допомагати нам зрозуміти волю природи, а тепер багато її сфер, особливо ті, що називають себе
«наука про життя», стали екстремально маніпулятивними: вони намагаються обігнати й обдурити
природу як тільки можуть. Процеси, які раніше потребували сотень тисяч років, тепер можуть
відбутися за одну ніч.
НАЙСТРАХІТЛИВІШЕ З ЧУДОВИСЬК – РЕКЛАМА, з есе Е. Чаргаффа
Одне з головних нещасть мого часу – маніпулювання людством за допомогою реклами. У області
науки ця зла сила довгий час не проявляла себе...
Проте на той час, коли з’явилася на світ молекулярна біологія, всі механізми реклами були готові
до бою. І ось саме тут сатурналія і розігралася в повну силу..., наприклад, навіть зараз не дуже
зрозумілий механізм розплітання гігантських двоспіральних структур в умовах живої клітини,
просто відкидався з тією самовпевненістю, яка пізніше так яскраво виявилася в нашій науковій
літературі.
Я побачив в цьому перші паростки чогось нового, якоїсь нормативної біології, яка повеліває
природі поводитися відповідно до наших моделей.
ПОЦУПИЛИ ІДЕЮ, з інтерв’ю Е. Чаргаффа журналові «Штерн» у 2001 р.
Коли я їх (Кріка й Вотсона) зустрів, вони були ще молоді й амбіційні і водночас до того
неосвічені, що нічогісінько не знали про мої дослідження. Мені самому довелося про них
розповісти.
Тоді вони вкрали у мене ідею про парність основ. Ці пари мають називатися «парами Чаргаффа», а
тепер вони відомі як «пари Кріка й Вотсона».
НІЧОГО МИ НЕ ЦУПИЛИ, з книги Д. Вотсона «Подвійна спіраль»
Настав відповідний момент, аби розміркувати про деякі цікаві закономірності хімії ДНК, вперше
відзначеної біохіміком Колумбійського університету Ервіном Чаргаффом. З часу війни він і його
учні ретельно досліджували співвідношення пуринових і пірімідінових основ в різних препаратах
ДНК. І у всіх зразках число молекул аденіну було дуже близьким до числа молекул тиміну, а
число молекул гуаніну – до молекул цитозину. Крім того, зміст залишків аденіну і тиміну
змінювався залежно від походження препарату. ДНК одних організмів містила більше А і Т, інших
– більше Г і Ц.
Чаргафф не дав ніякого пояснення цим вражаючим результатам, хоча, безумовно, не вважав їх
випадковим.
...Не можна було виключити вірогідність того, що причина закономірностей Чаргаффа лежить в
генетичному коді.
...На початку червня до нас в кабінет прийшов Джон Кендр’ю і повідомив, що скоро до
Кембриджа на один вечір приїде сам Чаргафф. Джон поведе його обідати в Пітерхаус, а нас
запрошує до себе додому, куди вони прийдуть потім.
За обідом Джон прагнув не говорити на серйозні теми й згадав лише, що ми з Френсісом
збираємося розкрити структуру ДНК за допомогою молекулярних моделей. Чаргафф – один з
видних фахівців з ДНК – спочатку поморщився, почувши, що якісь темні конячки намірилися
виграти перегони. Але потім Джон запевнив, що мене не можна назвати типовим американцем, і
Чаргафф заспокоївся, зміркувавши, що його чекає бесіда з маніяком.
Побачивши мене, він упевнився в цьому переконанні. Він тут же висміяв мою зачіску і мій акцент, вважаючи, що раз я приїхав з Чикаго, то й поводитися повинен відповідно. А коли я ввічливо
повідомив йому, що відпустив волосся для того, аби мене не приймали за американського
льотчика, він остаточно переконався в моїй розумовій неповноцінності.
Презирство Чаргаффа до нас досягло межі, коли Френсіс змушений був признатися, що не
пам’ятає хімічних відмінностей між чотирма азотистими основами.
Проте що б там не думав саркастичний Чаргафф, хтось повинен же був пояснити його результати.
...Два тижні опісля ми з Чаргаффом слизнули поглядом один по одному в Парижі, на
Міжнародному біохімічному конгресі.
ПОКЛАВ КРАЙ ПОМИЛКОВІЙ ТЕОРІЇ, з книги А. Азимова «Генетичний код»
У відповідності до тетрануклеотидної теорії, пурини і пірімідіни повинні розподілятися за схемою
1-2-3-4-1-2-3-4-1-2-3-4-... Проте й при однаковій кількості самих елементів все ще залишається
можливість їх нерівномірного розподілу.
З іншого боку, якби аналіз пуриново-пірімідінового зв’язку показав, що окремі складові
представлені в ній в нерівних кількостях, то це однозначно свідчило б про те, що
тетрануклеотидна теорія невірна. Так і сталося.
Одним з найтямущишіх дослідників цієї проблеми був Ервін Чаргафф. До 1947 року він досяг
