виходить, що АРКС — це «атрофований Рекс», а не асоціація лорда Бруема.* Але, признаюся, доктор Манімані такий непевний чоловік, що ніколи не розбереш, коли він каже правду. Хай там як, але ми завжди додаємо до своїх імен початкові літери назви асоціації: ЕВАЛІБІДОУФ — по літері від кожного слова, в чому наша явна перевага над лордом Бруемом. Доктор Манімані каже, що ці ініціали сповна відтворюють нашу суть, — але, їй-Богу, годі второпати, що він має на увазі.
Незважаючи на ось таку доброчинність доктора й усі намагання асоціації здобути славу, успіх їй не дуже усміхався, поки не з'явилась Я. Бо, по правді, її члени вдавалися до надто вже легковажного тону в дискусіях. У дописах, що читалися по суботах, було не стільки глибини, скільки буфонади. Таке собі, знаєте, розчепурене пишнослів'я. Ніякого вам дослідження першопричин, першоджерел, — узагалі жодної проникливої розвідки. Ніякого справжнього інтересу до такої важливої ідеї, як «сумісність речей». Одне слово, ніякого вам красного письменства. Таке все пересічне, непутяще. Ні глибини, ні інтересу, ні метафізики — нічого з того, що люди освічені називають духовністю, а неосвічені — нісенітницею. (Доктор Манімані і тут мав свою думку, але мені про те знати краще).
Вступивши до асоціації, я доклала якнайбільше зусиль для впровадження вищого стилю мислення й писання. І весь світ знає, яких успіхів я досягнула. Тепер у нашій асоціації ЕВАЛІБІДОУФ пишуться не гірші статті, ніж у самому «Блеквуді».* Я це кажу тому, що мене запевнили, ніби найкращі дописи будь-якої тематики можна знайти саме на сторінках цього заслужено славетного журналу. Коли ж ми взяли його собі за взірець, то й самі стали здобувати визнання. Зрештою не так уже й важко зробити статейку справжнього
блеквудського зразка — треба лише знати, що до чого. Мова, звичайно, не про політичні статті. Усі знають — після того як доктор Манімані роз'яснив — як
вони робляться. У містера Блеквуда є пара кравецьких ножиць і троє підручних. Один подає йому «Таймз», другий «Оглядача», третій — новий словник жаргонізмів Галлея. А містер Блеквуд просто вирізає і складає докупи. Це робиться швидко. Спочатку — «Оглядач», жаргонізми і «Таймз», потім — «Таймз», жаргонізми й «Оглядач», а тоді — «Таймз», «Оглядач» і жаргонізми.
Та головна заслуга журналу полягає в статтях під рубрикою «Розмаїтості», найкращі з яких доктор Манімані називає
дивовижами (хоч би що те значило), а всі інші —
концентратами. З таким родом письменства я вже давно була знайома, однак лише після недавнього візиту до містера Блеквуда (за дорученням асоціації) по-справжньому збагнула прийоми композиції. Вони прості, але не такі легкі, як сама політика. Коли я з'явилася в редакції містера Блеквуда й виклала йому наше прохання, він ласкаво запросив мене до свого кабінету й докладно розтлумачив увесь процес.
— Моя люба мадам, — почав він, явно зачарований моїм розкішним убранням, себто малиновим сатином у зелених agraffas та жовтогарячих auriculas. — Моя люба мадам, — провадив він, — прошу сідати. Суть справи ось у чому: той, хто пише концентрат, мусить насамперед запастися дуже чорним чорнилом, дуже великою ручкою з дуже тупим пером. І завважте, міс Псіхеє Зенобіє! — Витримавши паузу, він заговорив із більшим завзяттям і врочистістю: — Завважте: ніколи не відточуйте пера! Ось у цьому, мадам, і весь секрет, уся суть концентрату. Дозволю собі сказати, що ще ніхто, хоч би який був геній, не написав справним пером, — зрозумійте мене правильно, — вправної статті. І повірте: коли рукопис можна прочитати, то читати його не варт. Це наш головний принцип — і якщо ви не пристаєте на нього, розмова наша вичерпана.
