Чаргафф Эрвин (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЧАРГАФФ Ервін


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Біохімік. Фундатор досліджень гіпохромосомії, гіперхромосомії і денатурації ДНК. У хімії існує

науковий термін «правило Чаргаффа».

З родини банкіра.

Народився 11 серпня 1905 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 20 червня 2002 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Закінчив Віденський університет (1928).

Працював в лабораторії обмінної хімії в Єльскому університеті (1928-1930), Берлінському

університеті (1930-1933), Пастерівському інституті в Парижі (1933-1934), Колумбійському

університеті в Нью-Йорку (з 1935-1974).

Член Американської академії мистецтв і наук (1961).

Член Національної АН США (1965).

Член Паризької АН (1963).

Член Нідерландської королівської АН (1964).

Член Академії натуралістів Німеччини «Леопольдіна».

Кавалер золотої медалі ім. Л. Пастера Французького біохімічного товариства (1949).

Кавалер медалі ім. К. Нейбера Американського товариства хіміків і фармацевтів (1958).

Спеціалізувався з проблем хімічного складу і структури нуклеїнових кислот, зсідання крові,

вивчення ліпідів і ліпопротеїнів, метаболізму амінокислот.

Довів, що ДНК володіє видовою специфічністю.

Створено громадську організацію «Чаргафф-фонд» (2002).

На будинку , в якому народився наш земляк, встановлено меморіальну дошку, яку прикрашає

портрет вченого, вирізьблений на рожевому граніті (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – І. Харгіттаї, О. Евері, К. Мак-Леод, М. Мак-Карті та ін.


***

ТРИ СКЛАДОВІ РОЗВИНЕНОЇ ДЕРЖАВИ,

з громадянського кредо Е. Чаргаффа

Рівень розвитку держави визначається трьома складовими:

ставленням до дерев,

ставленням до дітей,

ставленням до рідної мови.


НЕ БРАТИ ГРІХА НА ДУШУ, з наукового кредо Е. Чаргаффа

Глибоко впевнений, що жодна людина не має права вчиняти подібні злочини (скинення атомних

бомб на Хіросіму і Нагасакі – авт.), і що наука, яка виточила і вклала меч у руки вбивці, взяла на

свою душу гріх, який вона не зможе змити впродовж віків.

…Раніше можна було ставити експерименти в колишньому сенсі цього слова. Зараз всі трудяться

над «проектами», результат яких повинен бути відомий наперед, інакше не вдасться відзвітувати в

непомірних асигнуваннях, яких вимагають ці проекти...

Ніхто не побоювався, що його негайно пограбують, як це майже неминуче відбувається зараз.

Симпозіумів тоді скликалося небагато, а їх учасники не були полчищем голодної сарани, спраглої

нових областей, куди можна ще удертися.

...Зараз мешканці приреченого замку, в який перетворився Палац Науки, говорять однією й тією ж

мовою, проте не розуміють один одного.

Розмір гри, яку може собі дозволити природа, ще не виміряний... Незворотний вплив на біосферу є

настільки нечуваним і позбавленим сенсу, що мені лишається тільки втішати себе тим, що я не

непричетний до цього. Гібрид між Геростратом та Прометеєм здатен дати диявольські результати.


КОГО ВВАЖАТИ ЖЕРТВОЮ, афоризми Е. Чаргаффа

Диявольська діалектика прогресу перетворює причини на симптоми, а симптоми – на причини.

Кого вважати жертвою, кого хижаком, залежить від точки зору.

Людство не знає, як покласти край геометричній прогресії катастроф, яку йменуємо прогресом.


САМ СОБІ УЧИТЕЛЬ, зі спогадів Е. Чаргаффа

Про своїх дорогих батьків я завжди згадую з сумом – їх життя було набагато важчим від мого.

...Ніколи в житті я зустрічав такої яскравої зелені як в місті свого дитинства – Чернівцях.

...Ми дізналися, що дому в нас більше немає: в Чернівці прийшла війна. Страшна безжалісна

війна, яка забрала мільйони життів. Від цього страхіття неможливо сховатись. Наука почала

здаватися мені схованкою від усіх жахів, але вони й тут наздогнали мене.

Майже все життя я сам був собі учителем. Можна сказати, що я ніколи не був учнем великого

вченого, слава якого освітлювала би моє життя.


