складати в алфавітній систематизації ще до появи в пресі систематичного покажчика й аж до 1805
р.: це – так звані «портфелі» або «картони» М. М. Бантиш-Камінського, котрі зберігаються в ЦДА
й лише частково опубліковані в додатку до журналу «Книгознавство» за 1894 р.
За підрахунками, у систематичному покажчику описано лише близько 17% загальної кількості
книг (828 назв), виданих на той час в Росії (плюс ще 54 карти й 40 статей). Що стосується
карткового репертуару книг, то в ньому враховано 6032 датованих і 135 недатованих книг і
брошур. Це становить близько 34,2% випущених у країні видань по 1804 р. включно.
Далі. М. М. Бантиш-Камінський дійсно включив у свій систематичний покажчик описи, зроблені
не тільки за оригіналами, або, як говорять бібліографи, de visu (тримаю перед собою), але й і з
других рук, тобто за вже наявними бібліографічними посібниками. Нарешті, лише один розділ із
семи (Богословські книги), судячи із застереження самого автора, побудований за принципом
вибіркової, або рекомендаційної, бібліографії: у ньому поміщені «тільки спеціально вибрані
видання».
Ми схиляємося до точки зору більшості, також маючи свої докази. Зокрема, виховно-освітні цілі
завжди припускають певний відбір і рекомендацію книг для читання, виходячи з відповідних
завдань: у нашому випадку – духовних навчальних закладів. Тим паче, що мова йде про «наукову
освіту», тобто, потрібно витримати високий педагогічний рівень інформаційного забезпечення
(читання). В цьому контексті авторська фраза з передмови «наскільки ці книги мені відомі» цілком
виправдана. Адже до моменту публікації систематичного покажчика чіткого й досить
налагодженого обліку книг, що випускались у Росії, й інших видань не було.
Варто припустити, що саме завдання рекомендації вимагали від М. М. Бантиш-Камінського не
обмежуватися лише реальним, справжнім обліком видань на основі de visu й використати інші,
опосередковані джерела бібліографічної інформації.
…З одного боку, схема М. М. Бантиш-Камінського побудована з урахуванням так званої
факультетської системи (за чотирма факультетами середньовічних університетів), у якій
богослов’я, що розуміється як вище знання, вінчає собою всю систему. З іншого боку, такого
відкидання на задній план не міг допустити М. М. Бантиш-Камінський, відомий у суспільстві як
затятий ортодокс і в політиці, і в питаннях релігії.
У будь-якому разі систематичний покажчик М. М. Бантиш-Камінського можна вважати першим
російським досвідом рекомендаційної бібліографії не у вузькоцерковних, а в набагато ширших
виховно-освітніх цілях.
ПРАВКИ ВИКЛИКАЛИ ПРОТЕСТ, з дослідження Б. Яценка «Про орфографічні та
палеографічні особливості Мусін-Пушкінського рукопису «Слова о полку Ігоревім»
Перше видання «Слова о полку Ігоревім» у 1800 р. було видатною літературною подією. О. І.
Мусін-Пушкін, М. М. Бантиш-Камінський, О. Ф. Малиновський старанно підготували до друку
текст рукопису, дали близький до оригіналу переклад, історичні і філологічні коментарі.
Уже в цьому виданні були започатковані різні напрямки у вивченні «Слова»: філологічний,
історичний, палеографічний, у зв’язку з народною творчістю і етнографією. Проте художня
система, історична інформація «Слова», малозрозумілі місця в ньому часто осмислювались на
рівні припущень.
…Ми не знаємо, як укладався текст, але відомо, що останнім переглядав його О. І. Мусін-Пушкін,
внісши певні правки, які викликали заперечення і протест М. М. Бантиш-Камінського і О. Ф.
Малиновського. Так чи інакше, але протограф… орієнтувався, звичайно ж, на московський
скоропис. Цей факт може пояснити деякі розбіжності, бо відмінності між київським і московським
скорописами були ще значні і в XVIII ст.
…Цілком очевидно, що О. І. Мусін-Пушкін, М. М. Бантиш-Камінський, О. Ф. Малиновський
дотримувались різних способів передачі тексту.
…Роботу виконали (лише частково!) найпідготовленіші археографи М . М . Бантиш-Камінський
у 90-х роках XVIII ст. та М. О. Максимович у 50-х роках XIX ст., наближаючи текст до орфографії
XII ст.
… М. М. Бантиш-Камінський …намагався зробити текст доступнішим для читача. Але під час
підготовки першого видання «Слова» О. І. Мусін-Пушкін по-своєму інтерпретував текст, часто
підганяючи його до орфографічних норм XVIII ст.
ПЕРЕД ПСЕВДОВЧЕНИМИ ПАМ’ЯТКА