Він замовк. Та оскільки я, звичайно, не мала жодного бажання вичерпувати на цьому нашої розмови, то відразу ж погодилася з цією промовистою заявою, в істинності якої ні на крихту не сумнівалася. Це його начебто задовольнило, і він провадив далі:
— З мого боку, мабуть, негоже, міс Псіхеє Зенобіє, відсилати вас за зразком до якоїсь статті або навіть кількох, але деякі приклади я все-таки наведу. Ну, взяти хоча б... О: «Живий мрець»* — суперштука! Це звіт одного джентльмена про пережите в забитій домовині, — смаковитий, повен жаху, жалю, метафізики й ерудиції. Ви б заприсяглися, що автор виріс не деінде, як у домовині. Або, наприклад, «Сповідь наркомана»* — прекрасна річ! А яка багатюща уява, яка глибока філософія, які прозорливі гіпотези! Скільки вогню, шаленства і бозна-чого незрозумілого. Такий собі ласий шматок базіканини, і читачі з утіхою проковтнули його, гадаючи, ніби автором був Кольрідж.* Та, скажу вам, це робота мого улюбленця — бабуїна Джуніпера. Він зліпив її за склянкою голландської горілки з водою — гарячої, без цукру (в що годі було повірити, якби це не вийшло з уст самого містера Блеквуда). Далі — «Дослідник мимоволі».* Це про джентльмена, що пікся в печі, а вийшов з неї цілий і живий, правда, трохи підпечений. Або ж візьмімо «Щоденник покійного лікаря».* Публіці до смаку прийшлася палка демагогія й зимна грецька мова. Мали ми й «Чоловіка у дзвоні».* Стаття, скажу вам, так собі. Тому я б не дуже радив її наслідувати. Йдеться про хлопця, що засинає під удари церковного дзвона й будиться від похоронного подзвону, — він божеволіє і, витягши записника, занотовує свої почуття. Почуття — це вам не абищо! Тож заклинаю вас, міс Зенобіє: хоч би що з вами робили, — топили або вішали, — ніколи не розгублюйтесь і всі почуття — на папір, а вам за це — десять гіней за аркуш. Як хочете писати сильно — надавайте хоч трохи уваги почуттям.
— Про що мова, містере Блеквуд! — відказала я.
— О! — вигукнув він. — Ви, я бачу, моя духовна спадкоємниця. Та мені ще треба познайомити вас au fait
[4] з деякими нюансами справжньої, як ми кажемо, блеквудської статті чуттєвого штибу — що, як ви розумієте, я ставлю понад усе.
Насамперед було б бажано потрапити в яку-небудь іще не бачену халепу. З тою ж таки піччю, наприклад, — добряча оказія. Але якщо нема під рукою ні печі, ні дзвону і якщо нема змоги щасливо випасти з повітряної кулі, провалитися під землю або в димарі застрягнути, то досить собі уявити якусь подібну пригоду. Хоча, повторюю, бажано щось таке пережити насправді. Ніщо так не розвиває фантазію, як конкретний досвід. Правда — химерна, як ви знаєте, — і навіть химерніша за вигадку, тільки ближча до первинного задуму.
Тут я запевнила його, що маю парочку чудових підв'язок, і вже йду вішатись.
— От-от! — вигукнув він. — Так і зробіть! Проте... вішатись — це трохи банально. Щось би краще придумати. Ковтніть-но з десяток брендетових пігулок — і відразу ж за папір! Моїми вказівками, ви ж бачите, можна скористатися в різних ситуаціях. А по дорозі додому все може статися: або по голові хтось лупне, або омнібус наїде, і як пес скажений не вгризе, то в якусь канаву звалишся. Але вперед!
Визначившись із темою, треба вирішити, в якому стилі або в якій манері вести оповідь. Є стилі дидактичний, екзальтований, природний — усі досить заяложені. Але є ще й лаконічний стиль, або стислий, до якого вдаються останнім часом. Це писання короткими реченнями, — проте не куцими й не рубаними, — завжди з крапкою і без жодних абзаців. Існує ще стиль піднесений, пишномовний, окличний. Деякі уславлені романісти культивують саме його: це коли слова крутяться дзиґами і так дзижчать, що чудово замінюють значення. Це найкращий з усіх стилів, коли письменник не має часу на мудрування.
