Зелинский Фаддей (fb2)





ЗЕЛІНСЬКИЙ Фадей (Тадеуш) Францевич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-польський.

Археолог, філолог, перекладач.

З міщанської сім’ї.

Народився 2 (14) вересня 1859 р. в с. Скрипчинцях Канівського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Корсунь-Шевченківський район Черкаської області України).

Помер 5 квітня (8 травня?) 1944 р. в с. Унтершондорфі Верхньої Баварії (Німеччина).

Закінчив петербурзьке училище св. Ганни (1869-1876), Лейпцігський університет (1877-1880).

Працював викладачем Петербурзького (1887-1922), Варшавського (1922-1939) університетів.

Член-кореспондент імператорської Академії наук (1893).

Член Польської Академії наук.

Почесний член Московського університету (1909).

Почесний академік Російської академії наук (1916).

Лауреат Пушкінської премії (1919).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Російська думка», «Аполлон», «Світ Божий», «Вісник

всесвітньої історії».

Як вчений дебютував дослідженням «Історія Другої Пунічної війни» (1880).

Потім настала черга наступних доробків: «Цицерон в історії європейської культури», «Закон

хронологічної несумісності і композиція «Іліади» (обидва – 1896), «Стародавній світ і ми» (1903),

«З життя ідей» (1905), «Суперники християнства» (1907), «Вступ до книги «Софокл. Драми»

(1914–1915), «Давньогрецька релігія» (1918), «Давньогрецька література епохи незалежності»

(1919-1920), «Релігія еллінізму», «Кам’яна нива» (обидва – 1922).

Перекладав Овідія, Софокла, Цицерона.

Видна статура нашого земляка привертала увагу митців. Ще в 60-і роки минулого століття у

вірменській церкві Львова можна було побачити фреску з зображенням Св. Петра, моделлю для

якої був З.

Що стосується особистого життя, то простим воно не було. В 4-річному віці З. втратив матір, а в

14-річному – і батька. Після захисту ним магістерської дисертації за кордоном, в Росії її не

визнали; довелося захищати ту вдруге. А про докторську в Петербурзі ніхто й слухати не захотів: її блискучий захист стався в Дерпті (1883).

В СРСР зазнали репресій його друга дружина, позашлюбний син, а чоловік старшої доньки і двоє

їхніх дітей щезли в сталінських концтаборах.

З. присвятила вірша «Пам’яті професора Тадеуша Зелінського» польська поетеса Х. Морткович-

Олчакова

Нині до спадщини нашого земляка повертаються видавці: ось і в Києві «Сінто» видрукував

«Давньогрецьку релігію» (1993).

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Стасюлевич, І. Анненський, О. Ріббек, О. Блок, А.

Білий, А. Луначарський, О. Веселовський, А. Венгеров, М. Сабашніков, В. Іванов, М. Лемке, П.

Вейнберг та ін.


***

ВІДОМЕ... НЕВІДОМЕ

, з наукового кредо Ф. Зелінського

Серед всіх так званих «язичницьких» релігій немає жодної, яка була б нашій інтелігенції в один і

той же час і так добре відома і так глибоко невідома, як старогрецька.


СИЛА І СЛАБКІСТЬ, з книги Ф. Зелінського «Давньогрецька релігія»

1. Як відомо, …вивчення грецької міфології стало обов’язковим предметом нескладної освіти

нечисленної російської інтелігенції, і коротке грецьке керівництво Аполлодора стало першою

грекомовною книгою, перекладеною і надрукованою російською за наказом самого імператора

Петра I. Звідси популярність грецьких богів – правда, за традицією того ж французького

класицизму, більш в їх латинських найменуваннях. Вони витіснили з свідомості людей

християнських святих; і віруючий інтелігент, для якого і св. Пантелеймон, і св. великомучениця

Варвара, і навіть сам св. Микола Чудотворець були лише простими, хоч і вимовлюваними з

священним трепетом, іменами...

…Без сумніву; тільки чи правильно? Ось запитання. І відповісти на нього доводиться: ні, безумовно неправильно. Саме популярність грецької міфології стояла на сильній заваді

розумінню грецької релігії: вона була однією з головних причин того, що грецьку релігію як таку

відмовлялися сприймати серйозно.

Невиправний волоцюга Юпітер, ревнива і сварлива Юнона, злодійкуватий Меркурій, кокетлива

Венера, схильний до випивки Вакх – схаменіться, яка ж це релігія! Це, повторюю, осад однієї

епохи, епохи французького класицизму.

2. Де ж ми її знайдемо, цю «сутність» грецької релігії? Відповісти не просто; і саме в цій не

простості полягає внутрішня причина того незнайомства європейської інтелігенції з грецькою

релігією, про яку була мова вище.

Де знайдемо ми суть християнства? – в Євангелії. Суть іудаїзму? – В Торі і пророках. Суть

ісламу? – В Корані. Все це – канонічні книги, кожен рядок яких характерний і обов’язковий для

прихильників відповідних релігій. Існують вони завдяки наявності засновника релігії і могутнього

духівництва, яке оберігає (дійсну чи уявну) чистоту його учення від сторонніх вторгнень.

Ні того, ні іншого в старогрецькій релігії не було – в цьому її сила, в цьому і її слабкість. Саме

поняття «канону» було …органічно осоружно волелюбному духу