Балабанова Анжелика (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



БАЛАБАНОВА Анжеліка Ісаківна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-італійський.

Політик. Діячка європейського соціалістичного руху. Перший радянський дисидент.

З поміщицької родини. Чоловік, М. Балабанов, – член Центральної Ради.

Народилася 1878 р. в м. Чернігові Російської імперії нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Померла 1965 р. в м. Римі (Італія).

Навчалася в Брюссельському університеті (1897).

Була редактором італійської газети «Аванті» (1912-1914), помічником наркома іноземних справ

України (1918), секретарем Комінтерну (1919-1920), наставницею Беніто Муссоліні (???),

Учасниця ціммервальдського руху.

Виступала проти союзу італійських соціалістів з комуністами.

Перу нашої землячки належать книги «Ленін зблизька» і «Моє життя – боротьба. Мемуари

російської соціалістки».

Не знайшовши спільної мови з більшовиками, емігрувала (1922).

Що стосується особистого життя, то наша землячка після недовгого шлюбу розлучилися з

чоловіком (1897).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Г. Плеханов, Х. Раковський, Б. Муссоліні, К. Цеткін, Л.

Троцький, Р. Люксембург, К. Радек, А. Бабель, В. Ленін, А. Грамші та ін.


***

НАЙСТІЙКІША – ВЛАДА ЛЮДОЇДІВ

, з політичного кредо А. Балабанової

Жодна влада не може бути стійкішою за ту, яка здатна знищити людське життя, не заплативши за

цей злочин.


З МЕНЕ ЛІПИЛИ «ВІНЕЦЬ РОДИНИ», зі спогадів А. Балабанової

У мене не було товаришів для ігор, мені не дозволялося відвідувати школу або грати з своїми

братами, які спілкувалися з іншими дітьми. У очах своєї матері я мала стати «вінцем родини».

Моє виховання було таким, щоб я відповідала своєму призначенню – шлюбу з багатою людиною,

дозвільному життю, для якого традиційне виховання і дотримання суспільної пристойності були

необхідною підготовкою. Хороші манери, мови, музика, танці і уміння вишивати – ось що

вимагалося від російської світської пані. У школі я могла б навчитися чомусь поганому від

«звичайних» дітей.


ЗАМОВНИК І ВИКОНАВЕЦЬ, з оцінки А. Балабановою В. Леніна і Г. Зіновієва

Мене здивував і навіть дещо потішив той факт, що деякі палкі революціонери так швидко стали не

лише хорошими чиновниками, але й хорошими бюрократами.

...Я відзначила..., що завжди, коли треба було здійснити якийсь нечесний фракційний маневр,

підірвати чиюсь репутацію..., Ленін доручав виконання такого завдання Зіновієву.


БУНТІВНИЙ ЕГОЇСТ, з оцінки А. Балабановою Б. Муссоліні

Радикалізм і антиклерикалізм Муссоліні – більше відгомін його раннього оточення і

віддзеркалення власного бунтівного егоїзму, ніж результат розуміння і переконаності. Його

ненависть до пригноблення не була тією безликою ненавистю до системи, яку розділяли всі

революціонери. Вона виникла з особистого відчуття приниженості і незадоволеності, з пристрасті

до самоствердження і з рішучості узяти особистий реванш.


ВІЧ-НА-ВІЧ З ГОРЕМ, зі спогадів А. Балабанової І. Арманд

Арманд педантично одягалася, як стовідсоткова більшовичка – завжди в одному й тому ж

суворому стилі. І як стовідсоткова більшовичка думала й говорила. Вона вільно володіла багатьма

мовами. І будь-якою з них дослівно цитувала Леніна.