НАУКА СТАЛА МАНІПУЛЯТИВНОЮ, з рецензії Е. Чаргаффа на книгу Д. Ріфкіна

«Біотехнологічне століття»

Нерідко революції оберталися далеко не найкращими наслідками для тих, від імені кого вони

здійснювалися. Останні тридцять років історії засвідчили неймовірну революцію в галузі біології, яку навряд чи усвідомлює більшість людей. Довгі століття мета науки полягала в тому, аби

допомагати нам зрозуміти волю природи, а тепер багато її сфер, особливо ті, що називають себе

«наука про життя», стали екстремально маніпулятивними: вони намагаються обігнати й обдурити

природу як тільки можуть. Процеси, які раніше потребували сотень тисяч років, тепер можуть

відбутися за одну ніч.


НАЙСТРАХІТЛИВІШЕ З ЧУДОВИСЬК РЕКЛАМА, з есе Е. Чаргаффа

Одне з головних нещасть мого часу – маніпулювання людством за допомогою реклами. У області

науки ця зла сила довгий час не проявляла себе...

Проте на той час, коли з’явилася на світ молекулярна біологія, всі механізми реклами були готові

до бою. І ось саме тут сатурналія і розігралася в повну силу..., наприклад, навіть зараз не дуже

зрозумілий механізм розплітання гігантських двоспіральних структур в умовах живої клітини,

просто відкидався з тією самовпевненістю, яка пізніше так яскраво виявилася в нашій науковій

літературі.

Я побачив в цьому перші паростки чогось нового, якоїсь нормативної біології, яка повеліває

природі поводитися відповідно до наших моделей.


ПОЦУПИЛИ ІДЕЮ, з інтерв’ю Е. Чаргаффа журналові «Штерн» у 2001 р.

Коли я їх (Кріка й Вотсона) зустрів, вони були ще молоді й амбіційні і водночас до того

неосвічені, що нічогісінько не знали про мої дослідження. Мені самому довелося про них

розповісти.

Тоді вони вкрали у мене ідею про парність основ. Ці пари мають називатися «парами Чаргаффа», а

тепер вони відомі як «пари Кріка й Вотсона».


НІЧОГО МИ НЕ ЦУПИЛИ, з книги Д. Вотсона «Подвійна спіраль»

Настав відповідний момент, аби розміркувати про деякі цікаві закономірності хімії ДНК, вперше

відзначеної біохіміком Колумбійського університету Ервіном Чаргаффом. З часу війни він і його

учні ретельно досліджували співвідношення пуринових і пірімідінових основ в різних препаратах

ДНК. І у всіх зразках число молекул аденіну було дуже близьким до числа молекул тиміну, а

число молекул гуаніну – до молекул цитозину. Крім того, зміст залишків аденіну і тиміну

змінювався залежно від походження препарату. ДНК одних організмів містила більше А і Т, інших

– більше Г і Ц.

Чаргафф не дав ніякого пояснення цим вражаючим результатам, хоча, безумовно, не вважав їх

випадковим.

...Не можна було виключити вірогідність того, що причина закономірностей Чаргаффа лежить в

генетичному коді.

...На початку червня до нас в кабінет прийшов Джон Кендр’ю і повідомив, що скоро до

Кембриджа на один вечір приїде сам Чаргафф. Джон поведе його обідати в Пітерхаус, а нас

запрошує до себе додому, куди вони прийдуть потім.

За обідом Джон прагнув не говорити на серйозні теми й згадав лише, що ми з Френсісом

збираємося розкрити структуру ДНК за допомогою молекулярних моделей. Чаргафф – один з

видних фахівців з ДНК – спочатку поморщився, почувши, що якісь темні конячки намірилися

виграти перегони. Але потім Джон запевнив, що мене не можна назвати типовим американцем, і

Чаргафф заспокоївся, зміркувавши, що його чекає бесіда з маніяком.

Побачивши мене, він упевнився в цьому переконанні. Він тут же висміяв мою зачіску і мій акцент, вважаючи, що раз я приїхав з Чикаго, то й поводитися повинен відповідно. А коли я ввічливо

повідомив йому, що відпустив волосся для того, аби мене не приймали за американського

льотчика, він остаточно переконався в моїй розумовій неповноцінності.

Презирство Чаргаффа до нас досягло межі, коли Френсіс змушений був признатися, що не

пам’ятає хімічних відмінностей між чотирма азотистими основами.

Проте що б там не думав саркастичний Чаргафф, хтось повинен же був пояснити його результати.