Метафізичний стиль теж прийнятний. Якщо знаєте гучні слова — це для вас шанс. Розводьтесь про іонічну та елейську школи,* про Архітаса, Горгія та Алкмеона.* Докиньте про об'єктивність та суб'єктивність. Щораз упевнено посилайтеся на пана Локка. Покажіть, що ви знаєте все і вся, а як десь не туди загнули, не марудьтеся з викреслюванням, лише допишіть у примітках, що цю глибоку думку ви почерпнули в «Kritik der reinem Vernunft» або ж у «Metaphysische Anfangsgriinde der Naturwissenschaft». Це виглядатиме вагомо, ну і... щиро.
Є ще ряд інших, не менш уславлених стилів, але зупинюсь я лише на двох: трансцендентальному та гетерогенному. Вдавшись до першого, можна глибше за будь-кого зазирнути в суть справи. Він дуже ефективний, коли ним правильно користуватися. Почитайте «Дайел»* і ви знатимете, що й до чого. Уникайте гучних слів — хай вони будуть приземлені й каламбурні. Прогляньте поезію Чаннінґа* і процитуйте його з приводу «товстунця з позірною Всеможністю». Вліпіть щось про Божественну єдність, та ні півслова про сатанинську роздвоєність. А перш за все навчіться інсинуації. Натякайте на все — не стверджуйте нічого. Якщо вам хочеться сказати «хліб з маслом», нізащо в світі не сповіщайте цього прямим текстом. Кажіть що завгодно, але
ходіть манівцями. Натякніть на гречані млинці, навіть на вівсяну кашу, — але якщо у вас на думці «хліб з маслом», то стережіться вимовляти саме ці слова, моя люба міс Псіхеє.
Я запевнила його, що, поки живу, нічого подібного собі не дозволю. Він цмокнув мене й повів далі:
— Щодо гетерогенного стилю, то це просто розумно зважена суміш усеможливих стилів у рівних пропорціях. Тож і компонується він з усього глибокодумного, величного, незвичайного, пікантного, зухвалого і симпатичного.
Припустімо, ви вже знаєте, в яку халепу влізти і як її описати. Але ми ще не розглянули найважливішого, — по суті, душу всієї справи, тобто
наповнення. Для леді — та й для джентльмена теж — зовсім не обов'язково бути книжковим шашелем. Однак дуже важливо, щоб у статті відчувалась ерудиція або принаймні начитаність автора. Зараз я покажу, як це робиться. Дивіться! (Він витяг кілька зовні непоказних книжок і навмання розкрив). На першій-ліпшій сторінці будь-якої книжки вам відразу впадає в око сила-силенна прикмет ученості або bel-espritism
[5] — саме того, що треба для блеквудської статті. Можете навіть дещо записати, поки я читатиму. Спочатку я визначу дві підгрупи:
«пікантні факти для продукції порівнянь» та
«пікантні вирази для принагідного вжитку». Записуйте! — І я писала, поки він диктував:
—
«Пікантні факти для порівнянь. Спочатку було три музи: Мелета, Мнема та Аеда — музи медитації, пам'яті й співу». Як добре помізкувати, то з цього маленького факту можна багато чого зліпити. Він, як бачите, не дуже відомий і видається recherche.
[6] Вважайте на те, щоб усе скидалося на імпровізацію.
Далі: «Води ріки Алфей протікали нижче рівня моря й виходили з надр незаймано чистими». Ну, це ще не дуже соковито, але, як належно прибрати й подати, то буде сам смак.
А ось трохи ліпше: «Перський ірисе! Для кого ти різкий і солодкавий, а для кого аніскільки не п'янкий!» Хіба не чарівно? А як витончено! А як злегка обіграти — сотворяться чудеса.
Тепер візьмімо щось ботанічне — йде дуже добре, надто як присмачити латиною. Пишіть!
«Epidendrum Flos Aeris, що росте на острові Ява, розпускається цвітом неповторної краси. Висмикнута з корінням, вона не гине й роками, підвішена на стелю, чарує тубільців своїми пахощами». Вищий клас! Ну все, з порівнянням досить. А тепер — до
«пікантних виразів».