...Не лише його (Леніна – авт. ) обличчя, але й уся фігура виражала такий величезний смуток (на

похороні І. Арманд – авт.), що я не насмілилася з ним привітатися, навіть найменшим жестом

привернути його увагу. Було ясно, що він хоче залишитися зі своїм горем віч-на-віч. Він неначе

зіщулився навіть, кепка майже закривала обличчя; очі, здавалося, тонули в сльозах, які він насилу

стримував. Наше коло рухалося, і він рухався вслід за людьми, не опираючись, немовби був

вдячний людському потокові, що ніс його все ближче до мертвого товариша.


НАВЧИЛА РОЗУМІТИ ПРЕКРАСНЕ, з кореспонденції К. Бондаренка «Українська мрія Беніто

Муссоліні»

У Швейцарії Анжеліка знайомиться з молодим, напівзлиденним соціалістом Беніто Муссоліні.

Ловелас і серцеїд, котрий мав неабиякі акторські здібності і схильність до авантюризму, Беніто

вразив Анжеліку. Між ними спалахнув роман, гідний пера великих письменників.

Муссоліні був на 5 років молодшим за Балабанову: їй було 35, йому – 30. Анжеліка була

всесторонньо розвиненою, її інтелект і ерудиція вражали всіх – навіть друга і опонента, такого ж

ерудита Володимира Леніна!

Роман не вичерпувався інтимними стосунками і яскравою пристрастю – він мав величезне

значення для майбутнього дуче саме в культурному сенсі. Балабанова – на думку багатьох

біографів Муссоліні – відкрила для Беніто світ культури та естетики. Вона навчила свого коханого

бачити і розуміти прекрасне.

...На початку Першої світової війни між Анжелікою і Беніто стається сварка, і їхні

шляхи розходяться.


САМА НЕ МАЛА ПОЧУТТЯ ПРЕКРАСНОГО, з оцінки М. Сарфатті А. Балабанової

Рятівна благодать гумору повністю обійшла її. Але ще більшою мірою у неї було відсутнє відчуття

прекрасного. І це її щастя! Інакше вона стрибнула б в найближчий колодязь.


ЖАЛЮГІДНИЙ БОЯГУЗ, з статті К. і Т. Єнків «Приватне життя Гітлера, Геббельса, Муссоліні»

На думку Балабанової, Муссоліні був нервовою, надзвичайно збудливою, жалюгідною, схильною

до богохульства людиною, мстивою, нарочитим ледарем, який погано одягався, ненавидів фізичну

працю і інтелектуалом, котрий гордився собою. Він постійно скаржився на здоров’я, хвалячись

одночасно своєю силою. Анжеліка припускала, що за цим помітним, самовпевненим фасадом

може ховатися боязка, невпевнена в собі людина...

Коли вона вперше розмовляла з ним, у неї склалося враження, що вона ніколи в житті не бачила

«жалюгіднішої істоти. Не зважаючи на величезну щелепу, озлоблення і неспокійний блиск його

чорних очей, він складав враження людини украй боязкої. Навіть слухаючи мене і при цьому

торсаючи нервовими руками великий чорний капелюх, він, здавалося, був стурбованіший своїм

внутрішнім кипінням і найменше прислухався до того, що я говорила».

Але в той період він Анжеліці подобався, хоча пізніше вона зненавиділа його за зраду соціалізму.


ІДЕАЛАМ РІСОРДЖІМЕНТО НЕ СИМПАТИЗУВАЛА, з розвідки Л. Мізеса «Бюрократія.

Запланований хаос»

Коли в 1911 році Італія почала велику серію воєн підступним нападом на Туреччину, Муссоліні

організовував люті демонстрації проти відправки військ до Лівії. ... Тепер, в 1914 році, він

відкинув війну проти Німеччини й Австрії як війну імперіалістичну.

Тоді він був ще під впливом Анжеліки Балабанової. Пані Балабанова посвятила його в тонкощі

марксизму. Для неї поразка Романових означала куди більше, ніж поразка Габсбургів.

Вона не симпатизувала ідеалам Рісорджіменто.


