Неверовский Дмитрий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


НЄВЄРОВСЬКИЙ Дмитро Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Полководець.

З дворянської родини. Батько, Нєвєровський П., – золотоніський городничий.

Народився 21 жовтня (1 листопада) 1771 р. в с. Прохорівці Золотоніського повіту Полтавської

губернії Російської імперії (нині – Канівський район Черкаської області України).

Помер від ран 21 жовтня (2 листопада) 1813 р. в м. Галле (Німеччина). Похований на місцевому

цвинтарі. До 100-річчя Бородінської битви прах перевезено до Росії й перепоховано на

Бородінському полі поблизу Семеновських флешей. На лицьовому боці надгробка вибито слова:

«Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Нєвєровського, який мужньо бився на

чолі своєї 27-ї піхотної дивізії і був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року», на

зворотному: «Генерал-лейтенант Нєвєровський убитий в 1813 році під Лейпцигом. Прах його

покоївся в Галле і 1912 року за високим велінням Государя-імператора Миколи Олександровича

перенесений на Батьківщину 8 липня того ж року».

Служив сержантом лейб-гвардії Семеновського полку, поручиком Малоросійського

гренадерського полку, командиром Ревельського 3-го морського полку, Павловського

гренадерського полку, 27-ї піхотної дивізії, 13-го корпусу.

Брав участь у російсько-турецькій (1787-1791), російсько-польській (1792-1794), російсько-

французькій (1812-1813) війнах.

Кавалер російських орденів «Золотий Празький хрест», Георгія 4-го, 3-го і 2-го ступенів,

Володимира 4-го, 3-го і 2-го ступенів, Ганни 1-го ступеня, прусського ордена Червоного Орла.

Російський імператор Олександр I поклопотався про родину і близьких Н. Вдовиці, крім солідної

одноразової допомоги, призначили довічну пенсію в розмірі повного утримання чоловіка,

племінників прийняли до військово-навчальних закладів.

У свою чергу Микола II пенсію збільшив удвічі і наказав прийняти в Пажеський корпус ще одного

з племінників покійного генерала

У Москві ім’ям нашого земляка названо одну з вулиць; відому у всьому світі Бородінську

панораму прикрашає і стенд, який ілюструє подвиг 27-ї дивізії та її командира; на самому

Бородінському полі височіє обеліск з написом «Безсмертній дивізії Нєвєровського – героям

Шевардіна і Бородіна».

Серед друзів та близьких знайомих Н. – О. Суворов, М. Кутузов, П. Багратіон, М. Воронцов, Ф.

Глинка, О. Михайловський-Данилевський, П. Завадовський, М. Богданович, Д. Бутурлін та ін.


***

ОБОВ’ЯЗОК І ЧЕСТЬ

, з життєвого кредо

Д. Нєвєровського

Обов’язок і честь!

ХОДИВ У РУКОПАШНУ, з листа Д. Нєвєровського сестрі

Відзначити потрібно, що дивізія три дні поспіль була у жорстокому вогні. Билися, як леви, і від

обох генералів (Раєвського і Дохтурова – авт.) я рекомендований найкращим чином.

Обидва дні в Смоленську я сам ходив в багнети. Бог мене врятував, лише трьома кулями сюртук

мій розстріляно.


МАЛОРОСИ ЗАХИЩАЛИСЯ ХОРОБРО, з наказу М. Кутузова

Малороси-козаки всі мужністю і хоробрістю не поступаються гвардії Бонапарта! Охтирцям дякую,

вони захищали укріплення хоробро!


ПРИКЛАДУ ТАКОГО ІСТОРІЯ НЕ ЗНАЛА, з реляції № 475 П. Багратіона Олександрові I від

25 серпня 1812 р.

Не можна достатньо похвалити хоробрість і твердість, з якою дивізія (27-а – авт.), абсолютно

нова, билася проти надмірно переважаючих ворожих сил. Можна навіть сказати, що прикладу

такої хоробрості ні в якій армії назвати не можна.


ВІДСТУПАВ, МОВ ЛЕВ, зі спогадів П. Сегюра

Нєвєровський відступав, мов лев; найблискучіша хоробрість наших (французьких – авт.) солдатів

виснажується; ударяючи в густу колону, вони рубають її, проте не можуть зломити. Справа

виявляє достопам’ятний приклад переваги добре вивченої, майстерно керованої піхоти над

кіннотою.


