документах під 1646 р. та 19 червня 1665 р., коли одна третина села, згідно з поділом між дітьми
Єфріма Хаждеу, колишнього хотинського пиркалаба, перепала його доньці Гафії. Але більшою
частиною села володів поміщик Шандро (Шендря), про що йшлося в пізніших документах.
МАЛЕНЬКА РЕСПУБЛІКА, з дослідження К. Мяло «Росія і останні війни XX сторіччя (1989-
2000). До історії падіння наддержави»
У X-XII століттях територія, котра нині іменується Придністров’ям, входила до складу
Староруської держави, потім була розорена Батиєвими ордами, а потім, після розгрому
татарського війська в битві на Синіх Водах російський-литовським князем Ольгердом і
перебування у Великому князівстві Литовському, Придністров’я на декілька століть опинилося на
стику Польщі і Кримського ханства. Частково його землі увійшли до складу Речі Посполитої, а
частково утворили так зване Дике поле – територію без загальновизнаного суверена і із строкатим
за етнічним складом, хоч і рідкісним населенням. Про характер його дає деяке уявлення історик і
письменник XIX століття Богдан Хишдеу. Він пише: «За Дністром, на межі Польщі з татарським
ханством була створена маленька республіка із збіглих людей, девізом яких стало знищення
ворогів християнства. Незабаром вони прославилися своєю безстрашністю і стали називатися
козаками».
Пам’ять про козацьке минуле і сьогодні зберігають деякі топоніми Лівобережжя, а самі козаки
стали основою складного симбіозу етносів, який утворив населення Придністров’я.
...Преса ж ... малювала козаків прийомами найгрубіших агіток революційної пори і епохи
розкозачування – такі «карателі», «слуги царського режиму» з канчуками в руках тощо. Обурено
звучало зовсім вже безглузде запитання: «Що роблять тут ці прибульці?» Безглузде – тому що, як
ми бачили, про козаків, що створили в Придністров’ї на просторах Дикого поля «рицарську
республіку», писав ще Богдан Хишдеу.
Пізніше місцеві козаки увійшли до складу Чорноморського козацтва Російської імперії, і воно – в
межах республіки, зрозуміло, – ще до початку конфлікту було легалізовано спеціальними
ухвалами керівництва ПМР, представляючи, таким чином, не «прийшлу», а цілком законну
частину його власних збройних формувань.
ПІДТРИМАВ МОЛОДИХ ПИСЬМЕННИКІВ, з реферату В. Петреску «Румунська література»
У 80-х і 90-х рр. XIX ст. боротьба проти старої академічної латинізації мови і за наближення до
народної одержує більш наукову основу у вивченні румунського фольклору і стародавніх
документів під керівництвом філолога Б. Хаждеу, автора збірника «Cuvinte din batrani» («Слова
стародавніх») і незакінченого словника «Etimologicum Magnum Romaniae».
Боротьба між двома течіями румунської літератури за орфографію румунської мови, фонетичну
або академічну (латинізовану), закінчилася перемогою фонетики, підтриманої молодими
письменниками, які об’єдналися навколо журналу «Contemporanul» («Сучасник»), що видавався в
Яссах (1881-1889) групою перших румунських соціалістів. В кінці минулого століття було видано
декілька збірок народної літератури і спроби її класифікації під керівництвом Хаждеу.