...Два тижні опісля ми з Чаргаффом слизнули поглядом один по одному в Парижі, на

Міжнародному біохімічному конгресі.


ПОКЛАВ КРАЙ ПОМИЛКОВІЙ ТЕОРІЇ, з книги А. Азимова «Генетичний код»

У відповідності до тетрануклеотидної теорії, пурини і пірімідіни повинні розподілятися за схемою

1-2-3-4-1-2-3-4-1-2-3-4-... Проте й при однаковій кількості самих елементів все ще залишається

можливість їх нерівномірного розподілу.

З іншого боку, якби аналіз пуриново-пірімідінового зв’язку показав, що окремі складові

представлені в ній в нерівних кількостях, то це однозначно свідчило б про те, що

тетрануклеотидна теорія невірна. Так і сталося.

Одним з найтямущишіх дослідників цієї проблеми був Ервін Чаргафф. До 1947 року він досяг

результатів, які чітко свідчили не лише про те, що кількість пуринів і пірімідінів в нуклеїнових

кислотах різна, але й від однієї молекули нуклеїнової кислоти до іншої співвідношення різних

нуклеотидів теж міняється. Так закінчилася історія тетрануклеотидної теорії.

На початку 1950-х рр. Чаргафф зміг ще переконливіше показати, що різні нуклеотиди буцімто

випадковим чином розкидані нуклеїновою кислотою. У такому разі кількість можливих варіацій

полінуклеотидного ланцюжка уявлялася величезною – хоч і не таким величезною, як кількість

варіацій поліпептидного ланцюжка аналогічної довжини, адже поліпептидний ланцюг має в

своєму розпорядженні 22 елементи для розподілу, а полінуклеодіна – лише чотири.

Тобто, наприклад, кількість можливих варіантів поліпептидного ланцюжка завдовжки в 20

амінокислот складає трохи більше 2400000000000000000 (приблизно два з половиною

квінтильйони), а полінуклеотидного ланцюжка завдовжки в 20 нуклеотидів, по п’ять кожній з

чотирьох їх різновидів, може бути представлена лише трохи більш ніж 1100000000 комбінацій.

Іншими словами, варіативність поліпептидного ланцюжка більш ніж в два мільярди разів

перевищує варіативність полінуклеотидного ланцюжка аналогічної довжини.

Однак ніхто ж і не зобов’язує полінуклеотидні ланцюжки мати не більше ланок, ніж мають

ланцюжки, створені білками! Якщо узяти якийсь поліпептидний ланцюжок, який містить певну

кількість амінокислот, і полінуклеотидний ланцюжок, що містить в два рази більше нуклеотидів,

то їх варіативність буде вже зразково однаковою. Бідність знакового набору нуклеотидів (4 проти

22 у білків) цілком може компенсуватися збільшенням довжини ланцюжка!

Взагалі, складалося враження, що середня молекула нуклеїнової кислоти не в два, а в п’ять разів

довша за середню білкову молекулу.

На початок 1950-х рр. вже не залишалося сумнівів не лише в тому, що нуклеїнова кислота може

виступати носієм генетичного коду, а й в тому, що вона ним справді виступає.


БОРОВСЯ ЗА МОРАЛЬНІСТЬ ВЧЕНИХ, з статті С. Кушнір «Правила Ервіна Чаргаффа – у

житті та в науці»

Ервін Чаргафф зробив багато для того, аби відхилити завісу з багатьох таємниць природи. Він

був одним із світових гігантів біохімії. За 96 років життя здобув репутацію буркотуна та

блискучого полеміста, консерватора та автора революційного відкриття, пуриста, який пристрасно

боровся за чистоту та вищу мораль науки, та критика, необ’єктивного до членів наукового

товариства, які роблять науку не так, як він звик.

....Регулярно як лектор він відвідував, зокрема, Стокгольмський університет, низку університетів

Японії, університети Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, Колеж де Франс, брав участь у міжнародних

наукових конгресах. Звичайно, плідна наукова діяльність Чаргаффа не лишилася поза увагою як

наукових товариств, так і уряду – в його арсеналі багато нагород: медаль Пастера, Карла

Н’юберга, Товариства біологічної хімії, Нью-Йоркської академії медицини, Національна медаль

науки та інші.

Публіцистичні виступи Ервіна Чаргаффа завжди привертали загальну увагу, і не лише вчених.

Часом він був досить різкий у своїх висловах, але завжди щирий у своїй любові до Науки.