Лотяну Эмиль (fb2)




ЛОТЯНУ Еміль Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-молдаво-радянський.

Кінорежисер, сценарист, актор, письменник, композитор.

З селянської родини.

Народився 6 листопада 1936 р. в с. Сокирянах Північної Буковини (нині – адміністративний центр

однойменного району Чернівецької області України).

Помер 18 квітня 2003 р. в м. Москві (нині – столиця РФ). Похований на Ваганьківському

цвинтарі.

Навчався в школі-студії ім. В. Немировича-Данченка при МХАТі (1953-1955), закінчив

режисерський факультет московського ВДІКа (1962).

Працював на кіностудіях «Молдова-фільм» (1963-1973), «Мосфільм» (1973-1989), «Молдова-

фільм» (1989-1991).

Заслужений діяч мистецтв Молдавської РСР (1969).

Народний артист Росії (1980).

Володар призу «За внесок в світовий кінематограф» (1999).

Як актор дебютував у фільмі «Шкаралупа» (1993).

Як режисер дебютував на студії «Молдова-фільм» стрічкою «Чекайте нас на світанку» (1963).

Потім настала черга картин «Червоні галявини» (1966), «Ця миттєвість» 1969), «Лаутари» (1972),

«Табір іде в піднебесся» (1976), «Мій ласкавий і ніжний звір» (1978), «Ганна Павлова» (1983),

«Лучаферул» (1987).

Всі перераховані фільми наш земляк знімав за власними сценаріями. Він також автор сценарію

стрічки «Удвох на межі часу» (1989).

Поставник спектаклю «Пристрасті за Антошею» у МХАТі ім. М. Горького (1998).

Доробки Л. відрізняються музикальністю, поетичністю й афористичністю. Його називають

вулканом, російським Еміром Кустурицею, непоправним романтиком.

Його фільми «Лаутари» і «Мій ласкавий і ніжний звір» отримали Спеціальний приз «Срібна

мушля» і Гран-прі «Золота мушля» відповідно на ХХ й ХХIV кінофестивалях в м. Сан-Себастьян

(Іспанія).

Його доробки довгий час були лідерами кінопрокату в СРСР.

Л. також – автор кількох поетичних збірок, збірки оповідань, трьох короткометражних ігрових, чотирьох документальних фільмів, однієї телероботи.

Вів педагогічну діяльність.

Іменем нашого земляка названа вулиця в м. Кишинів (Молдова).

Вечір пам’яті Л. у Москві організували Центральний будинок працівників мистецтв, посольство

Республіки Молдова в Росії, Студія «С.С.С.Р» (2006).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Г. Рошаль, С, Параджанов, Ю. Іллінський, В. Харченко, Ю. Геніка, М. Хуцієв, Е. Климов, С. Тома, М. Кодряну, В. Топорков, Є. Дога, В. Бабушкін, Є.

Некрасов, К. Лавров, І. Дмитрієв, О. Янковський, Г. Бєляєва та ін.


***

БРАТИ-БЛИЗНЮКИ

, з професійного кредо Е. Лотяну

У нас із глядачем дуже багато точок дотику. Я завжди намагаюся затягнути глядача у свій світ, у

свято моїх картин.


«Є ДВІ ПАРТІЇ ПОРЯДНІ ЛЮДИ І МЕРЗОТНИКИ», з інтерв’ю Е. Лотяну О. Щуплову

«Посередник між богом і акторами»

– Якось ви сказали, що композитор – це посередник між Богом і людьми. Хто ж у такому випадку

кінорежисер?

– Кінорежисер – посередник між Богом і всіма, хто бере участь у створенні фільму. Божественний

початок присутній в кожному з нас, але входження в нього – декілька годин.

…Нас захопив потік комерційного продукту. Я належу до покоління, яке було виховане

майстрами, для кого кіномистецтво було процесом такого самісінького, як будівництво храму, екран був вівтарем. Я дивився й думав: «Яка це велика область, де зібралося так багато

талановитих людей!». Не в ім’я зарплати, матеріальних або низинних інтересів. Ні, це було

поєднання таланту й самопожертви. І це було умовою існування, життя кіно, до якого я був

причетний.

Зазвичай питання переді мною поставало так: з якого матеріалу будемо ліпити образ? Моє гасло:

«Головних ролей багато!». Якщо тебе бачать на екрані хоча б п’ять або десять секунд – ти

головний герой цих п’яти секунд! І ніхто тебе не замінить. Класичний приклад – білий офіцер в

«Чапаєві», той, що йде із сигарою в зубах на червоні кулемети, на Петьку й Анку. Ми бачимо його

протягом секунд – проте він не забувається...

– Як ви шукаєте акторів для своїх фільмів?

– Це процес тотального шпигунства. Закидаєш величезний ятір й починаєш вигрібати. Паралельно

йде вивчення кожної «пійманої» особистості. І, звичайно ж, працюють натренована інтуїція, нюх.

– Рядовий глядач вважає, що шлях акторок і акторів на екран проходить через постіль режисера.

Це так?

– Останнім часом екран і естраду заполонив потік шушвалі. Те, про що ви говорите, стосується

здичавілої периферії мистецтва. Навіть не мистецтва, а масової культури. Створюється товар

тимчасового користування, преса обслуговує цей процес.

– Як ви ставитеся до партій?

– Я ділю світ тільки на дві партії – порядні люди й мерзотники. Всі інші партії – похідні від цих

категорій.

– Ви зв’язуєте свої надії з кимсь із політиків?

– Ви помітили, що на пострадянському просторі з’явилися політики нової формації, начебто б

повні найясніших ідей. Але при них пограбували країну…


ВИТРИМУВАЛИ НЕ ВСІ, зі спогадів С. Томи

Він