Зельницкий Григорий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЗЕЛЬНИЦЬКИЙ Григорій Кирилович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Педагог, письменник, перекладач.

З родини священика.

Народився в 1762 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Черкаської області України).

Помер 24 січня (5 лютого) 1828 р. в м. Калузі Російської імперії (нині – обласний центр РФ).

Похований на міському цвинтарі.

Навчався в Києво-Могилянській академії, Петербурзькій педагогічній семінарії.

Працював учителем в Калузькому головному народному училищі (1786-1894), правителем та

коректором калузької типографії (1794-1804), вчителем (1804-1812), директором калузької гімназії

(1812-1828), був видавцем журналу «Уранія», в якому вміщав краєзнавчі статті, байки, переклади

псалмів, епіграми (1804).

За заслуги удостоєний дворянства (1819).

Кавалер ордена Святого Володимира 4-го ступеня.

Доктор філософії Московського університету (1805).

Друкувався в журналах «Зростаючий виноград», «Уранія», «Праці Товариства Аматорів

Російської Словесності при Імператорському Московському Університетові».

Як літератор дебютував в журналі «Зростаючий виноград» перекладеною з грецької мови статтею

«Дещо про те, що стосується виховання» (1786).

З. – автор книги «Стислий нарис російської історії», перекладач «Історії, поділеної на дві частини»

польського письменника І. Красицького (обидві – 1794).

Його перу належать «Опис пригод 1812 р, які сталися в межах Калузької області» (1815 ),

«Короткий нарис археології» (1818), «Нарис спостережень, що стосуються статистики й сільської

економіки Калузької губернії» (1819), «Топографії губернського міста Калуги» (1823-1825 ).

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. В’яземський, З. Карнєєв та ін.


***

ОБГРУНТОВАНІСТЬ РОЗУМУ,

з життєвого кредо Г. Зельницького

Перша і препотрібна якість для людини є обґрунтованість розуму

ЛЮДИНА СТВОРЕНА ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА, з статті Г. Зельницького «Про переваги

публічного виховання над домашнім»

Людина створена для суспільства. Її думки, наміри і дії схиляються до того, щоб розділяти їх з

іншими. Коли розглянути діяння людини, то в кожній точці впевнимося, що ми живемо не тільки

для себе. Корабельник кладе життя своє задля хвиль; аби товар купців доставити на визначене

місце. Воїн кров’ю жертвує заради спокою і добробуту співгромадян. Служителі правосуддя

взагалі переймаються чужими справами. Государі, полководці, вчені, час і сили свої присвячують

суспільству.

Батьки збирають те, що опісля дуже часто діти змарнують. Хлібороб сіє і жне пшеницю, але тільки

незначна частина збагачує його житницю.

…А коли ми живемо для суспільства, то й повинні з юних років наших усі здібності і сили наші

віддавати до суспільної користі. Хто сильний, той повинен допомагати слабшому. Хто багатий,

повинен подавати іншим. Хто грамотний, повинен учити інших. Тобто: всі наміри і справи свої ми

зобов’язані вживати для збереження суспільних користі. Для досягнення цієї важливої мети, ми

повинні дітей своїх виховувати публічним вихованням.

…Людина без морального виховання з усіма її природними обдаруваннями не є довершеною; бо

природа в моральному світові без моральності, так як і науки без виправлення серця недостатні.

Часто дивуємося ми, як рано розгортається в дитині щиросердечне її дарування, яке згодом стає

джерелом її власної загибелі. Особливо, коли не прагнемо звеличити ці дарування добрістю серця

і кожній пристрасті дозволяємо вкорінюватися.

Подібним чином і науки без чесноти, розум без виправлення серця, ученість без невинності не

принесуть користі ні нам, ні суспільству; тому що нерідко при всій ученості серце залишається

порожнім! І так самісінько часто крокуємо ми проти правил тієї ж науки, яку незадовго до цього

ґрунтовно вивчили. Тому найбажаніші – щиросердечні дарування; бо їх не придбаєш ціною

золота.

…І заради цього всі древні освічені народи виховання дітей незмінно вважали справою

державною, і ніколи не дозволяли батькам самостійно виховувати чад своїх, яких би здібностей і

майнового стану батьки не мали.

Древні перси віддавали дітей у повну владу вчителям, які і годували їх за спільним столом; і

завдяки цьому прославили себе сильніше за всі інші азійські народи. Критяни загальнонародним

вихованням придбали таку славу, що їх закони вважалися у всьому світові найкращими.

Аналогічний метод виховання спартанців звело їхню батьківщину на найвищий ступінь

могутності і слави.

Ці приклади мають переконати нас, що суспільне виховання дітей краще домашнього.


ІСТОРІЮ ДОБРЕ ЗАСВОЇШ НЕ У ВСЯКОМУ ВІЦІ, з статті Г. Зельницького «Про обриси

навчання при вихованні дітей»

Мистецтво, супроти якого всяке міркування є марним, вчить, що ми з народженням нічого не

приносимо, крім однієї, так би мовити, порожньої місткості, яка час від часу і навіть все життя

наше наповнюється, що для вселення в душу понять, немає інших відкритих шляхів, ніж почуття і

міркування. Діти отримують здатність мислити виключно за допомогою знань, котрих набули.

