і 200-річчя з дня народження М. (2004).
Його ім’я також носить одна з вулиць столиці України (1961).
Серед друзів та близьких знайомих М. – Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Пушкін, В. Бєлінський, К.
Рилєєв, М. Огарьов, В. Одоєвський, П. Чаадаєв, М. Полевой, В. Жуковський, М. Іванишев, М.
Павлов, В. Домбровський, О. Ставровський, М. Костомаров, Ф. Фішер, К. Неволін, О. Аляб’єв, О.
Герцен, С. Шеверьов, М. Лермонтов. Д. Писарєв, П. В’яземський, С. Аксаков, Є. Баратинський, М. Надєждін, У. Дядьківський, А. Дельвіг та ін.
***
МОЯ СТИХІЯ – СУМНІВ
, з життєвого кредо
М. Максимовича
Розум сам по собі не дає живого знання, повного переконання: його стихія – сумнів.
ПРЕКРАСНА МРІЯ, вірш М. Максимовича «Пісня»
Сердцем в первые дни жизни,
Но не к счастью я расцвёл;
Отлучённый от отчизны,
Я лишь грусть одну нашёл.
Рано душу взволновала
Мне прекрасная мечта,
Рано, рано засияла
Мне приветная звезда...
Но мечта, что так мне льстила,
Вероломная была:
Сколько благ она сулила –
И сколь мало принесла!
Но звезда, что мне светила
Так отрадно для души,
Лишь взманила – изменила
И покинула в глуши.
Увядает, погасает
Скоро молодость моя...
Где ж, когда мне просияет
Милой радости заря?
НА БАТЬКІВЩИНУ ТЯГНЕ НЕПЕРОБОРНА СИЛА, зі спогадів М. Максимовича
Заснування нового університету потягло мене непереборною силою туди, де Батьківщина мого
роду.
І ВІДТВОРИТЬСЯ ТИМКІВЩИНА, з листа М. Максимовича В. Тимківському від 3 червня
1872 р.
Збирай невпинно відомості про п’ятьох братів, дядьків моїх, і повідом усе, що встиг зібрати, мені
на Михайлову Гору. Там на просторі наддніпровськім, коли Бог пошле силу, натхнення,
відтвориться Тимківщина на пам’ять добрим людям майбутніх поколінь.
ДРУКАРНЯ ГЛІКСБЕРГА МЕНЕ ВТОМИЛА, з листа М. Максимовича М. Надєждіну від 21
березня 1848 р.
Люб’язний друже Миколо Івановичу!
Ти не хочеш ніяк свого мовчання одвернути хоча на коротку письмову розмову. Цим і мені ти
загороджуєш вуста. Але я тебе пам’ятаю завжди і люблю, як і раніше.
Дякую тобі за надісланий журнал і цього року. Прийми від моєї вдячності. Хоча це слабке її
відображення. Стаття здається доброю і не різниться з тим, що вимагає програма журналу. Але
якщо вона не піде туди, надрукуй її у «Віснику оглядів». У всякому разі ти відтиснеш для мене
окремо екземплярів з 30, – і перешлеш в Золотоношу.
Скінчив я 1-ую частина філології і редакцію «Огляду Могил, валів і городищ Київської Губернії»: друкарня Гліксберга – її коректори, з учнями-складачами – мене втомили. А тут ще в ній же почав
собі на горе друкувати нову книжку. Від «Киянина» відрікся, мабуть, назавжди. Принаймні, в
Києві не буду видавати його! – Скажи це Неволіну, якому ретельно кланяюся. [І дружину] разом –
і тебе, обіймаючи дружньо, залишаюся
Назавжди вірний тобі Максимович
Київ
Р. S. Екземпляр філології перешлю тобі в п’ятницю з посилкою для Неволіна. Ти б хоч тепер
повернув давно обіцяний (ще з Одеси) борг – написати розбір моєї філологічної праці. Адже
пропоноване мною вчення…не жарт: чи не так?
НА ГРЕЦЬКИЙ ШТИБ , з статті М. Максимовича «Про вживання назв «Росія» і «Малоросія» в
Західній Русі»
Коли в Києві й інших західно-російських областях народні імена рус, руський почали заміняти, за
грецькою їх вимовою, іменами Росія, російський?
Відповідь: з дев’яностих років XVI століття, за правління короля Жигимонта III, тобто незабаром
після того, як земля Київська і все князівство Литовське були приєднані до Польщі на
Люблінському сеймі 1596 року.
Підставою для такої відповіді служать тогочасні акти і письмові книги, друковані в різних
областях, приєднаних до Польщі. Приведу свідчення тих і інших.
1) Ось перша книга, надрукована в Києві в друкарні Печерської лаври, – «Часослов» 1617 року. У
передмові до неї ієродиякона Захарія Копистенкого сказано: «Се, правовірний християнине і всяк
благовірний читачу, від навмисних місць у Росії Київській, тобто, лаври Печерської...».
3) У повчаннях св. Дорофія, надрукованих 1628 року, лаврський намісник Філофей Казаревич з
братією говорять,
