Бантыш-Каменский Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БАНТИШ-КАМІНСЬКИЙ Микола Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Археограф, історик, бібліограф, перекладач.

З боярської сім’ї. Син, Бантиш-Камінський Д., – письменник, автор «Історії Малої Росії».

Народився 16 (27) грудня 1737 р. в м. Ніжині Ніжинського полку Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 20 січня (1 лютого) 1814 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Закінчив Ніжинську грецьку школу, навчався в Києво-Могилянській академії (1745-1754),

Московському університеті (з 1755).

Декілька десятків років працював актуаріусом, помічником управляючого, управляючим Архівної

Колегії іноземних справ (з 1762).

Почесний член Російської академії наук.

Як літератор дебютував перекладом першого тому «Історії Росії за Петра Великого» Вольтера

(1761).

Потім настала черга «Історичних повідомлень про колишнє в часи царя Олексія Михайловича з

1642 по 1652 р. з імеретинським царем Олександром листування», «Про братських в Сибіру

калмиків», «Історичного витягу з усіх справ, що відбувалися між Російською та Турецькою

імперіями, з 1512 по 1700 рр.», «Реєстру історичних та церемоніальних справ, що зберігаються в

архіві», «Витягу всебічного про вибори на польський престол кандидата у випадку смерті Августа

II та про обрання потім в королі сина його Августа III».

Б.-К. – автор посібника з філософії «Elementa philosophiae recentioris»(1777), граматики грецької

мови «Grarnmatica graecae sive institutionum linguae graecae» (1779), «Денних нотаток святого

чудотворця Димитрія, митрополита Ростовського» та перекладу з латині «Історії про життя та

справи молдавського господаря князя Костянтина Кантемира» (обидві – 1781), «Історичних

відомостей про виникнення в Польщі унії, з свідченнями початку та найважливіших, в

продовження її, через два століття, пригод» (1794), «Опису справ грецьких духовних та світських

осіб, які бували в Росії, при китайському дворі, в Молдавії та Волощині» (1797), «Справ про

виїзди в Росію іноземців» (1798), п’ятитомної праці «Дипломатичне зібрання справ між

російським та польським дворами з самого початку до 1700 р.» (1780-1784).

Активну участь Б.-К. взяв у підготовці до друку рукопису «Слова о полку Ігоревім» (1799).

Ще один, уже бібліографічний, доробок Б.-К. – повний перелік російських книг. На жаль

завершити його не встиг. Однак залишив у спадок нащадкам понад 4000 карток, які охоплюють

період з кінця XVII ст. до 1805 р. включно. Частково цей архів Б-К. опублікував у вигляді

бібліографічного видання «Описання російських книг, розташованих в системному порядку»

(1776).

Під час Вітчизняної війни 1812 р. наш земляк врятував архівні матеріали Колегії, вчасно

евакуювавши їх підводами.

Серед друзів та близьких знайомих Б.-К. – М. Карамзін, О. Мусін-Пушкін, О. Малиновський, М.

Новиков, Ф. Туманський, Г. Потьомкін, Я. Булгаков та ін.


***

ЧИТАННЯ НЕОБХІДНЕ

, з професійного кредо М. Бантиш-Камінського

Читання книг настільки корисне й необхідне, що без нього неможливо набути ніякої наукової

освіти.


ПЕРШИЙ РОСІЙСЬКИЙ ДОСВІД, з підручника О. Гречихіна «Загальна бібліографія»

Бібліографічний посібник відомого російського (так у О. Гречихіна – авт.) археографа М. М.

Бантиш-Камінського «Опис російських книг, систематично розташованих» був опублікований як

російський додаток до виданого ним же в 1776 р. широко розповсюдженого на той час

латинського підручника І. Ф. Бургія (або Бурга) «Основи риторики». У передмові сказано: «Я

вважаю правильним, в інтересах юнацтва, котре віддається заняттям різними науками, прикласти

тут у систематичному порядку різні розряди книг, виданих вітчизняною мовою, наскільки ці книги

мені відомі».

