АВРАМЕНКО Василь Кирилович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Актор, балетмейстер.
З селянської родини.
Народився 22 березня 1895 р. в с. Стеблові Київської губернії Російської імперії (нині – Корсунь-
Шевченківський район Черкаської області України).
Помер 6 травня 1981 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.
Перепохований на Заросянському цвинтарі смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району
Черкаської області (1993). На могилі встановлено пам’ятник роботи скульптора І. Сонсядло.
Закінчив Владивостоцькі учительські курси (1913), Київську музично-драматичну школу (1918).
Був хореографом, актором театру М. Садовського (1918-1921), балетмейстером у Канаді, США
(1930-1936), засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Авраменко-фільм» (1934).
Учасник першої світової війни.
Не сприйнявши ідеалів більшовицького режиму, емігрував до Польщі (1921-1924), потім
Чехословаччини (1924-1925), Німеччини (1925), Канади (1925-1928), США (1928-1991),
А. створив два художніх фільми: «Наталка-Полтавка» (1937), «Запорожець за Дунаєм» (1939).
Наш земляк також автор документальних стрічок «Трагедія Карпато-України», «Тріумф
українського танку», «Забутий рідний край».
Зі своїми танцюристами виступав на багатьох сценах Америки, включаючи Нью-Йоркську
«Метрополітен-опера» (1931). Найпопулярніші танці: «Козачок», «Гопак колом», «Метелиця».
Наш земляк залишив по собі книгу спогадів «На хвилях революційних років».
У фондах Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника зберігаються
передані Мар’яном Коцем особисті речі, документи та інші предмети, що належали А. або
розповідають про його творчість, а у столичному Фонді культури –стрічка кінофільму-спектаклю
«Запорожець за Дунаєм», передана іншим українцем-канадійцем Ю. Москалем.
Серед друзів та близьких знайомих А. – С. Петлюра, Г. Полтава, Т. Сабанєєва, М. Новак, В. Яцина,
М. Швець, М. Сокіл, О. Черкаський, О. Орленко, Д. Креон, М. Карлаш, Т. Свистун та ін.
***
ДЯКУЮЧИ ОТАМАНОВІ
, з творчого кредо В. Авраменка
Як не дивно, але першим сценічний талант у мене розгледів Симон Петлюра.
МИ Є ДЕМОКРАТИ, з книги спогадів В. Авраменка «На хвилях революційних років»
Маючи відпустку й гроші, я зажадав собі команду видужуючих, приїхавши до Мінська. …Я дуже
любив ставити для солдатів комедії. Але недовго довелося ними утішатися, бо одного разу
прийшли й оголосили мені, що є революція. Я спочатку не міг дізнатися, що таке революція? «Цар
відрікся престолу», – сказали. Я здивувався – як же ж: о 8-ій годині ми ще співали «Боже, царя
бережи»!
Я розпитував більше про революцію, не міг зорієнтуватися, що то є демократи, а що –соціалісти.
Рішив стати соціалістом, наказав зняти прапор царський, а повісити червоний, хоч і не знав сам,
що й чому. Сказав лише всім, …щоб ішли завтра рано до церкви, але щоб уже не співали «Боже,
царя бережи», а молились за «Тимчасовий уряд».
Вийшли з церкви, солдати взяли мене на руки і несуть по вулиці, а там, в «городском саду», вже
«собраніє»: тисячі людей! «Ми єсть демократи, ми – за рабочій народ, земля селянам, а фабрики й
заводи для рабочіх»!
«Ми – соціал-демократична партія! Ура-а-а!».
А я ж сам із селян, я ж офіцер, то я й собі давай промовляти...
На другий день я вже собі урядую, коли ж сповіщають, що делегація прийшла, Яната і
Ковердинський, перший – міністер якийсь. Звиталися і додали: «Ми чули, як ви гарно українською
говорили». Я здивувався, що вони говорили «українською», а не «малоросійською», зрадів. Вони
повідомили, що сьогодні в «білоруській хаті» вечором буде зібрання кількох українців, там буде
редактор Петлюра, українець з Петрограду, буде Лебединець, Ілляшевич, Приходько, Симоненко і
ще якісь дві жінки.
Взяли мене до карети. Обставили «Білоруську хату» охороною, щоб ніхто зайвий не зайшов. Я
приїхав з моїм ад’ютантом Іваненком, який згодився робити порядок при охороні.
На зібранні встав С. Петлюра і промовляв щось із годину, особливо про українську губернію.
…Але по параді зачалася Керенщина, почалися з’їзди. Ми ухвалили зібрати українців у Мінську.
Симон Петлюра тоді був у Земськім Союзі урядником, воєнним чиновником. Він постарався про
залю велику, і ми домовилися, що нас прийде щось 6-7, виберемо президію.
…Петлюра піднявся, вже, як голова, всі затихли,
