Кайндль Раймунд (fb2)





КАЙНДЛЬ Раймунд Фрідріх Антонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австрійський.

Історик, етнограф, фольклорист, педагог.

З родини педагогів. Батько, Кайндль А., – вчитель малювання.

Народився 31 серпня 1866 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 15 березня 1930 р. в м. Граці (Австрія).

Закінчив Чернівецькі вищу гімназію (1885) та університет (1885-1891), Віденський інститут з

дослідження австрійської історії (1892-1893).

Працював викладачем, деканом, ректором Чернівецького університету (1893-1913), викладачем

Грацького університету (1915-1930).

Член Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Голова Товариства християнських німців.

Друкувався в газетах «Буковінер Рундшау», «Буковинський огляд», «Czernowitzer Allgemeine

Zeitung», альманахах «Буковинські аркуші», «Буковий ліс».

Як вчений дебютував в альманасі «Буковинські аркуші» дослідженням «До історії міста Чернівці

та його околиці» (1888).

Потім настала черга наступних доробків: «Історія Буковини до 1342» (1889), «Русини на

Буковині» (1889-1890), «Набуття Буковини Австрією», «Гуцули, їхнє життя, звичаї та народні

перекази» (обидва – 1894), «Народознавство, його значення, цілі та методи» (1903), «Історія міста

Чернівці з найдавніших часів до сьогодення» (1908).

Серед найвідоміших праць – тритомні «Історія Буковини. 1342-1774» (1888-1893) та «Історія

німців Прикарпаття» (1907-1911).

Перу К. також належать «Календар свят у русинів і гуцулів», «Фольклорні матеріали», «Русинські

казки й міфи на Буковині», «Баба Явдоха-Докія», статті «Перша документальна згадка про

Чернівці», «Цісар у Чернівцях 1751, 1855, 1880 років», «Перша присяга в Чернівцях», а також про

творчість І. Франка, В. Гнатюка, В. Щурата.

Збирав і вивчав український фольклор.

Всього залишив понад 300 наукових публікацій.

З початком Першої світової війни і перед загрозою бути інтернованим російськими військами, емігрував до Австрії (1914).

У м. Чернівці відкрита меморіальна дошка на честь земляка (1994); його ім’я вибите на пам’ятній

стелі, встановленій у вестибулі головного корпусу університету, серед переліку ректорі (1995).

У Німеччині існує наукове товариство, яке носить ім’я нашого земляка.

У м. Аугсбург (Німеччина) видається журнал «Кайндль-Архів».

У м. Чернівці перевидані книги земляка «Гуцули: Їх життя, звичаї та народні перекази» (2000),

«Історія міста Чернівці з найдавніших часів до сьогодення» (2003); тут проходять «Кайндлівські

читання».

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Манастирський, Ф. Віккенгаузер, Е. Василько, В. Репта, Е. Бандуровський, К. Ауерсперг, О. Блайлєбен, С. Воробкевич, Ф. Вовк, Г. фон Блайлєбен, Л.

Брунштайн та ін.


***

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЕТНОСУ

, з наукового кредо Р. Кайндля

Етноси, якщо брати історію людства, існували завжди.

П’ЯНИХ НЕ ЗУСТРІЧАВ, з дослідження Р. Ф. Кайндля «З етнографії регіону Східних Карпат.

Буковина – Галичина – Верхня Угорщина»

На кожному кроці мені зустрічалися досить ясні свідчення бідності і злиднів, то я, природно, почав виясняти їх причину… Як луки, так і пасовища, а потім і поля знаходяться в руках

невеликої кількості багатіїв, які з залізною настирливістю використовують бідність народу.

У володінні лісом селяни також не мають ніякої частки. Як і земля, ліс перебуває у власності

кількох багатіїв. Останні найжорстокішим способом використовують безробіття бідняків…

У всьому світі ходять чутки, що бідність руснаків – через їх п’янство, що вони є зовсім

деградованим народом, якому вже неможливо допомогти…

Курців я бачив небагатьох, п’яні мені також не зустрічалися, на що я би міг сподіватись,

враховуючи згадані чутки.


ІМ’Я РІЧЦІ ДАВ ЩЕ ГЕРОДОТ, зі спогадів Р. Ф. Кайндля

Варто було лише виглянути з вікна батьківського дому, щоб побачити цікаве життя місцевого

строкатого населення. А потім місто, яке росло й росло, і руїни замку на горі, і «печера

розбійників» у лісі, поблизька монастирська церква з її таємницями. І шумлива ріка внизу, в

підніжжі горба, з назвою, яку їй дав ще Геродот, – випадок, але такий, що пробуджує почуття

історичного інтересу і безмежно розширює погляд на минуле.

До цього додавались зуби мамонта, інші давні знахідки і монети римлян. Та й у Пруті знайшовся

меч, який приписували рицарю Німецького ордену, що йшов у війську польського короля проти

молдавського воєводи в Сучаві...

Турецька криниця нагадує про часи турків; схожі на фортеці, обнесені мурами монастирі – про

бурі, які проносилися над краєм. Відтак розмаїті церковні будівлі з дерева й каменю, з їх

мінливими стилями! А ці села румунів і русинів, угорців і липованів, далі поляків і словаків, вірмен і циганів, а в горах, зашумлених правічним лісом, – маленький таємничий народ

вершників-гуцулів. Передусім, нарешті, поселення швабів, німців-богемців і ціпсерів!

Яка нескінченна