Ми привели переклад цієї передмови повністю тому, що вона стало приводом до розбіжностей у

кваліфікації самого бібліографічного посібника. Одні дослідники вважають його

рекомендаційним, інші – відкидають це як «явний зсув історичної перспективи»

У цьому зв’язку І. Кобленц оперує наступними доводами. Так, сам М. М. Бантиш-Камінський у

передмові зазначає, що він включив до свого покажчика російськомовні видання в тій кількості,

«наскільки ці книги мені відомі», тобто немає твердження про вибірковий або рекомендаційний

характер посібника. Для цього І. Кобленц зіставляє розглянутий бібліографічний посібник з іншим

того ж автора. Мова – про картковий бібліографічний репертуар російської книги, який він почав

складати в алфавітній систематизації ще до появи в пресі систематичного покажчика й аж до 1805

р.: це – так звані «портфелі» або «картони» М. М. Бантиш-Камінського, котрі зберігаються в ЦДА

й лише частково опубліковані в додатку до журналу «Книгознавство» за 1894 р.

За підрахунками, у систематичному покажчику описано лише близько 17% загальної кількості

книг (828 назв), виданих на той час в Росії (плюс ще 54 карти й 40 статей). Що стосується

карткового репертуару книг, то в ньому враховано 6032 датованих і 135 недатованих книг і

брошур. Це становить близько 34,2% випущених у країні видань по 1804 р. включно.

Далі. М. М. Бантиш-Камінський дійсно включив у свій систематичний покажчик описи, зроблені

не тільки за оригіналами, або, як говорять бібліографи, de visu (тримаю перед собою), але й і з

других рук, тобто за вже наявними бібліографічними посібниками. Нарешті, лише один розділ із

семи (Богословські книги), судячи із застереження самого автора, побудований за принципом

вибіркової, або рекомендаційної, бібліографії: у ньому поміщені «тільки спеціально вибрані

видання».

Ми схиляємося до точки зору більшості, також маючи свої докази. Зокрема, виховно-освітні цілі

завжди припускають певний відбір і рекомендацію книг для читання, виходячи з відповідних

завдань: у нашому випадку – духовних навчальних закладів. Тим паче, що мова йде про «наукову

освіту», тобто, потрібно витримати високий педагогічний рівень інформаційного забезпечення

(читання). В цьому контексті авторська фраза з передмови «наскільки ці книги мені відомі» цілком

виправдана. Адже до моменту публікації систематичного покажчика чіткого й досить

налагодженого обліку книг, що випускались у Росії, й інших видань не було.

Варто припустити, що саме завдання рекомендації вимагали від М. М. Бантиш-Камінського не

обмежуватися лише реальним, справжнім обліком видань на основі de visu й використати інші,

опосередковані джерела бібліографічної інформації.

…З одного боку, схема М. М. Бантиш-Камінського побудована з урахуванням так званої

факультетської системи (за чотирма факультетами середньовічних університетів), у якій

богослов’я, що розуміється як вище знання, вінчає собою всю систему. З іншого боку, такого

відкидання на задній план не міг допустити М. М. Бантиш-Камінський, відомий у суспільстві як

затятий ортодокс і в політиці, і в питаннях релігії.

У будь-якому разі систематичний покажчик М. М. Бантиш-Камінського можна вважати першим

російським досвідом рекомендаційної бібліографії не у вузькоцерковних, а в набагато ширших

виховно-освітніх цілях.


ПРАВКИ ВИКЛИКАЛИ ПРОТЕСТ, з дослідження Б. Яценка «Про орфографічні та

палеографічні особливості Мусін-Пушкінського рукопису «Слова о полку Ігоревім»

Перше видання «Слова о полку Ігоревім» у 1800 р. було видатною літературною подією. О. І.

Мусін-Пушкін, М. М. Бантиш-Камінський, О. Ф. Малиновський старанно підготували до друку

текст рукопису, дали близький до оригіналу переклад, історичні і філологічні коментарі.

