Бернес Марк (fb2)




БЕРНЕС Марк


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Актор кіно, співак.

З міщанської родини. Батько, Нейман Н., – лахмітник. Справжнє прізвище – Нейман Марк

Наумович.

Народився 21 вересня 1911 р. в м. Ніжині Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 17 серпня 1969 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в Харківському торгівельно-промисловому училищі, закінчив театральні курси (1929).

Народний артист РРФСР (1965).

Лауреат Державної премії СРСР (1951).

Був статистом в московських Театрі Корша, Театрі Революції, Малому театрі.

Як актор дебютував у фільмі «Ув’язнені» в епізодичні ролі (1936).

Потім настала черга стрічок «Шахтарі» (1937), «Людина з рушницею» (1938), «Два бійці» (1943),

«Тарас Шевченко» (1951), «Максимка» (1952), «Справа №306» (1956), «Женя, Женічка і Катюша»

(1967).

Всього Б. знявся в 35 фільмах.

Як співак став відомим після виконання пісні «Хмари над містом постали».

Потім настала черга пісень «Я люблю тебе, життя», «Сергійко з Малої Бронної», «Любиме місто»,

«Чи хочуть росіяни війни?», «Вороги спалили рідну хату», «Темна ніч», «З чого починається

Батьківщина?», «Якби хлопці усієї землі», «Журавлі».

Всього Б. виконав понад 100 пісень.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Б. Андрєєв, Р. Гамзатов, К. Ваншенкін, Е. Колмановський, С. Юткевич, М. Матусовський, Б. Мокроусов, Л. Луков, М. Блантер, В. Соловйов-Сєдой, Л. Усач, В. Червяков та ін.


***

ЦУРАЮСЯ «СИТИХ» ПІСЕНЬ

, з професійного кредо М. Бернеса

Не люблю ситих, благополучних пісень. Якщо нещасна людина стане трохи щасливішою, якщо

раптом відчує, що хтось розділив його самотність, – значить, з моєю піснею справи благополучні.

ЗАКОХАНІСТЬ, зі спогадів А. Баринова «Я розповім вам пісню»

Близькі до Бернеса люди відзначали: він ніколи не говорив «Я заспіваю», а говорив: «Я розповім

вам пісню».

І ніколи не вважав спів своєю професією: «Перш за все я артист кіно, а мої пісні – це моя

кохання».


КДБ І ХРУЩОВ, з спогадів Л. Усача «А може, товариш Бернес зазнався?»

За часів правління Микити Хрущова був заведений порядок, який регламентував тривалість

виступу артистів на так званих урядових концертах: спеціальна комісія встановлювала репертуар

артиста і час перебування виконавця на сцені – ні секундою менше і вже, звичайно, ні секундою

більше, оскільки вже доповіли нагору і охороні, що концерт триватиме, скажімо, 80 хвилин.

...Марк виконав дві дозволені йому пісні і пішов за лаштунки. Оплески лунали радісно, зі всією

силою. ...Пішов співати третю пісню. Заспівав. Оплесків знову багато, і вони перейшли в ритмічне

скандування. Овацією публіка просила співати ще.

Стоячи за лаштунками, Бернес поправив краватку, готуючись вийти на сцену. Він навіть зробив

крок. Проте тут сталося неймовірне: маленька плюскла людина в чорному костюмі і лакованих

черевиках швидко і безцеремонно всією своєю кволою фігурою відсунула Бернеса углиб

лаштунків...

Наступного дня йому розповідали, що в Лужниках після закінчення концерту, оточений

могутньою охороною, на сцену піднявся Хрущов. Артистів терміново вишикували в одну

шеренгу. Хрущов тиснув кожному руки, примовляючи: «Молодці, чудово!» Потім замовк, задумався і голосно запитав: «А що, товариша Бернеса вже немає? Поїхав? А шкода. Хотів я йому

дещо сказати. Він зовсім обледащів. Народ просить заспівати ще хоч одну пісню, а він додому

заспішив. Зазнався, можливо? Недобре».


ДРУЖИНА – ЦЕ ПРОФЕСІЯ, зі спогадів Л. Бернес

Уперше ми побачили один одного 1 вересня 1960 року на шкільному подвір’ї. Я чомусь подумала, що це Микола Крючков. Так і сказала своєму чоловікові:

– Люс’єн, подивися, Крючков привів свою доньку.

Люс’єн відповів:

– Це не Крючков, а Бернес!

...Школа розташовувалася в Банному провулку і на той час була єдиною в Москві французькою

спецшколою. Доля розпорядилася так, що мій син Жан і донька Марка Наташа сіли за одну парту.

Через певний час на батьківських зборах ми з Марком Наумовичем опинилися за однією партою, за тією, за якою сиділи наші діти. Марк вже чотири роки як овдовів і жив удвох з донькою.

Пройшло три місяці, і він сказав мені: «Йди від нього», маючи на увазі Люс’єна.

...Виїжджаючи з дому у справах, Марк дзвонив мені щопівгодини: я там-то, роблю те-то. Він не

давав мені хвилинки побути одній і сам не хотів бути один. Пам’ятайте, він співав: «Три роки ти

мені снилася»? Це про себе співав. А про мене говорив: «Ти – моя лебедина пісня».

Я донині не можу назвати себе вдовою. Я його дружина. Адже дружина – це теж професія.


БАНДИТСЬКИЙ НІЖ ДЛЯ АКТОРА, з книги Ф. Раззакова «Зірки і кримінал»

Восени 1958 року на свободу вийшла людина, в блатному світі відома на прізвисько Лихий. І

нічим би не прославився цей вагонний злодюга, якби на запасних шляхах