Гуревич Борис (fb2)




ГУРЕВИЧ Борис Абрамович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, публіцист, філософ, правознавець. Псевдонім – Iridio.

З лікарської родини.

Народився 8 (21) липня 1889 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Черкаської області України).

Помер 4 квітня 1964 р. в м. Нью-Йорку (США).

Закінчив 4-у Київську гімназію (1907), Київський університет св. Володимира (1912).

Працював викладачем німецького Фрейбурзького університету (1913-1916), Петроградського

університету (1916-1917), помічником присяжного повіреного (1917), читав лекції у Молодіжній

християнській асоціації (Константинополь), брав активну участь у роботі низки міжнародних

політичних організацій. Політичний керівник Армії і флоту вільної Росії при Савинкові.

Друкувався в журналах «Російська думка», «Голос життя».

Один з засновників Союзу еволюційного соціалізму, засновник і голова Союзу охорони прав

людини.

Б. під час другої світової війни підготував доповідь для президента США Ф. Рузвельта про

проблеми біженців у Європі.

Г. – автор збірника наукової поезії «Вічно людське» (1916).

Йому також належить низка книг з теорії еволюційного соціалізму, міжнародного права,

філософських оповідань.

Тираж брошури «Про питання культурного життя євреїв» був конфіскований поліцією, а проти

автора порушили карну справу (1911).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Бернацький, В. В’яземський, Д. Шереметєв, М.

Сейделер, В. Катаєв, Е. Багрицький, М. Лосський, М. Шефтель, Б. Савинков, Я. Брюсов, П.

Гронський та ін.


***

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА,

з політичного кредо Б. Гуревича

Міняти суспільний устрій слід виключно шляхом зміни законодавства.

БАТЬКО І СИН СТОЯЛИ НА РІЗНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПОЗИЦІЯХ, з розвідки В. Хітерер

«Цар і євреї. Візит Миколи II до Києва в 1911 р.»

Переосмислюючи драматичну історію ХХ століття, ми все частіше замислюємося: чи існувала

історична альтернатива, чи можна було уникнути багатьох трагедій цього століття, чи

усвідомлювали сучасники описуваних подій небезпеку революції і приходу до влади лівих

радикальних партій? Багато історичних і публіцистичних робіт наполягають на непропорційно

великій участі євреїв у революційному русі в Російській імперії. …Як правило, усі вони ігнорують

іншу, більш помірну, частину єврейства, яка схилялася до компромісу з владою, що існувала. Про

пошуки такого компромісу свідчить зустріч царя Миколи II з єврейською делегацією під час його

візиту до Києва наприкінці серпня – початку вересня 1911 року.

…На перший погляд, це була просто офіційна церемонія, але такі церемонії, наскільки відомо з

історичної літератури, раніше не проводилися. Цікаво також те, що зустріч ініціювало релігійне

керівництво Київської єврейської громади, і його клопотання було підтримано П. Столипіним.

Якщо додати, що… також планувалася зустріч з місцевими рабинами і що релігійні керівники

містечка Макарова і міста Овруча просили про таку ж зустріч з царем, то, безсумнівно,

прослідковується прагнення єврейських релігійних лідерів продемонструвати царю лояльність

єврейського населення.

З іншого боку, готовність правлячих кіл Російської імперії до зустрічей з єврейськими

делегаціями, які складалися, як правило, з представників місцевого духовенства, свідчить про

бажання влади заручитися підтримкою в єврейському середовищі.

…Як і було заплановано, зустріч царя з єврейською делегацією відбулася 30 серпня 1911 року.

…Рабин А. Б. Гуревич підніс государю згорток святої Тори.

Здавалося б, намічається новий політичний союз між урядом Російської імперії і єврейськими

релігійними колами. Проте в реальності обидві сторони до кінця не довіряли одна одній і вели

подвійну гру.

…В той день, коли відбувалася зустріч з царем, у місті активно поширювалася спеціально видана

брошура фаворита царської родини Григорія Распутіна «Великі дні торжества в Києві!

Відвідування Найвищої Родини! Ангельський привіт!». У ній, зокрема, говорилося: «Подивіться

на Союзників [тобто членів Союзу Російського Народу], як вони підходять, як найбільші святі!...

Ці гуртки [Союзу Російського Народу] потрібні для євреїв; вони дуже їх бояться. Коли вони йдуть

по Києву, то жиди шушукаються і тріпотять; армії менше бояться, тому що в них дисципліна не

дозволяє, а в Союзу Російського Народу немає дисципліни. Тепер, як можна, треба засновувати

гуртки і не сваритися; то євреї й не подумають просити рівноправності».

…Київські рабини А. Б. Гуревич і Яків Олешківський, напевно, усвідомлювали небезпеку ситуації

для київського єврейства і намагалися розрядити пристрасті засвідченням почуттів

вірнопідданості царю від імені київського єврейства. …Як видно, обидві сторони, незважаючи на

взаємну недовіру, схилялися до політичного компромісу перед