Эльман Михаил (fb2)





ЕЛЬМАН Михайло Саулович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Скрипаль.

З міщанської родини. Батько, Ельман С., – учитель.

Народився 8 (20) січня 1891 р. в с. Тальному Уманського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Черкаської області України).

Помер 5 квітня 1967 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Навчався в Петербурзькій консерваторії (1901-1904).

Гастролював країнами Європи і містами США, дав 5 концертів в «Карнегі-холл» (1936-1937).

Заснував струнний квартет (1926).

Виконував музичні твори Й. Баха, Л. Бетховена, Г. Венявського, Ф. Мендельсона, В. Моцарта, С.

Рахманінова, П. Чайковського, Ф. Шуберта.

Виконання відрізнялося віртуозністю, красою тону, масштабністю задумів; в інтерпретаціях

мініатюр застосовував оригінальні звукові фарби й особливі прийоми, домагаючись неймовірного

звучання.

Е. – автор п’єс для скрипки для фортепіано («Романс», «Гондола» і ін.), а також оперети. Йому

належить багато аранжувань, транскрипцій і перекладів, у т.ч. фортепіанних п’єс Л. Бетховена, а

також народних пісень.

У роки Другої світової війни Е. не раз виступав у військових шпиталях, побував у

Тихоокеанському регіоні й дав низку концертів для солдатів, відбували в район котрі бойових дій.

Свій останній концерт дав в «Карнегі-холлі» 17 січня 1967 р.

Про життя нашого земляка його батько написав книгу «Спогади батька Миші Ельмана» (1933).

В еміграції (1908), громадянство США (1923).

Нашому землякові Б. Мартін присвятив концерт для скрипки с оркестром, а Е. Ізаї – «Екстаз-

поему».

Серед друзів та близьких знайомих Е. – М. Альтшулер, М. Кшесинська, Е. Ізаї, А. Бродський, Е.

Броун, Ц. Кюї, Е. Карузо, М. Розен, П. де Сарасате, Л. Ауер, А. Фідельман та ін.


***

АКТУАЛЬНІСТЬ КЛАСИКИ,

з професійного кредо М. Ельмана

Класика завжди і скрізь актуальна.

СИЛА МИСТЕЦТВА, з спогадів М. Ельмана

Якось я запитав його (Крейслера Ф. – авт.): хто з скрипалів, ним чутих, справив на нього

найбільше враження? Крейслер відповів не замислюючись: Венявський! Він зі слізьми на очах

відразу став яскраво описувати його гру, причому так, що й на мої очі навернулися сльози.

Повернувшись додому, я заглянув до словника Грова й переконався, що Венявський помер, коли

Крейслерові виповнилося всього 5 років!


АКРОБАТ ПОЗИЦІЙ, з спогадів Л. Ауера

Мишу Ельмана я знайшов, так би мовити, безпосередньо на великій дорозі. Це було восени 1904

року під час однієї з моїх поїздок півднем Росії. Наскільки я пам’ятаю, я давав концерт в

Єлизаветграді. Приїхав увечері в день концерту, де на вокзалі мене зустрів мій адміністратор і

одним з моїх колишніх учнів Халов, котрі мешкали в цьому місті. Не встиг влаштуватися в готелі

й поговорити з моїми гостями, як до номеру увійшов лакей і доповів, що якась людина із

хлопчиком неодмінно бажають мене бачити. Я звик до подібних візитів з боку доморослих геніїв,

котрі підстерігали мене в кожному російському місті, де б я не зупинявся. Сильно стомившись з

дороги, я страждав від думки, що зараз доведеться підтримувати розмову з батьком чергового

генія… Становище погіршувалося тим, що наступного ранку я мав устигнути на десяту годину до

поїзда...

Через деякий час Халов повернувся й заявив своїм звичайним серйозним тоном:

– Професоре, вам би справді треба було послухати цього хлопчака.

Я попросив його повідомити Ельману, аби він привів до мене сина наступного ранку за годину до

мого від’їзду.

…Хлопчикові було на вигляд років одинадцять; він був дуже маленького зросту для своїх років і

із крихітними руками. Поки я укладав валізу, він грав... У важких пасажах бігав позиціями, мов

акробат сходам. Коли він скінчив, я вже знав, яким має бути моє рішення.…У принципі я завжди

був проти виступів «вундеркіндів». Проте в 1905 році, коли Ференц Вічей приїхав до Петербурга

на низку концертів і викликав небачений ентузіазм у Берліні й інших більших містах Німеччини, –

я був змушений змінити свій погляд.

…Тоді й вирішив випустити Мишу Ельмана – одних років з Вечеєм або, може бути, на рік

старшим за того, з дебютом у Берліні на наступну осінь, хоча, повторюю, це було всупереч моїм

власним переконанням, тому що я бажав, аби він цілком дозрів під моїм особистим

спостереженням.


У РОСІЇ МИ БІДУВАЛИ, з книги С. Ельмана «Спогади батька Миші Ельмана»

У Росії, коли були бідними, ми висвітлювали наші кімнати гасом і топили дровами та вугіллям. У

Петербурзі, коли обставини дозволили трохи більше комфорту, ми привчилися до більш сучасного

способу життя, і використовували винятково електрику для приготування їжі, освітлення й

опалення. Звідси зрозуміло, що, зштовхнувшись уперше із необхідністю користуватися газом, я з

великою ймовірністю повинен був помилитися...

ВІД АРМІЇ «ВІДМАЗАВ» МИКОЛА II, з статті Ю.