бароном Віктором Стирча, сином моєї тітки Олени Стирча; він написаний італійською мовою і
свідчить, що прадід мій Джовані Раллі був сином Крістофа Раллі, громадянина Венеції, і що за
якусь доблесть «pericoli della propria vita» одержав княжий титул «decorato del titulo di conte», син
же його Джовані Раллі, батько мого діда Замфіра Раллі, підписувався «conti Giovani Ralli».
Внизу цього фамільного документа наступна скріпка російською мовою: «Цей диплом в
Російсько-імператорській Генеральній-консульській канцелярії є і в актову книгу за № 46,
підписаною запискою: «В запевненні чого при підписанні Генерального Консула в Молдавії і
Бессарабії і з додатком печаті свідчиться. Ясси, 1 листопада 1802 року. Підписи: Василь
Малиновській: Секретар Волков». Що стосується самого документа італійською мовою, то він
датований «1 вересня 1795 року».
Батько мій був в приятельських стосунках з Пушкіним під час його перебування в Кишиневі;
будучи хорошим музикантом і граючи особливо на мелодіумі, батько мій чудово співав сумні
народні молдавські і італійські пісні. Пушкіну дуже подобалися особливо молдавські народні
мотиви, і він завжди просив батька перекладати йому тексти цих пісень. Таким чином, російський
поет записав декілька з народних пісень.
Після батька залишилося у мене багато книг французькою й італійською мовами. Також
залишилася одна книга з рукописами, віршами. Цю книгу давали читати мої рідні російському
консулові в Чернівцях. Що це за рукописи – не знаю. Я ніколи не міг відлучитися (поїхати) і узяти
мою скриню з книгами.
МИМОВОЛІ ДОПУЩЕНІ ПОМИЛКИ, з розвідки В. Молкосяна «Рукопис Раллі-Арборе про
Пушкіна»
Достовірнішим ...щодо походження Раллі є автовизнання самого Раллі-Арбуре... «Моє прізвище, –
говорив Замфір Костянтинович, – походить із старовинного роду; мої прадіди з обопільного боку
визнавалися боярами з Молдавії – Григорій Арбуре і Замфіракі Раллі. Перший помер в Молдавії, а
другою емігрував в свиті Петрічейку-Воде (1673) разом з Хаждеями до Польщі, а повернувшись –
залишається в Бессарабії, де й помирає».
Нащадками «італійського громадянина Венеції» могли бути одеські поміщики Раллі,
представником яких значиться якийсь Степан Іванович Раллі, власник 3 кам’яних будинків в Одесі
і 7 тисяч десятини бендерської землі.
...Переглядаючи свої спогади майже в 80-річному віці (опісля близько 60 років з моменту бесіди з
тіточкою К. З. Стамо-Матіас) ...К. Раллі-Арбуре прагнув, ймовірно, віддати належне рідній
Бессарабії, де пройшли роки його дитинства, і Росії, з якою була пов’язана бурхлива молодість. У
1869 р. в Бессарабії, куди був висланий молодим Замфір, він і почув розповідь своєї 70-річної
тіточки про події 50-річної давності. Зі спогадів видно, що автор рукопису був мало знайомий з
історією свого роду, а написане ним, за його власними словами, було плодом і «скелетом всього
почутого і за давністю років що багато в чому позабувався».
Розрив в часі, відсутність сімейних джерел і пояснюють наявність в спогадах З. К. Раллі-Арбуре
неточностей. Знайдені нами місцеві і архівні матеріали виправляють мимоволі допущені помилки.
ЩО ЗА ПОСПІХ ІЗ СПРОСТУВАННЯМ, з книги К. Ковальджі «Моя мозаїка»
Вас. Молкосян в «Літописі пушкінської комісії. Випуск 24» пише про пізній невиданий рукопис
Замфіра Раллі-Арборе (або Арбуре) і цитує наступний уривок зі спогадів про Пушкіна в
Бессарабії, про його епізод «цигана» поблизу села Долна: «Пушкін кинув брата в Юрченах і
поселився в шатрі булібаші, куди щодня його слуга Микита мав приносити ...рушник, мило і
подавати воду для умивання. Цілими днями Пушкін і Земфіра бродили лісом; красуня співала
пісні, а Пушкін слухав. Одного ранку Микита знайшов свого пана одним-одненьким в шатрі.
Слуга ...розповідав потім, що його пана приворожила циганка, споївши настоєм якихось трав».
Чомусь публікатор поспішає із спростуванням:
«Новим і маловірогідним в рукописі є повідомлення про перебування в таборі цигана слуги поета
Микити. Необґрунтованим також є повідомлення, що Джовані...» і т.д.
Як вправно: «маловірогідне» зрівнюється через «також» з сусіднім «необґрунтованим»! У чому
справа?
А в тому, що це недобре. Що подумають радянські читачі? Демократично настроєному поетові,
який поселився в шатрі, слуга мов паничу кожен ранок приносить рушник з милом.
А чому, власне,
