Антонский-Прокопович Антон (fb2)





АНТОНСЬКИЙ-ПРОКОПОВИЧ Антон Антонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Педагог, видавець. Редактор першого природознавчого журналу на теренах Російської імперії;

першим почав читати в Московському університеті натуральну історію російською, а не латиною.

З родини священика.

Народився в 1762 р. в м. Прилуках Прилуцького полку Російської імперії (нині районний

центр Чернігівської області України).

Помер 8 липня 1848 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований у

родинному склепі Донського монастиря.

Навчався в Києво-Могилянській академії (1773-1782), слухав лекції на медичному та

філософському факультетах Московського університету (1782-1784).

Був бакалавром Учительського інституту (1784-1787), секретарем у справах Московського

університету (1787-1789), викладачем (1789-1791), директором (1791-1824), благородного

пансіону при Московському університеті, ректором Московського університету (1819-1826),

чиновником Московського імператорського товариства сільського господарства.

Видавав журнал «Відпочиваючий працелюб», редагував перший російський природознавчий

журнал «Магазин натуральної історії, фізики й хімії», а також «Землеробське товариство», брав

участь у випуску «Вечірньої зорі».

Шість разів поспіль обирався деканом фізико-математичного факультету.

Член Російської академії наук (1813), почесний член імператорської Академії наук (1841).

Член Товариства любителів російської словесності (1820).

Член Вільного економічного товариства (1805), віце-президент Московського

сільськогосподарського товариства (1845-1848).

Голова Зборів університетських вихованців (1784).

Кавалер орденів Св. Анни II ступеня (1808), Св. Володимира III ступеня (1811), Св. Станіслава I ступеня (1846).

Багато років поспіль він – незмінний староста церкви святого Миколая Хлинівського, один з

керівників московського біблійного товариства.

Друкувався в журналах «Вранішня зірка»,

Як літератор дебютував

Перу нашого земляка належать книги «Три загадки» (1782), «Слово про початок і успіхи в науках, особливо в натуральній історії» (1791), «Слово про виховання» (1798), «Про виховання» (1818),

10-томний «Енциклопедичний довідник з натуральної історії, фізики й хімії».

А-П.. – автор доробків «Про переваги і недоліки російської мови», «Думки про відмінності

наголосу», «Про користь освіти, про вплив на неї мови», «Читання для серця й розуму», «Літера А

похідної мови», «Звіт про візитацію училищ Рязанської губернії в 1805 році».

Він також написав та видав два десятки учбових посібників, які довго вважалися найкращими.

Імператор Микола І надіслав до університету інспекцією, яка виявила серед студентів «крамольні»

настрої, за що ректора звільнили з посади (1826).

Серед друзів та близьких знайомих А.-П. – М. Гнідич, В. Капніст, Ф. Політковський, О. Пушкін,

М. Лермонтов, М. Карамзін, С. Глаголєвський, І. Дмитрієв, В. Жуковський, М. