Целан Пауль (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЦЕЛАН Пауль

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австро-німецький.

Поет, перекладач.

З міщанської родини.

Народився 23 листопада 1920 р. в м. Чернівцях Румунії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Звів рахунки з життям 20 квітня 1970 р., стрибнувши з мосту Мірабо в Сену (Париж). Похований

на приміському цвинтарі Тьє.

Навчався в румунській (1930-1935) та українській (1935-1938) гімназіях, медичній школі

французького м. Тура (1938-1939), Чернівецькому університеті (1939-1941; 1944-1945), в Сорбонні

(Париж).

Працював санітаром Чернівецької психіатричної клініки, перекладачем румунського видавництва

«Російська книга», викладачем в Сорбонні.

Після Другої світової війни емігрував спочатку до Румунії, потім – Австрії, й, нарешті, Франції.

Лауреат літературних премій Конфедерації німецьких промисловців (1956), Вільного ганзейського

м. Бремен (1958), Німецької академії мови і літератури (1960), землі Північна Рейн-Вестфалія

(1964).

Як поет дебютував низкою віршів в бухарестському журналі «Агора» (1947).

Потім настала черга книг «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам’ять» (1952), «Від порогу до порогу»

(1955), «Грати мови» (1959), «Троянда – Нікому» (1963), «Кристал дихання» (1965), «Поворот

дихання» (1967), «Нитки сонць» (1968), «Чорний мит» (1969), «Тиск світла» (1970), «Неминучість

світла», «Доля снігу» (обидві – 1971), «Подвір’я часу» (1976).

Перекладав М. Лермонтова, І. Тургенєва, А. Чехова, Ж. Сіменона, Ж. Кокто, Г. Аполлінера, П.

Пікассо, А. Рене, Ж. Кейроля, А. Рембо, О. Блока, О. Мандельштама, П. Валері, С. Малларме, С.

Єсеніна, Е. Дікінсон, Є. Євтушенко, В. Хлєбнікова, В. Шекспіра, А. дю Буше, Ж. Сюпервеля.

Особисте життя склалося складно. Після смерті І. Голля його вдова звинуватила Ц. в плагіаті.

Хоча необґрунтованість обвинувачень була доведена, скандал сильно травмував психіку поета.

Під час Другої світової війни наш земляк відбував повинність у румунському фашистському

трудовому таборі «Табарешти» Молдови (1942-1944); його батько помер від тифу, а мати,

найімовірніше, загинула в концтаборах Трансністрії.

Спіткала Ц. і смерть сина Франсуа, котрий прожив лише один день (1953).

Ц. лікувався в психіатричній клініці (1966), вчинив замах на життя дружини (1967).

Вірші нашого земляка включені в шкільні хрестоматії в німецькомовних країнах.

«Целанівське товариство» існує в Голландії.

Збірники поезії Ц. вийшли: у перекладах М. Білорусця в Києві (1998), І. Гуревича у Москві (2001), у видавництві «Мости культури» (2005).

З нагоди 85-річчя поета в м. Чернівцях відбувся урочистий мітинг, в якому взяла участь

австрійська делегація з землі Карінтія (2005).

У Чернівцях зусиллями Товариства чернівецьких студентів, які живуть за кордоном з міською

радою, Центром буковинознавства при Чернівецькому університеті та обласним товариством

австро-німецької культури зі вшанування пам’яті видатних буковинців відкрито меморіальну

дошку і пам’ятник видатному землякові.

Серед друзів та близьких знайомих Ц. – І. Голль, Т. Адорно, І. Айхінгер, Ф. Пессоа, Н. Закс, П.

Соломон, Е. Жене, Ж. Кейроль, І. Бахман, Ж. Амері, І. Шмуелі, Н. Мандельштам, І. Бонфуа, Ж.

Дюпен, А. дю Буше, Ж. Лестранж, А. Маргул-Шпербер та ін.


***

ПОРАНЕННЯ РЕАЛЬНІСТЮ

, з творчого кредо П. Целана

У пошуках реальності, поранений нею, поет прямує в бутті своєму до мови.

СОЛОДКО ПРО СМЕРТЬ ГРАТИ, з поеми П. Целана «Фуга смерті» у перекладі О. Паріна

Черное млеко рассветной зари пьем мы ночью

утром и днем его пьем мы и вечером пьем

его пьем мы и пьем

в доме золото кос Маргарита твоих Суламифи

пепел волос человек поселился с гадюками ладит

сладко о смерти играть нам велит смерть маэстро немецкий

скрипки мрачнее чтоб голос ваш дымом густым воспарил

тогда в облаках обретешь ты могилу там где не тесно.


МОЯ МОЛИТВА, з промови П. Целана, виголошеної при отриманні літературної премії

Вільного ганзейського міста Бремен

Слово «мислення» (Denken) і слово «віддяка» (Danken) мають у нас у мові один корінь. Довіряючи

їхньому змісту, вступаєш у коло таких значень, як «поминати» (gedenken), «пам’ятати» (eingedenk sein), «спогад» (Andenken), «благоговіння, молитва» (Andacht).

…Я говорю про зусилля поета, над яким проносяться рукотворні зірки, поета, позбавленого даху, навіть у такому, донині не згаданому змісті, а виходить, що живе під зяючим відкритим

піднебінням.

НАЙЧУДОВІШИЙ НІМЕЦЬКИЙ ПОЕТ, з листа Г. Струве А. Бахраху від 6 серпня 1975 р.

Відзначу, може бути, ще деякі пропуски, серед яких й неросійських письменників, напр., Пауля

Целана, який народився в Буковині, проте емігрував до Франції й там закінчив університет; німецького перекладача російських поетів (Блока, Єсеніна й особливо Мандельштама, якого він

дуже цінував і до якого почував більшу близькість).

Про нього ще за життя написано кілька книг (він помер, коли йому було 50 років; здається, покінчив із собою), а зараз дехто вважає його ледь не найчудовішим німецьким поетом останнього

20-річчя.

Вам не доводилося його зустрічати? Про нього і його affinites з Мандельштамом з’явилася недавно

в одному канадському журналі спільна стаття одного славіста (російського естонця за

походженням) і одного германіста (німця), і це нагадало мені, що в мене було з ним коротке

листування, котре включало великий й дуже цікавий лист про Мандельштама й невеликий лист

про Марину Цвєтаєву.

Я це листування хочу тепер надрукувати, бо автори зазначеної статті вказують, що вони не змогли

знайти ніяких біографічних ключів до інтересу Целана до Мандельштама...


МИ В ЛІТЕРАТУРІ НЕ НІМЕЧЧИНА, з розвідки В. Проніна і С. Толкачова «Модель світу в

творчості австрійських письменників»

Чи існує австрійська література? Це парадоксальне запитання час від часу виникає в дискусіях про

специфіку мови й культури Австрії. Здавалося б, відповідь повинна бути безумовно

стверджувальною. Проте теоретики пангерманізму намагаються довести, що, оскільки австрійська

література створювалася німецькою мовою й помітно тяжіла до німецьких традицій, її варто

розглядати як одну зі складових частин загальнонімецької культури. Але логічно заперечити, що

існують же окремі самостійні літератури, створені однією мовою, як, наприклад, англійська, американська чи австралійська.

Супротивники австрійського суверенітету у світовій культурі висувають і аргумент чисто

історичної властивості. Як відомо, австрійська державність пройшла складний шлях розвитку.

Австро-Угорська імперія протягом тривалого періоду являла собою строкатий конгломерат

народностей. Габсбурзька монархія гнітила угорців, чехів, італійців. Одним з результатів Першої

світової війни стало падіння Австро-Угорської імперії й звільнення від австрійського гніту. У

період фашизму через зрадницьку політику свого уряду австрійці потрапили в залежність від

гітлерівського рейху й виявилися втягненими в розв’язану нацистською Німеччиною агресію.

…Проте було б зовсім помилково ототожнювати націю з державною верхівкою, як це роблять

опротестувальники австрійської культури. Навпаки, в умовах соціальних антагонізмів і

національного гноблення прогресивні художники Австрії залишалися хоронителями споконвічних

традицій свого народу, їхня творчість формувала духовну культуру нації. Такі найбільші

письменники, як С. Цвейг, Р. Рільке, Р. Музіль, П. Целан, І. Бахман, завоювали світову

популярність саме як представники своєї вітчизняної літератури.


ДУМАВ ПРО СМЕРТЬ І ПИСАВ ПРО НЕЇ, з інтернет-сайту hi-edu.ru

Пауль Целан – найбільший австрійський поет післявоєнного покоління. Втім, ґрунт і доля Целана

ще раз демонструють відносність того, якій країні належить спадщина поета. Анчель – таке

справжнє його прізвище, а Целан – псевдонім, утворений як анаграма.

Поезія Пауля Целана акумулювала в собі основні компоненти літературних течій першої половини

сторіччя. Від експресіоністів успадкована гіпертрофія ліричного героя – нервового, зламаного, несучого на собі весь гніт глобальних катастроф. Від сюрреалістів, з якими Целан спілкувався у

Відні, – тяжіння до підсвідомого, ірреального, яке не піддається розумному поясненню.

Властиве австрійській філософській традиції скептичне ставлення до мови позначилося на ліриці

Целана тим, що класичну поетику вважав непереконливою. Він почасти солідарний з відомим

німецьким філософом і публіцистом Теодором Адорно, котрий заявив, що після Освенціму писати

вірші – варварство. Неможливо складати вірші традиційним розміром зі звичним римуванням.

Целан звертається до верлібру, використовує сміливі асоціації, переінакшує поетичні образи, зненацька інтерпретує стійкі символи.

З ліричних жанрів Целану найближча елегія. Це не дивно, пам’ять – домінанта поезії Целана, який

прагне перебороти минуле й разом з тим усвідомлює, що вчорашній фашистський кошмар буде

переслідувати його довічно.

Особливість текстів Целана ще й в тому, що в нього слова й паузи між словами – рівнозначні.

Тиша – той проміжок, коли треба помовчати, і вона буде чутнішою за музику.

Нерідко Целан запозичає жанрове визначення з музичного мистецтва. Це насамперед фуга. Він

багаторазово повторює, варіюючи той самий ліричний мотив, котрий озвучують кілька голосів.

Це тільки початок. Відсутність розділових знаків робить потік свідомості нерозривним. Анафори й

епіфори підкреслюють всевладдя спогадів. Крізь примхливі асоціації проглядає образ

блакитноокого арійця, якому любов до музики не заважає справно виконувати обов’язки ката.

Золотоволоса Маргарита – емблематичний образ у німецькій літературі, якому протистоїть інший

– біблійний образ Суламіфі, чиї коси схожі на попіл. І кохана ката – жертва, якщо вона приречена

любити вбивцю.

Схожий, проте куди ширший підтекст відкривається в «Фузі смерті», трагічність якої в тезі «буття

до смерті». Перший рядок першої строфи, повторений в другій, робить абстракцію думки

конкретною, вразливо страшною.

Целан думав про смерть і писав про смерть. Він не міг забути втрат. Навіть у віршах про кохання, які фіксують щасливі миттєвості, смерть причаїлася поруч, щоб у ту саму хвилину, коли ліричний

герой линув над реальністю, нагадати про себе.

Пауль Целан з тих поетів, у кого слово й вчинок зливаються воєдино. Він покінчив з життям.

Ніхто не знає, що його до цього підштовхнуло. І все ж ризикнемо припустити, що в цьому

позначився австрійський феномен: Австрія – «країна прикордонна, стикування декількох

культур». У випадку із Целаном це особливо очевидно. Він жив, споконвічно належачи всім і

нікому. Ця просторова прикордонна ситуація перейшла в іншу, теж прикордонну, ситуацію між

життям і смертю.


КВІТКА НІКОМУ, з дослідження К. Рагозіної «А вода продовжує текти під мостом Мірабо»

Третій австрієць після Рільке й Тракля – якось так визначали місце Целана на книжковій полиці.

Він як був, так і залишився перекладацькою спокусою, з усією ілюзорною класичною

правильністю й захопленою простотою ранніх віршів, незбагненними словесними ребусами пізніх

верлібрів, розірваністю невагомих рядків і до граничної ваги згущеною семантикою останніх

створінь. Один з тих, кого хочеться, хочеться й хочеться читати вголос.

Целан, якого читають вголос. Целан, якого собі вголос читаєш. Поступово, із шепотіння

проступають звуки, слова, накочуються одне на інше, заповнюють весь простір...

Молитви, заклинання так обходяться з тишею. Доки вистачає подиху. Тому що від віршів Целана

може стати фізично боляче, до нестачі повітря страшно. І залишишся ти беззахисним, яким

народився, і немов незабаром уже смерть, а ти шукаєш виправдань перед своїми мертвими.

Якими? Бог його знає.

Пауль Целан свої слова творить, наповнюючи їх двомовним змістом. І, усвідомлюючи своє

безсилля, намагається від слів піти. А ми – залишаємося

Ну навіщо він так нещадно, поет Целан? Його мова занадто інтенсивна, і при цьому він нічого

начебто не називає прямо. У тому ж «Псалмі» у слово «троянда» вкладено все: колючки, погроми, табори, весь убивчий досвід людини. «Квітка Нікому». «Смерть – це старий німецький маестро».

Навіть зі смертю Целан не «списався», не «згорів», його самогубство не витікає ні з чого. Загадка.

Можливо, це була просто перевірка власної смертності.