товариства складався з пожертвувань, членських внесків, доходів від виставок і друкованих
видань. Була й ще одна стаття доходів – штрафи, які стягувалися з населення за жорстоке
поводження з тваринами. В архіві зберігається цікавий документ – копія фінансового звіту
товариства, з якого можна судити про звичаї того часу.
Оштрафована особа Порушення
Штраф
Фрідман Арум
Кінь шкутильгає
3 руб.
Льовін Герш
Під хомутом рана (5)
25 руб.
Вродський Єгор
Жорстоке поводження, стьобав батогом під живіт 5 руб.
Немченко Микита
Жорстоке поводження, поклажа не під силу
3 руб.
Гасмер Мене Лея
Закрив очі коневі і прив’язав хвоста
10 руб.
Мурашко Григорій На кінці хлиста цвях
3 руб.
Брати Нікітіни
За їзду ускач містом
40 руб.
У 1908 році Товариство поціновувачів природи в Ботанічному саду, що примикав до
університету, організувало виставку представників фауни – всього з 17 видів ссавців і птахів. Саме
вона стала прообразом майбутнього постійно діючого зоологічного саду, а час її проведення –
роком створення Київського зоопарку. Третього в Україні і п’ятого на території царської Росії –
після зоопарків в Москві (1864), Петербурзі (1865), Харкові (1896) і Миколаєві (1901). До кінця
того ж року в колекцію увійшло вже 115 видів тварин, а через рік – 177. Взимку тварини
переводилися в складські приміщення станції Київ-товарний.
Витрати на завезення і розміщення звірів, будівництво для них приміщень і оплату персоналу ніс, головним чином, В. Бурдзінський.
Через три роки зоологічний сад настільки розрісся, поповнившись рідкісними і цікавими
тваринами, що йому стало тісне на відведеній в Ботанічному саду ділянці. До того ж, як писав в
клопотанні до міської Думи В. Бурдзінський, «скупчення в одному невеликому місці багатьох
тварин стало турбувати сусідніх жителів, а також публіки, яка гуляє Ботанічним садом» і
правління університету св. Володимира запропонувало Київського товариства поціновувачів
природи вивезти звіринець в інше місце.
Ініціатива Бурдзінського і швидкий розвиток зоосаду визначили прихильне ставлення до
ентузіаста міської влади, і в 1913 році вона відвела під зоопарк нову територію в передмісті
Шулявки на Політехнічній вулиці – велику за розмірами (16 десятини землі), з різноманітним
ландшафтом, котра найкраще підходила для зоопарку.
Проте, оскільки територія ця була «відкритим полем без всяких деревних насаджень»,
Бурдзінський не заспокоївся і продовжив надсилати губернаторові Києва, «його ясновельможності
панові опікунові київського учбового округу», «його високородію голові садової комісії Київської
міської управи» прохання про «освічене сприяння», а просто кажучи, про матеріальну допомогу.
Врешті-решт ентузіазм подвижника здобув дію, і деякі кошти були виділені. Бурдзінський тут же
взявся за справу і у короткий час заклав парк, особисто стежачи за посадкою дерев і декоративних
кущів.
СТАТУС ДЕРЖАВНОГО, з інформації «Київський зоопарк» на animals.com.ua
Через десять років структуру зоопарку доповнили зоологічний, ботанічний, етнографічний
відділи, учбово-показова пасіка і музей бджільництва.
У 1919 році виконавчий комітет Київської міської Ради робочих депутатів визнав зоологічний сад
загальнодержавною власністю. На його утримання і розвиток влада виділила кошти, які дозволили
купувати тварин і організовувати експедиції для їх вилову. З часом в штаті з’явилися нові фахівці, розширювалося будівництво, поповнилася колекція тварин, почав формуватися колектив
науковців. Зоопарк одержав від відділу комунального господарства виконкому міста ще близько
43 га землі і статус: «Київський зоологічний парк». Директором залишився Венантій
Бурдзінський.
У 1935 році відбувся пленум відділу комунального господарства міськради, на якому було
вирішено закріпити за зоопарком всю територію, захистити її, побудувати слоновник, закінчити
будівництво споруди для мавп, розширити старі приміщення, поліпшити водопостачання, виділити зоопарку сінокісну ділянку не менше 100 га.
У березні 1941 року виконком міськради затвердив «Положення про Київський зоопарк».
НАЙБІЛЬШИЙ У ЄВРОПІ, з