«Пікантні вирази. Священний китайський роман «Ju — Кіао — Li»... Ось, прошу! Вправно ввівши цих кілька слів, ви продемонструєте свою обізнаність з мовою й літературою Китаю. Й отже, чудово обійдетеся без арабської, санскриту, чікасо. Проте вам аж ніяк не пройде без приправи з іспанської, німецької, грецької та латини. Підкину вам кілька прикладів. Тут піде будь-що, бо все залежатиме від вашої винахідливості, розуміння, як і куди те приліпити. Ну, пишіть!
«Aussi tendre que Zaire», «ніжний, як Заїра» — це французький вислів з трагедії «Заїра»,* де часто повторюється фраза «la tendre Zaire». Доречно вжита, ця фраза викаже не тільки ваше знання мови, а й начитаність і кмітливість. Можете, наприклад, сказати, що курка, яку ви їли, — о, напишіть, як ви подавилися курячою кісткою, — була далебі не aussi tendre que Zaire. Пишіть!
«Van muerte tan escondida,
Que no te sienta venir,
Porque el plazer del morir,
No mestorne a dar la vida».
Це іспанська — з Мігеля де Сервантеса.* «Явись хутчіш, о Смерть! Але зроби це непомітно, бо втіха зустрічі з тобою ще, не дай Боже, верне до життя». Це ви можете кинути a propos
[7] в піковий момент боротьби з курячою кісткою. Пишіть!
«II pover' huomo che non se'n era accorto,
An dava combattendo, e era morto».
Це італійська, вловлюєте? З Аріосто.* Йдеться про великого героя, що в розпалі битви, не тямлячи, що фактично загинув, не припиняє доблесного бою, хоча, по суті, вже мрець. Це можна було б без усяких вагань використати й для вашої ситуації, бо я вірю, міс Псіхеє, що ви неодмінно посмикаєтесь з годину після того, як подавитеся на смерть курячою кісткою. Прошу писати!
«Und sterb' ich doch, so sterb' ich denn
Durch sie —
durch sie!»
Це німецька — з Шіллера.* «І якщо згину я, то згину лиш за тебе, заради тебе!» У вашій ситуації цілком зрозуміло, що ви звертаєтесь до
причини вашого нещастя — до курки. Справді, який нормальний джентльмен — та й леді теж —
не вмирав би, хотілося б знати, за м'ясистим каплуном доброї молуккської породи з капарцями й грибами та ще й у салатниці з помаранчевим желе en mosaiques.
[8] Пишіть, будь ласка!
Ось дуже симпатична латинська фраза, та ще й рідкісна (годі вже бути більш recherche або лаконічним у латині, що така вже поширена) — ignoratio elenchi.
[9] «Він піддався ignoratio elenchi» — тобто слова ваші зрозумів, а думки не второпав. Він, як бачите, йолоп. До того нещасного ви звертаєтесь, коли подавились, — от він і не може второпати, про що ви там говорите. Киньте йому в зуби ignoratio elenchi — і він стертий на порох. Якщо ж насмілиться огризнутися, процитуйте з Лукана* — ось воно, — що «мова — це anemonae verborum», слова-анемони. Бо ж анемон, як вам відомо, — показний, але без запаху. Коли ж він почне виступати, вдарте insomnia Jovis, візіями Юпітера, що ними Сілій Італік називає величні та піднесені думки. Це буде переконливо й поцілить йому в саме серце — тільки падай і вмирай. Ви пишете, ласкава пані?
З грецької треба взяти щось милозвучне — наприклад, з Демосфена: «Ανεζο φεοων χαι παλιν μαχσεται». Ось досить стерпний переклад у героїко-пародійному стилі:
Бо хто тікає —
биться йде,
Чого не зробить, як умре.
У блеквудській статті нема нічого показнішого за пасаж давньогрецькою мовою. Глибина — вже в самих літерах. Зверніть лиш увагу, мадам, який хитрющий вигляд у Епсілона! Фі — то вже точно мало б бути єпископом! А Омікрон — чи бачив хто удатнішого? А гляньте на Тау... Одне слово, грецька мова в сенсаційній статті не має собі рівних. А в нашому випадку вона більш ніж доцільна. Лайніться на всі заставки — і той нікчемний, замшілий пень, що ніяк не міг утямити людську мову про курячу кісточку, враз усе змакітрить — навіть не сумнівайтеся!
