Максимович Михаил (fb2)




МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, історик, мовознавець, перекладач, вчений-енциклопедист. Довів еволюцію

тваринного світу, причинами якої є зміна умов довколишнього середовища, по суті, значно

випередивши Чарльза Дарвіна. В філології існує науковий термін «класифікація українських

говірок Максимовича».

З дворянської родини.

Народився 3 (15) вересня 1804 р. на х. Тимківщині Золотоніського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Богуславець Золотоніського району Черкаської області України).

Помер 10 (22) листопада 1873 р. на х. Михайловій Горі Золотоніського повіту Полтавської

губернії Російської імперії (нині – с. Прохорівка Канівського району Черкаської області України).

Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Золотоніській монастирській школі, закінчив Новгород-Сіверську гімназію (1819), Московський університет (1819-1823).

Працював бібліотекарем (1823-1824), викладачем Землеробської школи (1825-1826), завідувачем

Ботанічного саду (1826-1833), викладачем (1833-1834) Московського університету, завідувачем

кафедри (1834), ректором (1834-1835), деканом (1836-1845) Київського університету.

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1871).

Почесний член Київського, Новоросійського, Московського, Петербурзького університетів.

Друкувався в «Літературній газеті», альманахах «Киянин», «Уранія», «Українець», «Денниця», журналах «Телескоп», «Московитянин», «Московський телеграф», «Журнал Міністерства

внутрішніх справ», «Син Батьківщини», «Північна ліра», «Новий магазин», «Московський

вісник», «Руська бесіда», «День».

Дебютував доробком «Про систему рослинного царства» (1823).

Потім настала черга доробків: «Головні особливості зоології, або Наука про тварин» (1824),

«Малоросійські пісні» (1827), «Думка про малоросійську мову і правопис її» (1830), «Про

людину» (1831), «Книга Наума про великий божий світ» (1833), «Українські народні пісні»,

«Голоси українських пісень» (обидві 1834), «Звідки походить руська земля» (1837), «Критико-

історичне дослідження про російську мову» (1838), «Історія давньоруської словесності» (1839),

«Про правопис малоросійської мови. Лист до Г. Ф. Основ’яненка» (1841), «Про Петра Конашевича

Сагайдачного» (1843), «Зачатки руської філології» (1845), «Початки руської філології» (1847),

«Філологічні листи до М. П. Погодіна» (1856), «Листи-відповіді до М. П. Погодіна» (1857),

«Оборона українських повістей Гоголя» (1860), «Нові листи до М. П. Погодіна. Про вікодавність

малоросійського наріччя» (1863), «Три пісні 1863 року», «Дещо про землю Київську», «Замітка

про землю Волинську», «Про литовського гетьмана князя Костянтина Острозького» (1864),

«Листи про Київ і спогади про Тавриду» (1871).

Наш земляк переклав українською мовою «Слово о полку Ігореве», твір Ш. Мірбеля «Навіщо

листя деревам», низку псалмів.

Перу М. належить вірш «На смерть Т. Г. Шевченка» (1861). Він відстоював після смерті Т.

Шевченка його спадщину від нападів реакційних критиків.

За його підручниками навчалася вся Європа.

М. також обґрунтував тричленну класифікацію слов’ян, самобутність та самостійність української

мови, започаткував вивчення української етимології та ономастики, заклав основи української

діалектології, розробив власну двочленну класифікацію українських говірок. Прибічник теорії

києво-полтавської основи української літературної мови. Розвінчав теорію, за якою Україна – це

Південь Росії, її «окраїна».

Небезпідставно вважав, що українська мова зародилася у найдавніші часи, про що свідчать

численні українізми у «Слові про Ігорів похід», і самі українці є автохтонами на теренах від

Дунаю до Дону.

По собі вчений залишив понад 260 опублікованих праць.

Працю «Сказання про Коліївщину» цензура заборонила друкувати (1839).

Вилучила вона і значну частину «недоречного» матеріалу з першого номеру альманаху «Киянин»

(1839).

У відставку наш земляк змушений був подати під тиском реакційних сил (1845). Міністерство

призначило йому мізерну пенсію, якої не вистачало на життя.

Головний корпус Київського національного державного університету ім. Т. Г. Шевченка

прикрашає меморіальна дошка М.

Аналогічний барельєф встановлено на фасаді факультету журналістики Московського

університету імені Михайла Ломоносова – це дарунок Київського національного університету

імені Т. Г. Шевченка московському вузу на честь 170-річчя з дня заснування університету у Києві

і 200-річчя з дня народження М. (2004).

Його ім’я також носить одна з вулиць столиці України (1961).

Серед друзів та близьких знайомих М. – Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Пушкін, В. Бєлінський, К.

Рилєєв, М. Огарьов, В. Одоєвський, П. Чаадаєв, М. Полевой, В. Жуковський, М. Іванишев, М.

Павлов, В. Домбровський, О. Ставровський, М. Костомаров, Ф. Фішер, К. Неволін, О. Аляб’єв, О.

Герцен, С. Шеверьов, М. Лермонтов. Д. Писарєв, П.