Стадницкий Авксентий (fb2)


Настройки текста:





СТАДНИЦЬКИЙ Авксентій Георгійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Церковний і громадський діяч, історик. В чернецтві – Арсеній (1895). Російською православною

церквою за кордоном зарахований до лику святих.

З родини священика. Батько, Стадницький Г., – ігумен комарівецького Успенського парафіяльного

храму.

Народився 22 січня 1862 р. в с. Комарівцях Хотинського повіту Бессарабської губернії Російської

імперії (нині – Сторожинецький район Чернівецької області України).

Помер 10 лютого 1936 р. в м. Ташкенті Узбецької РСР СРСР (нині – столиця Республіки

Узбекистан). Похований на місцевому Олександро-Невському цвинтарі.

Закінчив Єдинецьке духовне училище, Кишинівську духовну семінарію (1880), Київську духовну

академію (1885).

Був викладачем Єдинецького духовного училища (1880-1881), Кишинівської духовної семінарії

(1885-1895), інспектором Новгородської духовної семінарії (1895-1896), ректором Новгородської

духовної семінарії і ігуменом Антонієвого монастиря (1896-1897), інспектором (1897-1898),

ректором Московської духовної академії (1898-1903), єпископом і архієпископом Псковським і

Порховським (1903-1910), архієпископом Новгородським (1910-1933), митрополитом

Ташкентським (1933-1936).

Член Священного Синоду і Вищої Церковної Ради Російської Православної Церкви (1917).

Фундатор Новгородського церковно-археологічного товариства (1913).

Почесний член Імператорського палестинського товариства (1904), Київської (1900), Санкт-

Петербурзької (1910), Казанської (1910) духовних академій, Псковського археологічного

товариства, Церковно-історичного і археологічного товариства при Київській духовній академії

(1909), Російського археологічного товариства (1913).

Кавалер російських орденів св. Володимира 3-го ступеня, Олександра Невського, св. Ганни 1-го

ступеня, сербського ордена св. Сави 2-го ступеня, турецького ордена «Меджідіє» 1-го ступеня, румунської медалі «Bene Merente» 1-го ступеня.

Двічі лауреат Макарієвської премії, лауреат премії графа Уварова.

Друкувався в газетах «Кишинівські єпархіальні відомості», «Зоря», «Новгородські єпархіальні

відомості», журналі «Праці Київської духовної академії».

Перу нашого земляка належать дослідження «Щоденник студента-паломника на Афон» (1886),

«Становище православного духівництва в Румунії» (1889), «Архімандрит Андронік, ігумен Ново-

Німецького Св. Вознесенського монастиря в Бессарабії» (1890), «Румуни, які здобули освіту в

російських духовно-учбових закладах» (1891), «Матеріали з історії Бессарабії», «Журнал секунд-

майора фон Раана про війну при завоюванні Молдавії і Валахії в 1787-1790 рр. з історичними і

топографічними примітками» (обидва – 1892), «Гавриїл Банулеско-Бодоні, екзарх Молдо-

Влахійський і митрополит Кишинівський» (1894), «З сучасного церковного життя в Румунії»

(1901), «В країні священних спогадів. Сергіїв Посад» (1902), «Дослідження і монографії з

історії Молдавської церкви (1904), «Церква, держава і розкол старообрядності» (1910), «Духовні

жнива», «Духовний щоденник» (обидва – 1914).

Уперше заарештований в м. Москві без пояснення причин і засланий до м. Новгород (1919).

Удруге заарештований в м. Новгород (1920).

Утретє заарештований за звинуваченням у «спробі чинити спротив вилученню церковних

цінностей» (1922).

Учетверте заарештований і відправлений у заслання до Ашхабада (1924) і Ташкенту (1926-1936)

Прокуратурою Російської Федерації на підставі статей 3 і 5 закону РРФСР «Про реабілітацію

жертв політичних репресій» підготований висновок про реабілітацію нашого земляка, проте він

так і залишилася в справі, оскільки правоохоронці не мають даних про місцезнаходження родичів

митрополита (1992).

У м. Новгород регулярно проходять Арсенівські читання (1993).

Серед друзів та близьких знайомих С. – А. Сіманський, В. Богоявленський, А. Храповицький, Є.

Мещерський, О. Щерба, Л. Войно-Ясенецький, Н. Рождественський, І. Пустинський, Григорій IV

Хаддад, С. Страгородський, А. Жадановський, А. Соколов, В. Георгієвський, Ю. Олсуф’єв, К.

Вендланд, С. Голубєв, І. Семьоновський, В. Лебедєв, П. Кушников, В. М’ясоєдов, Л. Мацулевич, П. Гусєв та ін.


***

СОЮЗ З ДЕРЖАВОЮ

, з життєвого кредо А. Стадницького

Церква має бути автономною в своєму внутрішньому житті, але це не означає, що Церква повинна

бути відокремлена від держави, союз Церкви з державою може бути не зовнішнім, а внутрішнім. І

держава не вважатиме Церкву своїм відомством, а доброзичливо ставитиметься до Церкви,

визнаючи її культурно-просвітницьке значення і не відмовляючи їй в матеріальній підтримці.


РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ, з історичного кредо А. Стадницького

Забуття минулого, зневага до різноманітних пам’ятників рідної старовини справедливо

трактується як культурна недорозвиненість, відсталість в розумовому плані.


ЗБАГАЧУВАТИ ДУХОВНИЙ КРУГОЗІР, з релігійного кредо А. Стадницького

Пастирям Церкви