Оце й усі настанови, які я отримала від містера Блеквуда по суті справи. На мою думку, їх було цілком достатньо. Тепер я вже була готова написати справжню блеквудську статтю і сповнилась рішучості взятися до неї без зволікань. На прощання містер Блеквуд висловив побажання придбати майбутню статтю, але оскільки добродій міг запропонувати не більше п'ятдесяти гіней за аркуш, я подумки прикинула, що, ніж віддавати її за безцінь, то хай уже краще наша асоціація з неї скористає. Та попри таку скнарість містер Блеквуд був надзвичайно люб'язним в інших питаннях і повівся зі мною вельми ґречно. Його прощальні слова запали мені в саме серце і я завжди з вдячністю пам'ятатиму їх.
— Люба моя міс Зенобіє! — вигукнув він зі сльозами на очах. — Чи не міг би я ще хоч трохи допомогти вам у таких похвальних починаннях? Що б ще такого придумати, га? Так мені думається, що утопитись вам навряд чи поталанить, ані повіситись, та й кісткою не вдавитесь, ані собак... стривайте, стривайте! Слухайте, у нас надворі є парочка дуже симпатичних бульдогів — вищий клас! Справжні звірюги, будьте певні — саме те, що вам треба, зжеруть вас зі всіма auriculas та іншим за п'ять хвилин, як не менше (засікаю час). Але почуття які — подумайте лишень! Гей! Гей! Гей, ви, Томе, Пітере! Діку, негіднику! Ану, випустіть отих...
Але оскільки я страшенно поспішала й не мала вже ні хвилини часу, то, попри все небажання, мусила розпрощатись і мерщій піти, — щоправда, трохи поспішно, що явно суперечило правилам чемного поводження.
Тепер моїм головним завданням було невідкладно влізти в якусь халепу, як мені наполегливо радив містер Блеквуд. З цією метою я більшу половину дня проблукала по Едінбурґу в пошуках відчайдушних пригод, що відповідали б силі моїх почуттів і були б гідними тієї помпезної статті, яку я збиралася писати. Впродовж усієї екскурсії мене ні на крок не полишали негр Помпей і болонка Діана, яку я привезла з Філадельфії. Лише надвечір я успішно завершила своє натхненне починання, коли власне й сталася одна важлива подія, суть якої я виклала у своїй наступній блеквудській статті.
Примітки
Сатиричну новелу Едґара Аллана По “The Psyche Zenobia“ («Псіхея Зенобія») вперше було опубліковано 1838 року в листопадовому номері журналу “American Museum” (Балтімор, штат Меріленд). А 1840 року її надрукували під заголовком “How to Write a Blackwood Article” («Як писати Блеквудську статтю») у авторській збірці Едґара По «Гротески та арабески». Новела «Як писати Блеквудську статтю» пов’язана з іншою новелою По — «Трагічне становище»: в обох творах є спільний персонаж — літераторка Псіхея Зенобія, від імені якої і ведеться оповідь в цій дилогії. «Трагічне становище» є продовженням «Блеквудської статті». Тож в названих публікаціях (журналі і збірці) вони друкувалися разом (друга новела перший раз була опублікована під назвою «Коса часу», а для публікації у «Гротесках та арабесках» По змінив назву на «Трагічне становище»).
Псіхея Зенобія — Прообразом Психи Сноб в оповіданні По вважається американська письменниця Маргарет Фуллер (1810-1850), яку письменник і цінував, і критикував.
... Зенобія була королевою — Зенобія (III ст.), володарка Пальміри (266-272), гарна, розумна і владна жінка.
Манімані — У оригіналі Moneypenny. Перекладач Юрій Лісняк у своєму перекладі новели «Трагічне становище» дав цьому персонажу прізвище Грошолупп.
...
мій батько був
«грек» — тобто, в жаргонному розумінні слова, «пройдисвіт».
Бруем Генрі (1778-1868) — англійський політичний діяч і журналіст, один з засновників «Асоціації розповсюдження корисних справ».
«Блеквуд» — «Блеквудз меґезин», журнал шотландських консерваторів, заснований 1817 р. видавцем Вільямом Блеквудом; у журналі друкували свої твори відомі англомовні письменники.
