Вирста Темистокл (fb2)




ВІРСТА Темістокл Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: румунський.

Художник, скульптор.

З учительської родини.

Народився в 1923 р. в с. Іспасі Румунії (нині – Вижницький район Чернівецької області України).

Навчався в Чернівецькому ліцеї, брав уроки живопису в приватних студіях, закінчив бухарестську

Королівську академію мистецтв (1947).

Працював художником-декоратором.

Президент Асоціації мистецтва та комунікації «Фенікс» (Париж).

Володар призу Французької асоціації заохочення до успіху.

Серед найвідоміших доробків нашого земляка – полотна «Повернення до джерел», «Чарівні сили»,

«Співучасть ночі», «Завершення весни», «Мутації», «Ліричне переміщення», «Той, що пробуджує

свідомість», «Ранкова зірка», «Тінь і світло».

Після входження Радянських військ на Буковину, емігрував: спочатку до Румунії (1940), потім

Франції (1950).

Нині в рідному селі В. встановлено меморіальну дошку (2003).

При Вижницькій художній школі відкрито музей нашого земляка (2003).

В Україні В. удостоєний премії «За видатний внесок у розвиток мистецтва», щоправда як

«французький художник» (2003).

У Франції діє Постійна експозиція паризької школи українського живопису Темістокла Вірсти.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Б. Урбанський, Л. Грушка, В. Ворончак, Ж.-І. Кусто та ін.

***

СПОЛУЧЕННЯ ЗНАКА І СЛОВА, з творчого кредо Т. Вірсти

– Перед картиною потрібно думати. Часто буває так, що глядач ще нічого не вніс, а все хоче знати.

Мистецтво вимагає часу і від художника, і від публіки.

Моє мистецтво – це сполучення знака й слова. Знак – картина, а слово – назва.


ТРЕБА ШУКАТИ СВІЙ ШЛЯХ, з оцінки Т. Вірстою нинішньої ситуації в мистецтві України

– Песимістичний дух панує сьогодні в Україні. Час дуже зараз руйнівний. Але треба бути

попереду, не чекати. Очікування гірше понад усе.

Традиційні методи в мистецтві нецікаві, це вже було. Те, що прийнято називати сучасним

мистецтвом, глядачі не розуміють, поки не одержать роз’яснень в мас-медіа. Тому потрібно

шукати свої шляхи.


«Я З ГІР, А ЦЕ НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ НІКОЛИ», з інтерв’ю Т. Вірсти Н. Крижанівській «Птах із

Буковини у паризькому небі»

– Пане Вірста, як часто буваєте в Україні?

– Коли запрошують, приїжджаю.

– Ви живете в Парижі, а корені буковинські, як це відображається у вашій творчості?

– Я з гір, а це не забувається ніколи.

– А родичі ваші є в Україні?

– Ні. Всі померли. Мої батьки були педагогами, батько викладав латинську і грецьку мови у

гімназії, тому старшого сина назвав Аристидом, а мене Темистоклем – як давньогрецьких героїв.

Любов до мистецтва перейшла до мене від мами, яка дуже любила вишивати, і до нас додому

завжди приходили дівчата, яких вона вчила. Сиділи навкруг мами, ніхто не писнув, лиш мама

казала: «Ти роби так, а ти так». Я бачив, вони робили чудові речі, для яких треба було мати дуже

гострий зір...

Досі бережу сорочки, вишиті для мене мамою. Такі рідкісні візерунки бачив тільки в

Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара», який щойно відвідав як велику

святиню.

– Коли вирушили підкорювати столицю Франції?

– 1947 року я вже був митцем, брат жив у Відні, де закінчив музичну академію. Думав до нього

заскочити, щоб допоміг грошима. Тоді вперше нелегально перейшов кордон. І не уявляв, що цей

шлях триватиме понад три роки і я не раз буду на волосинці від смерті!

Йшов через Югославію, Італію, Австрію. Тільки молодість може таке витримати. Без копійки в

кишені брався за будь-яку роботу, найгірше було, коли переходив кордон, – перші часи перевірки

в іншій країні. Потім треба було все покидати і знову йти далі...

– Вам допомагали друзі?

– Ні! Через Альпи до Трієста – то був шлях ціною смерті, або точніше – ціною життя. Якби

зловили, то були б забили, я це усвідомлював, та вже не було вороття! …Знаєте, як доводилося

потерпати часом без їжі і навіть без води, бо вода в гірських річках дуже холодна, можна

застудитися. А коли почнеш кашляти, тебе одразу вб’ють.

Так я потрапив до американської, тоді до англійської окупаційних зон. А згодом до Венеції, Мілану... Там було легше. Там уже не було проблем.

– Коли ви вперше в житті бачили Париж?

– 7 квітня 1950 року. Щоправда, братових грошей вистачило ненадовго, допомогло захоплення

спортом – займався великим тенісом і з того жив, бо великий теніс був і є елітарним і

прибутковим видом спорту. Потім зустрів українських художників-декораторів, котрі

відрекомендували мене власникам приватних кіностудій. Роботи було дуже багато.

В 50-х започаткував своє мистецтво у французькій живописній школі. Помаленьку перейшов на

модернізм, на ліричну абстракцію. Самотворення, а не відтворення моделі – це цілий процес.

– Чи важкий шлях до визнання?

– Стільки довелося витримати, не передати! Ото вже тепер усі вертаються до