МИКОЛА СУХОМОЗСЬКИЙ
НАДІЯ АВРАМЧУК
Насильницька смерть відомих людей
Довідник-хрестоматія
КИЇВ
АРАБАЖИН Костянтин Іванович
Історик літератури, перекладач, критик. Псевдоніми К. – Не-я, К. Недоля.
З дворянської родини. Двоюрідний брат, Білий А., – письменник; близький родич, Антонович В., –
історик, археолог, етнограф.
Народився 2 (14) січня 1866 р. в м. Канів Черкаської області.
Загадково загинув під колесами трамваю 13 липня 1929 р. у м. Рига (Латвія).
Закінчив першу київську гімназію (1883), історико-філологічний факультет Київського універси-
тету (1884-1890).
Був викладачем петербурзького Миколаївського кадетського корпусу, Вищих жіночих курсів, Ви-
щих театральних курсів, редактором газети «Північний кур‘єр» (1899-1900), професором Гельсин-
форського університету (1913-1919), видавцем гельсінкських газет «Російський голос» (1918),
«Російський аркуш» (1918-1919), «Російське життя» (1919), «Світанок» (1919-1920), професором
Латвійського університету (1920), ректором Руського інституту університетських знань (1921-1929).
Друкувався в газетах «Вільна Україна», «Біржові відомості», «День», «Північний кур‘єр»,
«Кавказькі мінеральні води», журналах «Театр і мистецтво», «Народ», «Зоря», «Діло», «Всесвітній
вісник», «Щорічник імператорських театрів», готував статті для словників Ф. Брокгауза, а також
С. Венгерова.
Як літератор дебютував комедією «Поперед спитайся, а тоді і лайся» (1885), написаною
українською мовою.
Кандидатський доробок А. «Казимир Бродзинський та його літературна діяльність» (1891) удостоївся як премії ім. М. Пирогова, так і почесної відзнаки російської Академії наук.
З цікавістю були зустріті книги нашого земляка «Публічні лекції про російських письменників»
(1909), «Л. Андрєєв. Підсумки творчості» (1910), «Етюди про російських письменників» (1912),
«Поет світової скорботи» (1914).
Написав нарис «Слов‘янські землі» до перекладу «Ілюстрованої загальної історії літератури» Й.
Шерра (1898).
Переклав українською мовою монографію М. Костомарова «Думки про федеративні засновини на
Стародавній Руси» (1886).
Виступив з циклом лекцій, зокрема «Гоголь як поет и мислитель», «Гоголь як драматург»,
«Смерть Гоголя», обнародував низку публікацій про Т. Шевченка (1907-1908).
А. підготував десятки, якщо не сотні, публікацій як критик та історик літератури.
Він також багато перекладав, в тому числі й Г. де Мопассана та Л. Толстого українською мовою.
Дісталося на долю А. й негараздів. Вихід петербурзької газети «Північний кур‘єр» (1899-1900) та
гельсинфорської «Російський голос» (1918), які редагував наш земляк, припинила влада –
російська й фінська відповідно. А 1919 р. губернатор Б. Яландер заборонив йому жити в Гельсінкі, обґрунтувавши це рішення «політичною неблагонадійністю».
Серед друзів та близьких знайомих А. – І. Франко, М. Павлик, Я. Полонський, В. Барятинський, герцог Лейхтенберзький, В. Антонович, Н. Котляревський, О. Романовський, М. Реріх, Г.
Градовський, Г. Струве та ін.
***
ПРАВА ЛЮДИНИ,
з політичного кредо К. Арабажина
Нам, говорячи відверто, не потрібна Україна ні шляхетська, ні польська, ні буржуазна. Ми не
думаємо запроваджувати й власного державного централізму, і не важливо нам те, який
держиморда потягне нас до буцегарні, й на якою мовою він розповість нам, що права людини не
про нас писані.
НЕ ЦУРАВСЯ ІНТРИГ, з наукової доповіді В. Мусаєва «Костянтин Арабажин в Санкт-
Петербурзі і Фінляндії»
Костянтин Арабажин, чиє ім'я не дуже відоме широкому колу осіб, особливо, якщо вони не
цікавляться історією зарубіжжя, волею випадку в перші роки фінляндської незалежності став
однією з ведучих фігур серед тамтешньої російської діаспори.
…Фінський період у житті Арабажина почався 1913 р. …Помер професор російської мови і
словесності Гельсінгфорського університету І. Є. Мандельштам, і місце стало вакантним.
Оголосили конкурс на заміщення. І хоча Арабажин не був основним кандидатом – у списку він
стояв лише третім – саме він врешті-решт отримав це призначення...
…Канцлер університету В. Марков, що паралельно займав посаду статс-секретаря Великого
князівства Фінляндського, в листі до голови Ради Міністрів В. М. Коковцова 31 липня (13 серпня) 1913 р. висловився за кандидатуру Арабажина. Прем'єр дав згоду, з боку міністерств внутрішніх
справ і народної освіти також не