Уже в цьому виданні були започатковані різні напрямки у вивченні «Слова»: філологічний,

історичний, палеографічний, у зв’язку з народною творчістю і етнографією. Проте художня

система, історична інформація «Слова», малозрозумілі місця в ньому часто осмислювались на

рівні припущень.

…Ми не знаємо, як укладався текст, але відомо, що останнім переглядав його О. І. Мусін-Пушкін,

внісши певні правки, які викликали заперечення і протест М. М. Бантиш-Камінського і О. Ф.

Малиновського. Так чи інакше, але протограф… орієнтувався, звичайно ж, на московський

скоропис. Цей факт може пояснити деякі розбіжності, бо відмінності між київським і московським

скорописами були ще значні і в XVIII ст.

…Цілком очевидно, що О. І. Мусін-Пушкін, М. М. Бантиш-Камінський, О. Ф. Малиновський

дотримувались різних способів передачі тексту.

…Роботу виконали (лише частково!) найпідготовленіші археографи М . М . Бантиш-Камінський

у 90-х роках XVIII ст. та М. О. Максимович у 50-х роках XIX ст., наближаючи текст до орфографії

XII ст.

… М. М. Бантиш-Камінський …намагався зробити текст доступнішим для читача. Але під час

підготовки першого видання «Слова» О. І. Мусін-Пушкін по-своєму інтерпретував текст, часто

підганяючи його до орфографічних норм XVIII ст.


ПЕРЕД ПСЕВДОВЧЕНИМИ ПАМ’ЯТКА БЕЗЗАХИСНА, з дослідження О. Мишанича

«Довкола «Слова»

2000 року відзначено 200-ліття з часу публікації видатної пам’ятки давнього українського

(староруського) письменства – «Слова о полку Ігоревім». Російська Академія наук видала

фундаментальну працю «Енциклопедія «Слова о полку Ігореве»(Т. 1-5, Санкт-Петербург, 1995),

яка частково охоплює й український матеріал. Така кількість наукової і науково-популярної

літератури про «Слово» засвідчує, що інтерес до нього не згасає. У рішенні ЮНЕСКО про

святкування 800-річчя «Слова» було сказано, що воно поряд з найвидатнішими творами давніх

літератур впливає на всезагальний літературний процес, закладені в ньому ідеї миру й гуманізму

відіграють велику роль у формуванні світової духовної культури.

Зрозуміло, й надалі є актуальним цілий комплекс проблем, що накопичилися довкола «Слова»

впродовж двох віків. Це – й проблема тексту, його темних місць, проблема часу створення і

найактуальніша проблема – авторства. Залишається також питання про оригінальність «Слова»,

його автентичність. Очевидно, ці проблеми ніколи не будуть розв’язані до кінця, тому над ними

сушитимуть голови вчені, навколо них виникатимуть численні домисли і фантазії псевдовчених та

любителів познущатися над «Словом». У цьому наша пам’ятка беззахисна. …Професор А. Мазон

вважав, що «Слово» є наслідуванням «Задонщини», й авторами цієї «підробки» могли бути О. І.

Мусін-Пушкін та його сучасники й помічники – О. Ф. Малиновський і М. М. Бантиш-Камінський.


ПІКЛУВАВСЯ ПРО НЕБАГАТИХ СТУДЕНТІВ, з статті І. Довгаль і Є. Звєрєва «Бібліотека

НаУКМА і її «квартирне питання»

Наукова бібліотека НаУКМА бере початок від книгозбірні Петра Могили, яку він заповів

Академії. Колекція нараховувала 2130 видань різними мовами. Це був початок традиції дарування

книг, яка збереглася і донині.

У 1768 році при бурсі М. М. Бантиш-Камінський почав створювати «особливу бібліотеку» для

найбідніших студентів. Невдовзі, у 1780 році, ця бібліотека й академічна були об’єднані. Тодішній

фонд нараховував близько 12 тисяч видань.