ЮРКЕВИЧ Памфило Данилович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Філософ, психолог, педагог. Світовий фундатор «філософії серця».
З родини священика.
Народився 16 (28) лютого 1826 р. в с. Ліплявому Золотоніського повіту Полтавської губернії
Російської імперії (нині – Канівський район Черкаської області України).
Помер 4 (16) жовтня 1874 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на
цвинтарі Данилового монастиря.
Навчався в Переяславській духовній семінарії (1844-1847), закінчив Київську духовну академію
(1847-1851).
Працював наставником по класу філософічних наук (1851-1858), екстраординарним професором
(1858-1861) Київської духовної академії, викладачем (1861-), деканом історико-філологічного
факультету (1869-1873) Московського університету.
Друкувався в «Журналі Міністерства народної освіти», «Працях Київської духовної академії».
Дебютував науковою працею «Ідея» (1859).
Потім настала черга доробків: «Серце і його значення в духовному житті людини...», «З науки про
людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії» (усі – 1860), «Доказ існування Бога» (1861),
«Педагогічна література», «Загальні основи методики» (обидва – 1864), «Читання про виховання»
(1865), «Курс загальної педагогіки з додатками» (1869), «Ідеї і факти з історії педагогіки», «План і
сили для початкової школи» (обидва – 1870).
Ідея, з погляду нашого земляка, – об’єктивно реальна сутність речі, її розумна основа, «норма» і
«закон» її існування.
Визнаючи значення досвіду і спостереження, Ю. висував вимогу знаходити і тлумачити ідею через
явища наявної дійсності.
Він також розвинув християнське вчення про серце як найглибшу основу людини. У вихованні
дитини вирішальну роль відводив формуванню її духовного світу на основі християнської етики в
родині. Виступав проти європейського раціоналізму.
Критикував вчення М. Чернишевського, І. Сєченова.
Роботи нашого земляка багато в чому визначили проблематику подальшого розвитку
філософського ідеалізму в Росії (В. Соловйов, П. Флоренський, Г. Шпет).
Серед друзів та близьких знайомих Ю. – М. Антонович, І. Нечуй-Левицький, В. Соловйов, В.
Ключевський та ін.
***
ОСЕРЕДОК ДУШІ – СЕРЦЕ, з життєвого кредо П. Юркевича
Єдиний осередок щиросердечного і духовного життя людини – серце. У серці зачинається і
народжується рішучість людини, ті чи інші вчинки; в ньому виникають різноманітні наміри і
бажання; воно є сідницю волі і її бажань.
ДРЕВО, ТА НЕ ТЕ, афоризм П. Юркевича
Древо пізнання не є древо життя.
МОРАЛЬНІСТЬ Є ЛЮБОВ ДО ДОБРА, з книги П. Юркевича «Філософські твори»
Розум, як говорили древні, є урядова чи керуюча частина душі, і містицизм, який занурюється в
безпосередні потяги серця, не переводячи їх у відвернені, спокійні і тверді ідеї чи початки розуму, суперечить властивостям людського духу. Проте урядова і керуюча сила не є силою, яка
народжується; вона є правило, яке сягає такого змісту морального світу, що народжується з
найглибшої суті духу й у своєму безпосередньому вигляді… є любов до добра.
Трапляються у людини часи так званої спокуси, коли зовнішні обставини своїми несподіваними і
непередбаченими сплетіннями збивають усіляке розуміння, всі розрахунки і правила розуму; тоді,
у ці критичні хвилини, людина і справді потрапляє в лещата свого серця, і тут, власне, лежить
спробний камінь для її моральності: чи вона виступить у всій шляхетності свого настрою, з
доблестю морального героїзму, чи ж викриє перед нами всі негідності власної особистості, котрі
до цієї хвилини ховалися для нас у поведінці розсудливій, керованій умисним і обережним
розумом.
ГЛИБОКИЙ ПИСЬМЕННИК, зі спогадів В. Соловйова
Юркевич був глибокий письменник, чудовий знавець історії філософії, зокрема старої, й дуже
добрий професор, що читав надзвичайно цікаві для фахівців і змістовні лекції.
ДО ПРОБЛЕМ ЛЮДИНИ, з автореферату дисертації Л. Кудрик «Філософія як цілісне
світосприйняття в концепції П. Юркевича»
Релiгiйна фiлософiя православ’я, представником якої є П. Юркевич, має великий гуманiстичний
потенцiал, тому що звернена до проблем людини, її внутрiшнього свiту, особистiсного
вдосконалення, загальнолюдських моральних цiнностей. У царинi релiгiйної фiлософiї долаються
антагонiзми мiж