БАГНЕТИ СЯЯЛИ ПРОМЕНЯМИ БЕЗСМЕРТЯ, зі спогадів Д. Давидова

Я пам’ятаю, якими очима ми дивилися на неї (27-у дивізію – авт.), що підходила до нас в хмарах

пилу і диму, вкриту потом праці і кров’ю честі. Кожен багнет її сяяв променем безсмертя!


ЛІЗ ПОПЕРЕД БАТЬКА В ПЕКЛО, зі спогадів Д. Дарагана

Збереглася власноручна, хоча й вельми коротка, записка генерала Нєвєровського, написана під час

перебування його у Вільно. Вона має форму листа до дружини і цікава як думка одного з героїв

1812 року про його власні справи. «Правда твоя, мій друже, що я іноді кидався, куди б і не

слідувало. Тричі в різних справах сам в багнети ходив...».


НІЯКА КАВАЛЕРІЯ НАС НЕ ПЕРЕМОЖЕ, з книги О. Михайловського-Данилевського

«Вітчизняна війна 1812 року»

Попереду на Ляди йшов Мюрат з корпусами Нансуті, Монбрена і Груші. За ним піхотні – Ней,

Даву, Богарне і гвардійський. З Могилева через Романово – Понятовський, Жюно і Латур-Мобур.

Майже вся армія Наполеона йшла на Смоленськ через Червоне.

У Червоному стояв Нєвєровський з 27-ою дивізією, Харківським драгунським полком і трьома

козачими полками. Він мав наказ спостерігати за Оршанським і Мстиславським шляхами,

тримаючись в Червоному якомога довше.

Він (Нєвєровський Д. – авт.) звернувся до полків: «Хлоп’ята! Пам’ятайте, чому вас учили, вчиняйте так, і ніяка кавалерія не переможе вас! Не поспішайте в стрілянині, стріляйте влучно у

фронт ворога; третя шеренга, передавай рушниці, не метушачись, і ніхто не смій починати без

моєї команди».

Кіннота Мюрата понеслася на піхотне каре з двох боків; спокійно, безмовно стояла дивізія. Аж ось

пролунала команда «Тривога!», барабани забили сигнал, ...пролунали, зливаючись в загальний гул, постріли, і французькі вершники трупами вистилали землю, а вся маса повернула назад.

Громада, яка була у Мюрата, в сорок атак не могла винищити нашої піхоти.

...Поезія і витончена культура можуть вкрасти для своїх творів з життя Нєвєровського кілька

прекрасних хвилин, здатних надихнути перо поета і пензель живописця.


РУБІЖ ПЕРЕХОДИВ З РУК ДО РУК, з статті А. Дементьєва «Росії славнії сини»

З юних літ мені запам’ятався нарис поета Миколи Тихонова з військового журналу

«Червоноармієць» № 2 за 1944 рік, який прислав з фронту батько нам, малолітнім синам. Нарис

розповідав про дивовижний подвиг 27-ої піхотної дивізії і її командира Нєвєровського в серпні

1812 року. У наполегливому бою він на добу зупинив війська Наполеона, затримавши їх на час,

необхідний для об’єднання двох російських армій (Барклая-де-Толлі і Багратіона) в одну.

...Наполеон був приголомшений, дізнавшись, що його «велику армію» стримувала всього одна

російська дивізія. Це так подіяло на імператора, що він довго не міг опам’ятатися й ослабив свій

натиск на Смоленськ. Його сподвижники – Сегюр, Пеле, Колленкур, Берт’є і Ней – в своїх

мемуарах відзначають, що ніколи не бачили Наполеона таким безвольним і розбитим.

...27-у дивізію вважали знищеною. Яким же було здивування захисників Смоленська, коли замість

штурмових колон французів вони побачили на тлі вогненної заграви воїнів Нєвєровського, які

підходили до них.

...Були важкі моменти, коли смертельну рану одержав Багратіон і рубіж переходив з рук до рук. І

тоді гвардійці Нєвєровського і Воронцова піднімалися в багнети і відкидали ворога на колишні

позиції.

Танула дивізія, рідшали її ряди, проте вона все одно залишалася грозою для французів.

...Повертаючись з війни, дивізія Д. П. Нєвєровського дорогою на Росію зробила крюк до міста

Галле і віддала останні почесті своєму улюбленому командирові, пройшовши повз пам’ятник

урочистим маршем з приспущеними прапорами і барабанним боєм.


