КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Воробкевич Сидор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

сліз немає, відколи доленьки не бачу.


ВІДДАЛИЛИ, МОВ ПРОКАЖЕНОГО, з щоденникового запису С. Воробкевича в 1896 р.

Почуваюся старим дідом, котрого обреклись давно його браття по долі, котрого оддалило

товариство од себе, як того прокаженого, а разом з ним всі його твори і труди і поповнили його

душу і серце не лиш гірким полином, но і бездільним рівнодушним і апатією.


ЖАЙВІР НАРОДНОГО ВІДРОДЖЕННЯ, з оцінки творчості С. Воробкевича І. Франком

Розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття.

Один з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження.


СЛУЖИВ ЩИРО СОРОК РОКІВ, з оцінки творчості С. Воробкевича О. Маковеєм

Він, може, й не соловей між поетами, може, дійсно лише жайворонок, але й жайворонкова пісня

дуже люба – та ще по такій тяжкій зимі, по такій безпросвітній темноті, в якій жила Буковина до

часів Воробкевича і Федьковича. Багато було у Воробкевича і таланту, і свідомості, і енергії, і

доброї волі, і любові до свого народу – і він служив йому щиро цілих сорок років.


ЦАРСТВОМ БРОДИТЬ ЗАРАЗА, з вірша Г. Воробкевича «Моєму любому братові Сидорові

Івановичу Воробкевичу»

Як повіє гнилий вітер

з гнилої Вкраїни,

то покриють усе царство

страшенні руїни,

бо забули, що з гнилизни

зараза виходить,

і страшенними слідами

по всім царстві бродить...


БЕЗГЛУЗДІВЦІ, з розвідки В. Бурбана «Сидір Воробкевич і брат його Григорій»

Що означає Європа для України, добре видно на прикладі благодатної Буковини, зокрема її

головного міста Чернівці, гордо пойменованого городянами «маленьким Віднем» – і за

архітектурні ансамблі, і за напрочуд затишні вулички, і за якийсь неповторний «віденський»

шарм.

Важко уявити, що ще двісті з чимось років тому це було навіть не місто, а бідне й занехаяне

поселення, на околицях якого вовки завивали. Через містечко раз по раз прокочувалися орди

завойовників, аж поки 1774 року Чернівці не опинилися під владою Австрії. А вже по ста роках

тут було відкрито університет, процвітали ремесла й торгівля – основне заняття численного

єврейського населення, гастролювали світові знаменитості. На українських теренах виросло

модерне європейське місто...

Але мався і другий бік медалі: завойовник залишався завойовником, що найменше дбав про

економічний та національно-культурний розвиток корінного населення – українців. Ніде на

українських землях не було таких потужних асиміляційних німецьких впливів, як на Буковині.

Здавалося, русинам на споконвічній українській землі наставав край.

Але сталося незбагненне. З другої половини ХІХ століття почався буковинський Ренесанс, біля

джерел якого стояв «буковинський соловій» Юрій Федькович. До його співу долучився і голос

молодшого побратима – Сидора Воробкевича , поета, прозаїка, драматурга і композитора, невтомного боронителя українського слова.

...І понині актуальними залишаються деякі гумористичні твори Воробкевича, зокрема, сповнені

іскрометної сатири сміховинки про містечко під промовистою назвою Безглуздів. «Дивними

порядками і чудними звичаями величалося містечко Безглуздів», – пише автор. Та й справді, його

«многомудрі» мешканці намагалися розвести оселедців, кинувши бочку в ставок, засівають поле

сіллю, аби зібрати «солоний» урожай, купують для овець зелені окуляри, щоб їм хмиз соковитою

травою здавався... Та біда в тому, що безглуздівці порозходилися світами. «А як розходилися, поклялися, що осідатимуть по одному в кожному селі та містечку, щоб із них усюди лишився

накорінок».

Нині, уже від себе скажемо, що безглуздівський рід розрісся так, що ради йому не дамо...


НЕ ЗАНЕПАДАВ ДУХОМ, з реферату М. Доброї «Воробкевич Сидір Іванович»

Обравши ще в юності письменницький шлях, С. Воробкевич мусив долати великі труднощі, пов’язані з перебуванням у німецькомовній стихії, котра аж ніяк не сприяла повноцінному

розвиткові таланту. Та він не занепав духом, а з притаманною йому енергією вивчав рідну мову з

українських пісень, які сам записував з уст народу, з фольклорних збірників, з трепетною любов’ю

прочитав усе краще, що з’явилося в українській літературі.

О. Маковей цілком слушно зауважує, що С. Воробкевич «за кілька літ вивчив і знав мову краще, ніж жоден з буковинців наших днів».


НАМІР ЗНЕСТИ БЮСТ ВОРОБКЕВИЧУ ГАНЬБА ДЛЯ ВЛАДИ, з відкритого листа В.