Іншими словами, головне правило гарного порядку навчання повинне заключатися в тому, щоб,

починаючи з речей, підвладних почуттям, дійти до розумових – з найпростіших до

найскладніших…

Діти ще не мають досвіду, тому що вони нічого не бачили; не мають уваги, тому що слабість їхніх

почуттів не дозволяє довго зосереджуватися на одному предметі; вони не мають міркування, тому

що розум їх не забезпечений ще пізнанням речей, які б вони могли порівнювати, і вони не мають

стільки вправності та сили, щоб роздивитися подробиці, без яких всяке порівняння є недоречним.

Вони мають почуття, котрі є дверима до пізнання; пам’ять, яка речі, котрих насправді немає,

малює в уяві; мають при цьому здатність міркувати про зовнішні власні відчуття, про відчуття

внутрішні... І справа заключається лише в тому, щоб вжити ці здібності задля приведення в

досконалість розуму і задля набуття досвіду, якого в такому віці ще замало.

…Відомо, що вони жагуче люблять казки і повісти. То навіщо ж їх позбавляти задоволення, до

якого вони настільки чуттєві? Дитя, що розуміє вигадки про Бову Королевича та Іллю Муромця,

може так же легко зрозуміти Історію Марка Антоніна і Нерона. Вони, як і дорослі, розуміють, що

зла не треба робити нікому і що злі заслуговують на загальне презирстві і ненависть. Може бути, хтось скаже, що історії не важко у всякому віці навчитися, тому відповідаю, що, якщо втратити

час, то потім вони вже нічого не зможуть запам’ятати.

…І недаремно буде показувати дітям фізичні прилади, наприклад, електричну машину, повітряний

насос, мікроскоп і т. п. Вони побачать інший світ.

...Щоб навчитися міркувати, досить міркувати безперервно, а це і необхідно математику. Дуже

можлива і звичайна справа є, коли зле міркують у моральних і політичних справах, але це

неможливо в математиці – правила мають свою точність і докази. Хто як ці істини з початку

навчання зрозумів, той так все життя їх розуміти і буде.

Словом, якщо наукам вчити поступово, то вони не більше вимагатимуть уваги, ніж гра в пікет чи

віст. Після дванадцятирічного віку раджу навчати витонченим наукам і сміливо заявлю, що ті, хто

навчався у такий спосіб, ніколи своїх наук не забудуть.


БАГАТО ХТО ТЕПЕР ЧИТАЄ КНИГИ, з есе Г. Зельницького «Витонченість смаку калузьких

жителів»

Природні жителі Калуги, до відкриття губернії, …не мали поняття про науки й про все витончене.

Вдача їх була простою, звичаї – безглуздими й без усякого політичного обходження. З них за

освіченого шанувався той, хто вмів читати церковні книги й букви на аркуші справно ставив.

Навіть арифметика, наука необхідна для всякого стану, навряд чи дотепер була кому відома.

Проте з 1777 року калужани помітно перемінили як напрямок думок, так і вчинків і обходження.

…Багато хто тепер читає корисні книги, відвідує бібліотеки, фізичні і штучні кабінети...

Раніше бенкети калужці збиралися з нагоди хрестин, іменин, весіль, похоронів, поминок, й ці

зібрання великими церемоніями й досить нудними обрядами супроводжувалися. За столом сиділи

по сім і вісім годин й ніяких веселощів не спостерігалося.

Тепер навпаки, калужці нерідко накривають столи й дають бали в стилі освіченого товариства; можна слухати музику, бачити танці та інші звеселяння. На них запрошуються квитками, наносять

один іншому візити та ін.

…Займаються й вихованням юнацтва, намагаючись його просвітити науками й навчити

обходженню. До цього за чудо вважалося побачити молоде купецтво на балах, у театрі, на

перегонах.

За велику хибу виховання й досі дехто вважає появу в публічному місці. Найперше дорослі

дівчата не мають права брати участь навіть в домашніх дружніх компаніях. Одна тільки відрада

для них, і та – у визначені дні: стояти у святковому вбранні біля воріт свого будинку, видивлятися

на тих, хто йде й низенько йому вклонятися.

Смак до краси й стрункості порядку видні нині в багатьох діях калужці. Зведення величезних і

чудових будинків, ще раз доводить їхню любов до витонченого. Багато будинків споруджені з

таким смаком, що можуть служити зразком неабиякої архітектури.


ВЧИТЕЛЬ НОВОЇ ФОРМАЦІЇ, з нарису О. Любжина «Г. К. Зельницький і його журнал

«Уранія»

Зельницький був серед перших учителів «нової формації», перед якими Катерина II висунула

завдання створити «третій стан», «середній клас», без якого, як тоді добре розуміли, неможливе

процвітання країни.

…»Праці Товариства Аматорів Російської Словесності при Імператорському Московському

Університетові» за 1824 р. містять наступні зведення: 1824 року Червня 7-го дня…Читано

лист…пана Зельницького про деякі особливі слова і вислови, вживані в Калузі. Визначено:

надрукувати в літописах і оголосити від Товариства бажання продовження співпраці.

…Відзначимо ще одну видатну рису Зельницького: його невигубну життєву активність, його

прагнення весь час бути корисним і заявити про себе – не тільки в Петербурзі, де він навчився, не

тільки в Калузі, де доля приготувала йому життєве і службове поле діяльності, а й у Харкові, і в

Москві, і на сторінках столичної преси, і в своєму провінційному світі, і в академічних та

університетських канцеляріях. Ця життєва енергія, яка проявляється крізь скупі і далеко не завжди

доброзичливі рядки офіційних документів, сама по собі заслуговує найбільшої поваги: у ній

таїться могутній творчий ресурс.