«Живий мрець» — анонімне оповідання з журналу «Фрейзерз меґезин» (1834).
«Сповідь наркомана» — йдеться про автобіографічний твір Томаса де Квінсі (1785-1859) «Сповідь англійського курця опіуму»...
... автором був Кольрідж... — У англійського поета-романтика Самюеля Тейлора Кольріджа (1772-1834), представника «Озерної школи», є незавершений твір «Кубла хан», написаний, за словами самого автора, під дією опіуму.
«Дослідник мимоволі» — стаття з «Блеквудз меґезин» за 1837 рік.
«Щоденник покійного лікаря» — твір, що друкувався окремими розділами в «Блеквудз меґезин» у 1830-1837 pp.
«Чоловік у дзвоні» — стаття з «Блеквудз меґезин» за 1821 рік.
Правда химерніша за вигадку... — рядок з роману у віршах «Дон Жуан» Байрона.
Іонічна і елейська школи — давньогрецькі філософські течії: перша — ранньоматеріалістична, стихійно діалектична, друга — обстоювала незмінність та єдність буття, виступаючи проти ідей іонійців.
... про Архітаса, Горгія та Алкмеона — Архітас (бл. 428-347 до н. є.) — давньогрецький учений, філософ, сучасник і друг Платона. Горгій (бл. 483-375 до н. є.) — давньогрецький філософ і промовець, фігурує в діалозі Платона «Горгій». Алкмеон (VI ст. до н. є.) — давньогрецький філософ і лікар.
«Kritik der reinem Vernunft», «Metaphysische Anfangsgriinde der Naturwissenschaft» — «Критика чистого розуму», «Метафізичні основи природознавства» — твори німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804).
«Дайел» (1840-1844) — журнал американських письменників і філософів-трансценденталістів. Певний час редакторкою журналу була Маргарет Фуллер.
Чаннінґ Вільям Еллері Молодший (1818-1901) — американський поет і публіцист, входив до гуртка трансценденталістів. По рецензував збірку його поезій.
Мелета, Мнема та Аеда — так звані архаїчні, старші музи грецької міфології на відміну від дев'яти олімпійських — Калліопи, Кліо, Мельпомени, Евтерпи, Ерато, Терпсіхори, Талії, Полігімнії, Уранії.
Алфей — річка в Греції, що вважалася божеством і начебто текла під дном моря.
«Ю-Кіао-Лі» — перекручена назва китайського роману XVIII ст. «Юй-Цяо-Лі».
Чікасо — одне з племен американських індіанців.
«Заїра» — трагедія Вольтера.
... з Мігеля Сервантеса... — цитата з роману «Дон Кіхот», вірш належить іспанському поетові Ескрібу (початок XVI ст.).
... з
Аріосто... — Ці рядки належать не йому, а Франческо Берні (бл. 1497-1535), італійському поетові, авторові поеми «Закоханий Роланд».
... з Шіллєра...— Насправді рядки походять з вірша Гете «Фіалка».
... процитуйте з Лукана... — Цитовані слова належать давньогрецькому поетові Лукіану, а не давньоримському Лукану.
Сілій Італік Тіт Катій (26-101) — римський поет. Цитуються його слова з поеми «Пунічна війна».
Демосфєн (384-322 до н. є.) — давньогрецький політик, уславлений промовець. Цитовані слова Демосфен нібито сказав, пояснюючи свою втечу з поля бою біля Херонеї.
1
mantelet — мантилья
(фр.).
(обратно)
2
agraffas — застібки
(фр.).
(обратно)
3
auriculas — первоцвіт
(латин.).
(обратно)
4
au fait — по суті
(фр.).
(обратно)
5
bel-espritism — гарнодушність
(фр.).
(обратно)
6
recherche — вишуканий (фр.).
(обратно)
7
a propos — принагідно
(латин.).
(обратно)
8
en mosaiques — нарізаний шматочками
(фр.).
(обратно)
9
ignoratio elenchi — нерозуміння суперечності двох тверджень
(латин.).
(обратно)
Оглавление
Едґар Аллан По
ЯК ПИСАТИ БЛЕКВУДСЬКУ СТАТТЮ
Примітки
*** Примечания ***
