КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Подолинский Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ПОДОЛИНСЬКИЙ Сергій Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, економіст, еколог, громадський діяч. Криптонім – П. С. Фундатор світової теорії про

працю як основної зберігачки сонячної енергії, батько «зеленого руху».

З поміщицької родини. Батько, Подолинський А., – поет.

Народився 19 (31) липня 1850 р. в с. Ярославці Звенигородського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Шполянський район Черкаської області України).

Помер 30 червня (12 липня) 1891 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Похований на цвинтарі Аскольдової могили. Пізніше прах перенесли на Звіринецький цвинтар

(30-і рр. ХХ ст.).

Закінчив 1-у Київську гімназію (1866), природниче відділення фізико-математичного факультету

Київського університету (1867-1871), медичний факультет Цюріхського університету (1872-1874).

Член Південно-західного відділу Російського географічного товариства (1874).

Член Французького товариства розвитку науки.

Друкувався в газеті «Київський телеграф», журналах «Вперед», «La Plebe», «La Revue socialiste».

Як літератор дебютував брошурами «Парова машина», «Про багатство і бідність», «Про

хліборобство», «Про бідність» (1875). Між іншим, видання заборонили російський та австрійський

уряди.

Потім настала черга наступних доробків: «Життя і здоров’я людей на Україні», «Ремесла і

фабрики в Україні», «Праця людини та її відношення до розподілу енергії», «Громадівство і

теорія Дарвіна», «Розщеплення білків ферментами підшлункової залози», «Соціалізм, нігілізм та

тероризм. Відповідь старому російському соціялістові», «Перегляд громадського руху в Західній

Європі» (усі – 1879-1881).

Твори нашого земляка відразу ж привернули увагу міжнародної громадськості: приміром, книга

«Праця людини та її ставлення до розподілу енергії» вийшла друком в Росії, Німеччині, Італії,

Франції і в подальшому була перекладена сербською та білоруською мовами.

Особисте життя П. було не з легких. Відірваність від рідних внаслідок вимушеної еміграції (1877).

Матеріальні нестатки. Зрада дружини. Нарешті, смерть від хвороби двох синів і доньки

народоволки О. Любартович, яка виховувалась в його сім’ї. У П. не було грошей навіть на

похорони. Все це і викликало тяжке психічне захворювання (1882).

Лікувався вчений у Франції (1882-1885), доки мати не забрала його до Києва, де вони оселилися в

садибі на Виноградній вулиці (нині вул. Богомольця).

Нині в Україні створено і діє Товариство С. Подолинського.

Серед друзів та близьких знайомих П. – І. Франко, М. Драгоманов, М. Павлик, О. Терлецький, М.

Ковалевський, О. Черепахін, Ф. Вовк, Я. Шульгін, О. Любартович, К. Маркс, М. Зібер, В.

Волховський, Ф. Енгельс, П. Лавров, Я. Ковач та ін.


***

ГРОМАДА МАЄ СИЛУ, з життєвого кредо С. Подолинського

Громада – великий чоловік, і завсігда має за собою силу.

УКРАЇНА ПОВИННА МАТИ ПОЛІТИЧНУ САМОСТІЙНІСТЬ, із «Спогадів» С.

Подолинського

Відразу після появи перших українських соціялістичних видань, ... почав говорити, що книжки на

зразок «Парової машини» особливо небезпечні в тому смислі, що представляють революцію і

соціялізм у надзвичайно привабливому вигляді, намагаючись умовити, а не залякати, і що

найбільш шкідливі ті люди, що в одній кишені носять Карла Маркса, а в другій батька Тараса

Шевченка, маючи на увазі людей, які вміють з’єднувати вчення соціалізму з традиціями і

симпатіями, викликаними місцевим українським націоналізмом, тобто прагненням українського

народу поряд з економічною емансипацією досягнути ще й політичної і культурної самостійности.


СКАЗАТИ – ЩЕ НЕ Є ЗРОБИТИ, з оповідання-утопії С. Подолинського «Парова машина»

Годі нам терпіти неправду. Не треба нам панів та жидів та чиновників. Земля уся, – наша, громадська, бо наша громада на неї працює і обливає своїм потом. Не треба нам начальства, бо

воно раз у раз держить руку з панами та жидами, та забирає нас та гонить до Сибіру.

…Так само як селяни почали робити і робітники по заводах. Вони зібрались коло фабрик і

сказали: «Фабрики наші, бо ми на них ложили свою кров і здоров’я. Відберем же їх в жидів та

німців та будемо самі управляти через наших виборних людей».

…Так сказали наші люди, так сказали українські селяни, як дійшли вони свого розуму. Та сказати,

ще не є зробити. Начальство мало військо, і багато потекло