Двадцять екземплярів!
Я повів його нагору, в його кімнату, де сказав:
– Навіщо вам викидати гроші на вітер? За двадцять рублів вам наберуть статтю заново.
– Справді? – пожвавішав він. – Ви не уявляєте, що значить мати справу з цим куркулем.
– Так навіщо ж ви зв’язуєтеся з ним? – підхопив я.
– Тому, що я заборгував йому шість тисяч рублів асигнаціями: ось він і тисне на мене. Терпіти не
можу друкуватися в журналах, – ні, все таки витребував у мене цю статтю! І що ж, як її
надрукував?! Не дав навіть виправити коректуру. Чому вже це так, тільки йому одному відомо!
МОВБИ В ЧАДУ, з листа Г. Данилевського О. Бодянському від 24 лютого 1852 р.
Рука моя відмовляється писати, я повинен писати до Вас, добрий земляк мій, про смерть нашого
Гоголя.
Боже! Як це дивно звучить! Будьте такі ласкаві, Осипе Максимичу, напишіть мені про останні
його хвилини, про Ваші останні побачення з ним, про його смерть, паперах і про Москву, яка його
втратила!
З хворобливим болем в серці прочитав я Ваші рядки про останній вечір у Аксакових, де ми
виспівували з нашим Гоголем: Ви згадували про цей вечір з тугою і писали, що, ймовірно, він вже
не повториться...
Сльози підступають до горла, не можу писати... Коли я одержав звістку про його смерть, мені
стало страшно в моїй кімнаті, і я на цілий день поїхав до Майкова, де зібрався бідний круг нашої
бідної літературної родини: ми всі перелякані і ходимо в якомусь чаду...
Нема його, нема – та й усе!
Ваш Гр. Данилевський.
НАРОЗМОВЛЯЛИСЬ ДОСХОЧУ, з «Щоденника» Т. Шевченка
18 березня 1858 р.
Увечері був у О. М. Бодянського. Наговорилися досхочу про слов’ян взагалі і про земляків
особливо...
МОСКАЛЯМ ЙОГО МОВА НЕДОСТУПНА, з рецензії В. Бєлінського
«Твір («Наські українські казки» – авт.) відрізняється напрочуд чистою малоросійською мовою, котра абсолютно недоступна нам, москалям.
МАЛОРУСЬКА ХУДОБИНА, з книги О. Нікітенка «Щоденник»
4 лютого 1865 року, четвер
Страждання необхідні, аби осмислити життя. Лише вони надають їй серйозний характер. Чи був
би я, чи не був, чи замість мене народилася б якась малоруська худобина – хіба, за великим
рахунком, не все одно? Життя бридке не через страждання, на які приречена всяка жива істота, –
навпаки, це тільки воно надає їй значення, – а життя бридке через нікчемность всього, що його
складає, що його рухає і до чого воно рухається. Воно є якнайглибшою нікчемністю, нікчемнішою
за саму нікчемність. І найжахливіше, найдивніше те, що так і повинно бути.
