спортом – займався великим тенісом і з того жив, бо великий теніс був і є елітарним і
прибутковим видом спорту. Потім зустрів українських художників-декораторів, котрі
відрекомендували мене власникам приватних кіностудій. Роботи було дуже багато.
В 50-х започаткував своє мистецтво у французькій живописній школі. Помаленьку перейшов на
модернізм, на ліричну абстракцію. Самотворення, а не відтворення моделі – це цілий процес.
– Чи важкий шлях до визнання?
– Стільки довелося витримати, не передати! Ото вже тепер усі вертаються до творчості митців, які
творили у 50-60-70-ті роки. Це вже класика, чиста класика.
Дуже велику схильність до ліричної абстракції мають сучасні молоді люди, вони абсолютно
нічого не питають, вони думають. Це велике щастя, бо ви говорите прихованою (для стороннього
ока) мовою. Не так прихованою, як мовою з іншим алфавітом, а молодь розуміє, це нормально.
– Ваш власний стиль, що є мовою неокласиків, – це прагнення душі?
– Люди з Карпат й у наш час шанують прадавні легенди. Ми поціновуємо й надприродні речі, які
з’являються навіть уві сні. Часом навіть не знаєш, чому так пишеш. Це осяяння, асоціації чи
результат роботи творчої уяви?
Змінюється мода, змінюються стилі і напрями в мистецтві, вертається класицизм (то є школа), все
вертається, але вже маєш базу і можеш аналізувати якість своєї творчої праці.
– Це ніби сходинки, зрозумілі тільки самому художнику?
– Ви дуже не дивуйтеся, глядач і художник дивляться на картини зовсім іншим поглядом, а як ви
вже маєте певний діапазон мислення, то одразу й витворюєте свою думку про будь-яку картину.
– Цікаво, чи реально сучасним українським художникам зробити виставку в Парижі?
– Відверто скажу, дуже тяжко.
По-перше, не дають візи, хіба що тим, які мають родину і підтримку в Парижі, тоді їх запрошують.
По-друге, треба яскраво заявити про себе, бо якби хто побачив, що зараз робиться у Парижі, які
різні школи в мистецтві, що циклічно змінюють одна одну. Нині знову поворот до фігуративного
мистецтва!
ПАЛАЛА ВАТРА, з кореспонденції С. Ісаченко «Гуцули провели свій фестиваль. Уже в
тринадцяте!»
Несподіваною, а від того ще більш вражаючою подією фестивалю став приїзд славетного
художника Темістокла Вірсти. Садиба, де 80 років тому він народився, збереглася донині.
Зворушливою була зустріч митця зі своїми односельчанами, серед яких виявилися й ті, хто
пам’ятає його малим бешкетним хлопчаком.
Бережуть у Іспасі пам’ять і про батьків пана Темістокла – викладачів місцевої гімназії Осипа та
Вікторію Вірстів. Батько майбутнього художника вчив сільських дітей латині і грецькій мові, був
закоханий у світ античної Еллади і своїх синів назвав на честь давньогрецьких героїв. У сорокові
роки родина емігрувала спочатку до Румунії, а відтак до Франції, де сповна розкрився художній
талант молодшого сина Темістокла.
Витоки його алегоричного символізму, так само як і ліричного абстракціонізму, неповторної
колористики – в прадавній самобутній культурі гуцульського народу з її тяжінням до архетипних
образів і орнаментів.
У програмі фестивалю було чимало різноманітних заходів – навіть поважна науково-практична
конференція з проблемних питань життя гуцулів. Але уся краса та вибухова енергетика свята
сконцентрувалися у виступах аматорських колективів. На імпровізованих сценічних майданчиках
просто неба грали трембіти, звучали сопілки і дримби, поважно виспівували численні хори у
барвистих гуцульських строях.
У фестивальні дні Вижниця перетворилася на музей прикладного мистецтва й художній салон
водночас. Народні майстри розклали свої диво-витвори, пропонуючи не тільки оглянути, але й
придбати вишиті барвистими нитками й бісером сорочки, рушники, кептарики, усілякі вироби з
глини, металу, шкіри, дерева. Ліжники й інкрустовані тарелі, жіночі прикраси і різноманітний
посуд, дзвіночки, що відганяють злих духів, і ритуальні предмети, що принаджують добрих.
Палала ватра – споконвічна супутниця гуцулів.
В ОДЕСІ НАМАЛЮВАВ КАРТИНУ БЕЗ НАЗВИ, з статті М. Ніколаєвої «Буковинський
парижанин»
Масштабна виставка полотен французького художника Темістокла Вірсти покинула наше місто. А
одеському Художньому музею в розраду залишився безцінний подарунок. Це картина, написана
ним в південній Пальмірі, натхненним красою нашої
