кислотах різна, але й від однієї молекули нуклеїнової кислоти до іншої співвідношення різних
нуклеотидів теж міняється. Так закінчилася історія тетрануклеотидної теорії.
На початку 1950-х рр. Чаргафф зміг ще переконливіше показати, що різні нуклеотиди буцімто
випадковим чином розкидані нуклеїновою кислотою. У такому разі кількість можливих варіацій
полінуклеотидного ланцюжка уявлялася величезною – хоч і не таким величезною, як кількість
варіацій поліпептидного ланцюжка аналогічної довжини, адже поліпептидний ланцюг має в
своєму розпорядженні 22 елементи для розподілу, а полінуклеодіна – лише чотири.
Тобто, наприклад, кількість можливих варіантів поліпептидного ланцюжка завдовжки в 20
амінокислот складає трохи більше 2400000000000000000 (приблизно два з половиною
квінтильйони), а полінуклеотидного ланцюжка завдовжки в 20 нуклеотидів, по п’ять кожній з
чотирьох їх різновидів, може бути представлена лише трохи більш ніж 1100000000 комбінацій.
Іншими словами, варіативність поліпептидного ланцюжка більш ніж в два мільярди разів
перевищує варіативність полінуклеотидного ланцюжка аналогічної довжини.
Однак ніхто ж і не зобов’язує полінуклеотидні ланцюжки мати не більше ланок, ніж мають
ланцюжки, створені білками! Якщо узяти якийсь поліпептидний ланцюжок, який містить певну
кількість амінокислот, і полінуклеотидний ланцюжок, що містить в два рази більше нуклеотидів,
то їх варіативність буде вже зразково однаковою. Бідність знакового набору нуклеотидів (4 проти
22 у білків) цілком може компенсуватися збільшенням довжини ланцюжка!
Взагалі, складалося враження, що середня молекула нуклеїнової кислоти не в два, а в п’ять разів
довша за середню білкову молекулу.
На початок 1950-х рр. вже не залишалося сумнівів не лише в тому, що нуклеїнова кислота може
виступати носієм генетичного коду, а й в тому, що вона ним справді виступає.
БОРОВСЯ ЗА МОРАЛЬНІСТЬ ВЧЕНИХ, з статті С. Кушнір «Правила Ервіна Чаргаффа – у
житті та в науці»
Ервін Чаргафф зробив багато для того, аби відхилити завісу з багатьох таємниць природи. Він
був одним із світових гігантів біохімії. За 96 років життя здобув репутацію буркотуна та
блискучого полеміста, консерватора та автора революційного відкриття, пуриста, який пристрасно
боровся за чистоту та вищу мораль науки, та критика, необ’єктивного до членів наукового
товариства, які роблять науку не так, як він звик.
....Регулярно як лектор він відвідував, зокрема, Стокгольмський університет, низку університетів
Японії, університети Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, Колеж де Франс, брав участь у міжнародних
наукових конгресах. Звичайно, плідна наукова діяльність Чаргаффа не лишилася поза увагою як
наукових товариств, так і уряду – в його арсеналі багато нагород: медаль Пастера, Карла
Н’юберга, Товариства біологічної хімії, Нью-Йоркської академії медицини, Національна медаль
науки та інші.
Публіцистичні виступи Ервіна Чаргаффа завжди привертали загальну увагу, і не лише вчених.
Часом він був досить різкий у своїх висловах, але завжди щирий у своїй любові до Науки.