ЗАГИНУЛА МАЙЖЕ ВСЯ ДИВІЗІЯ, з статті І. Білого «Цих днів»

Пiд Смоленськом 6-тисячне з’єднання Нєвєровського, відбивши 40 атак супротивника, зупинило

22-тисячний авангард французької армії.

Дивізію її командир вишикував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ – до

Москви, чинячи впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним,

що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Протягом

5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона пройшла 12 верст. Дивізія ж

відійшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Вражені мужністю дивізії, французи

охрестили цей бій «відступом левів».

На Бородінському полi Нєвєровському та його солдатам було покладено в обов’язок захист центру

– Шевардінського редуту. У жорстокому 6-годинному бою 40 тис. французів так і не змогли

прорвати оборону 12 тисяч росіян. Декілька разів безстрашний генерал водив своїх багатирів в

атаку. Дивізія майже вся загинула, командира було поранено ядром, проте він не залишив поля

бою.


БЕЗПРИКЛАДНИЙ ПОДВИГ, з замітки «Генерал-лейтенант Дмитро Нєвєровський» на

інтернет-порталі orthodoxy.org.ua

«Вперед! На багнети!» – кричав він у забутті. З цим закликом на вустах цього дня 1813-го року на

руках своїх ад’ютантів спочив генерал Дмитро Петрович Нєвєровський. За рік до того він здійснив

свій найважливіший подвиг. Вперше під Красним його дивізія, всупереч частим зіткненням з

військами Мюрата, обстрілювана, відступала, зберігаючи порядок, і встигла настільки затримати

ворога, що російські війська вільно увійшли до Смоленська й прикрили Московську дорогу.

Бій під Красним і відступ після нього військові авторитети визнають безприкладним.


І СПАЛАХНУЛА ЗІРКА СЛАВИ, з статті Л. Арсеньєвої «Черкащани у великій битві»

Дивне почуття вiдчуваєш iнодi, коли дiзнаєшся, що вiд великих iсторичних подiй та

енциклопедичних дат тягнуться ниточки-зв’язки до твого рiдного мiста. Та й самi подiї Великої

iсторiї сприймаються в зовсiм iншому свiтлi, стають якимись людянiшими, ближчими. Спiльна

дiяльнiсть дає порозумiння. Перу патрiарха черкаських поетiв Н. П. Негодi, автору слiв прекрасної

пiснi «Степом, степом», належать цi пронизливі рядки:

Воно лежить не як музейна слава,

В мою свiдомiсть увiйшло воно.

Таким же грандiозним, як Полтава,

Оспiване в пiснях Бородiно.

«Скажи-ка, дядя» знав на пам’ять змалку,

В лiснiй землянцi часто марив ним,

Пiзнiше на задимленiм свiтанку

Сходив його за П’єром i Толстим.

Од кровi i вогню не охолоне,

Засiяне картеччю i зерном,

Лежить воно, звичайне руське поле,

Пiд дерев’яним, рубленим селом.

Ген за байраком куриться дорога,

Хмарини, якi вiки, пливуть над ним.

Лежить воно – нiма пересторога

Загарбникам великим i малим!

Без малого два столiття минуло iз тiєї червневої ночi 1812 року, коли понад, нiж 600-тисячна

французька армiя (сила на тi часи небачена), переправившись через Неман, вторглася на територiю

Росiйської iмперiї.

...На час агресiї Наполеона Нєвєровський – генерал-майор. Зiрка його великої слави спалахнула

пiд Смоленськом...


ДЕКОМУ НЕ ДО ВПОДОБИ ІСТОРИЧНА ПРАВДА, з кореспонденції К. Мочульського

«Пам’ятаєм тую славу»

Один з політологів в керченській газеті висловив невдоволення, що Україна вивчає свій внесок в

перемогу у війні 1812-1813 рр.

Бажано ж показати росіянам приклад правди в цьому питанні. Ар’єргардні бої відступаючої армії

Багратіона – найтяжчі, вела українська 27-ма дивізія, якою командував славетний Дмитро

Петрович Нєвєровський. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась Охтирським, Полтавським, Харківським українськими

полками.

Це лише один приклад. У ту війну в Україні було сформовано 30 кавалерійських полків та піхотні

полки – Малоросійський, Київський, Чернігівський, Глухівський, Житомирський,

Катеринославський, Лубенський, Полтавський, Бузький єгерський корпус, Харківський полк. Без

цієї військової сили годі було думати про перемогу.

То чому ж російському політологові не подобається вивчення в Україні історії мужності та

героїзму своїх предків?