ЗЕЛЬНИЦЬКИЙ Григорій Кирилович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Педагог, письменник, перекладач.
З родини священика.
Народився в 1762 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний центр
Черкаської області України).
Помер 24 січня (5 лютого) 1828 р. в м. Калузі Російської імперії (нині – обласний центр РФ).
Похований на міському цвинтарі.
Навчався в Києво-Могилянській академії, Петербурзькій педагогічній семінарії.
Працював учителем в Калузькому головному народному училищі (1786-1894), правителем та
коректором калузької типографії (1794-1804), вчителем (1804-1812), директором калузької гімназії
(1812-1828), був видавцем журналу «Уранія», в якому вміщав краєзнавчі статті, байки, переклади
псалмів, епіграми (1804).
За заслуги удостоєний дворянства (1819).
Кавалер ордена Святого Володимира 4-го ступеня.
Доктор філософії Московського університету (1805).
Друкувався в журналах «Зростаючий виноград», «Уранія», «Праці Товариства Аматорів
Російської Словесності при Імператорському Московському Університетові».
Як літератор дебютував в журналі «Зростаючий виноград» перекладеною з грецької мови статтею
«Дещо про те, що стосується виховання» (1786).
З. – автор книги «Стислий нарис російської історії», перекладач «Історії, поділеної на дві частини»
польського письменника І. Красицького (обидві – 1794).
Його перу належать «Опис пригод 1812 р, які сталися в межах Калузької області» (1815 ),
«Короткий нарис археології» (1818), «Нарис спостережень, що стосуються статистики й сільської
економіки Калузької губернії» (1819), «Топографії губернського міста Калуги» (1823-1825 ).
Серед друзів та близьких знайомих З. – М. В’яземський, З. Карнєєв та ін.
***
ОБГРУНТОВАНІСТЬ РОЗУМУ,
з життєвого кредо Г. Зельницького
Перша і препотрібна якість для людини є обґрунтованість розуму
ЛЮДИНА СТВОРЕНА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА, з статті Г. Зельницького «Про переваги
публічного виховання над домашнім»
Людина створена для суспільства. Її думки, наміри і дії схиляються до того, щоб розділяти їх з
іншими. Коли розглянути діяння людини, то в кожній точці впевнимося, що ми живемо не тільки
для себе. Корабельник кладе життя своє задля хвиль; аби товар купців доставити на визначене
місце. Воїн кров’ю жертвує заради спокою і добробуту співгромадян. Служителі правосуддя
взагалі переймаються чужими справами. Государі, полководці, вчені, час і сили свої присвячують
суспільству.
Батьки збирають те, що опісля дуже часто діти змарнують. Хлібороб сіє і жне пшеницю, але тільки
незначна частина збагачує його житницю.
…А коли ми живемо для суспільства, то й повинні з юних років наших усі здібності і сили наші
віддавати до суспільної користі. Хто сильний, той повинен допомагати слабшому. Хто багатий,
повинен подавати іншим. Хто грамотний, повинен учити інших. Тобто: всі наміри і справи свої ми
зобов’язані вживати для збереження суспільних користі. Для досягнення цієї важливої мети, ми
повинні дітей своїх виховувати публічним вихованням.
…Людина без морального виховання з усіма її природними обдаруваннями не є довершеною; бо
природа в моральному світові без моральності, так як і науки без виправлення серця недостатні.
Часто дивуємося ми, як рано розгортається в дитині щиросердечне її дарування, яке згодом стає
джерелом її власної загибелі. Особливо, коли не прагнемо звеличити ці дарування добрістю серця
і кожній пристрасті дозволяємо вкорінюватися.
Подібним чином і науки без чесноти, розум без виправлення серця, ученість без невинності не
принесуть користі ні нам, ні суспільству; тому що нерідко при всій ученості серце залишається
порожнім! І так самісінько часто крокуємо ми проти правил тієї ж науки, яку незадовго до цього
ґрунтовно вивчили. Тому найбажаніші – щиросердечні дарування; бо їх не придбаєш ціною
золота.
…І заради цього всі древні освічені народи виховання дітей незмінно вважали справою
державною, і ніколи не дозволяли батькам самостійно виховувати чад своїх, яких би здібностей і
майнового стану батьки не мали.
Древні перси віддавали дітей у повну владу вчителям, які і годували їх за спільним столом; і
завдяки цьому прославили себе сильніше за всі інші азійські народи. Критяни загальнонародним