ДОЗВОЛЯЛА СЕБЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ, з статті Л. Моковкіна «Досвід комуністичної

глобалізації»

Після перемоги революції в Росії Ленін з тужливим виразом обличчя (не сардонічним) сказав:

«Товаришу Анжеліка, невже життя вас нічому не навчило?» Це була відповідь на обурення

Балабанової застосовування провокаторів в ЧК. Більшовики «використовували метод природного

відбору навпаки, вибираючи собі людей для співпраці не за їх позитивними, а за їх негативними

якостями тому, що такими людьми легше маніпулювати» – уже розуміючи це, Балабанова

продовжувала дозволяти експлуатувати свій міжнародний авторитет і талант спілкування з

масами.


ПРОВОКАЦІЯ НЕ ВДАЛАСЯ, з дослідження Л. і В.Хейфеців «Мексиканська авантюра

Радянського уряду в 1919 році»

12 квітня п. Вільярдо запросили до 2-го Будинку Рад, (раніше – готель «Національ») в

Мисливському Ряду в номер, який займала Товариш Анжеліка Балабанова, секретар III-го

Інтернаціоналу. ...У багато прибраній вітальні Анжеліка Балабанова прийняла гостей – п. Блідіна,

Грузенберга, Кантаровича, тов. Мілкича представника Сербських комуністів в Росії, п. Вільярдо і

службовця комісаріату – завідувача упаковкою посилок.

Подали «five о clock» у вельможному севрському посуді. Французькою велися великосвітські

розмови, котрі постійно переривалися телефонними дзвінками...

...Банкноти перераховані перед п. Вільярдо, зашиті в особливе полотно і завірені печаткою

консульства.

...Балабанова ...запрошує п. Вільярдо завітати до неї об 11 ч. ночі. Зацікавившись, п. Вільярдо

з’явився...

– Товаришу! – вигукнула Балабанова, – даруйте, але я маю піти на півгодини до Кремль до

Володимира Ілліча. Прошу Вас зачекати. Бачите мою довіру. Тут, на столі, секретна

кореспонденція III Інтернаціоналу, і я на півгодини довіряю її вам і сподіваюся, що ви виявитеся

лицарем.

Пан Вільярдо залишився один в напівкабінеті, напіввітальні. Як навмисне поверх лежала тека:

«Справа представника III Інтернаціоналу в Америці товариша Грузенберга». Вільярдо зрозумів,

що це прийом і що за ним стежать.

Через півгодини Балабанова повернулася і, поговоривши з нею про Мексику, п. Вільярдо пішов.


КОЛИ ЄДИНА МЕТА – НАЇСТИСЯ, з статті Е. Гофера «Роль відступників у справах Божих»

Бідняк на межі голодної смерті живе цілеспрямованим життям. Відчайдушно боротися за харч і

дах – значить бути цілковито вільним від почуття безцільності власного життя. Цілі тут абсолютно

конкретні й близькі. Кожна їжа – це вже осягнення мети; лягти спати з наповненим шлунком – вже

тріумф; кожна несподівана знахідка – вже чудо. Навіщо таким людям висока натхненна мета, яка б

надала їхньому життю сенсу й гідності? Від спокуси масового руху вони захищені немовби

імунітетом.

Анжеліка Балабанова описує вплив крайнього убозтва на революційний запал знайомих

революціонерів, що з’їхалися до Москви в перші дні більшовицької революції: «Я бачила

чоловіків і жінок, що ціле життя присвятили служінню ідеям і радо відмовилися від матеріальних

благ, від незалежності, від особистого щастя, родини – все заради того, щоб реалізувати свої

ідеали, цілковито захоплених вирішенням питання холоду й голоду».

Там, де люди працюють від зорі до зорі заради хліба насущного, вони ні на що не ображаються й

ні про що не мріють. Одна з причин нереволюційності китайських мас корениться в тому, що в

Китаї для найелементарнішого існування необхідні неймовірні зусилля. Інтенсивна боротьба за

існування робить людей радше статичними, ніж динамічними.