ШИМАНОВСЬКИЙ Кароль
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський.
Композитор, піаніст, педагог, письменник. Фундатор сучасної польської національної
композиторської школи.
З поміщицької родини.
Народився 24 вересня (6 жовтня) 1882 р. в с. Тимошівці Єлизаветрадського повіту Херсонської
губернії Російської імперії (нині – Кам’янський район Черкаської області України).
Помер 29 березня 1937 р. в м. Лозанні (Швейцарія). Похований на цвинтарі «Скалки» в м. Краків
(Польща).
Закінчив Єлизаветградське земське реальне училище, приватну музичну школу Г. Нейгауза (1901),
навчався у композитора З. Носковського (1901-1905).
Працював у Єлизаветградському музичному відділі Народного комісаріату освіти (1917-1919),
ректором Варшавських консерваторії (1927-1929), Музичної академії (1930-1932).
Почесний член Міжнародного товариства сучасної музики.
Доктор honoris causa Ягелонського університету.
Кавалер польського хреста Почесного легіону.
Як композитор дебютував концертною увертюрою ораторії 12 та варіаціями на народну тему
ораторії 10 для фортепіано у Варшавській філармонії (1906).
Потім настала черга опер «Хагіт» (1913), «Король Рогер» (1924), балетів «Мандрагора» (1920),
«Розбійники з Татр» (1932), кантати «Stabat Mater» (1926), Другого концерту для скрипки з
оркестром (1933).
В Україні наш земляк, зокрема, написав Другу і Третю симфонії (1910; 1916), цикли «Міфи» і
«Маски» (1915; 1916).
Наш земляк – автор «Пісень на слова Рабіндраната Тагора» та «Пісень божевільного муедзина»,
«Любовних пісень Хафіза», «Ноктюрн і тарантела», «Колискова», транскрипції трьох каприсів
Паганіні.
Перу Ш. належать роман «Ефеб», книга «Вибрані статті та листування» (1963), низка статей про
естетичну роль мистецтва і музичної критики, нариси про Ф. Шопена, М. Равеля, І. Стравінського,
О. Скрябіна.
В с. Тимошівка Кам’янського району Черкаської області функціонує музейна кімната
Шимановського.
В Кіровограді відкрито музей музичної культури імені Кароля Шимановського (1991).
У Києві пройшли благодійний концерт циклу «Митці – за духовне відродження України» в рамках
якого було організовано виставку плакатів, присвячену творчості Ш. (2001).
У Харкові відбувся ІХ Відкритий фестиваль польської та української музики імені Ш. (2007).
Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Коханьський, Я. Івашкевич, Г. Нейгауз, А. Нікіш, Л.
Ружицький, Р. Штраус, А. Рубінштейн, З. Носковський, А.Шелюто, В. Гольдфельд, С. Висоцька,
С. Пузенкін, М. Завирський, Г. Фітельберг, І. Стравінський, М. Карлович та ін.
***
ТАЄМНИЧЕ СВІТЛО
, з творчого кредо К. Шимановського
Історія людства, власне, історія його мистецтва. Це таємниче світло, котре зсередини осяває
справжній сенс явища.
УКРАЇНУ ВІДЧУВАВ ДУШЕЮ, зі спогадів К. Шимановського
Народився ж бо я на Україні, там пройшло моє дитинство, я відчував її усією душею, кохав її
благодійний клімат, її буйність та солодкість…
...Є щось у глибині, що, незважаючи на зовнішні переміни, ніколи не змінюється, завжди
залишається таким самим, майже як у дитинстві.
СПІЛЬНА МОВА, зі спогадів З. Мичельського
Я завжди мав враження, що в Шимановського недооцінюють той елемент, який я називаю
«українсько-сицилійський»…
Лише Ярослав Івашкевич, який походить теж із тих країв, розуміє ці справи…
Ми не усвідомлюємо, як сильно це «кресове» походження єднало людей звідти, як багато було в
них спільних рис, передусім замилування українськими безмежними просторами, що дозволяло їм
знайти спільну мову.
ЧИСТЕ ДЖЕРЕЛО НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ, з нарису О. Полячка «А чи не могли б ви
показати мені просто велике поле пшениці?»
В український період життя та творчості Шимановський уникав безпосередніх зв’язків із
фольклором, не цитуючи ані українських, ані, за винятком однієї, польських народних мелодій.
Через це деякі сучасні йому польські критики закидали митцю відсутність національного
характеру, звинувачували в космополітизмі. Полемізуючи з ними, Шимановський наполягав на
тому, що глибокий національний дух б’є в його композиціях чистим джерелом, хоч якими б
«ненародними» видавались «Метопи», «Маски» чи «Міфи». У своїх роздумах над вираженням
національного в мистецтві він афористично назвав музику «ароматом квітки певної культури».
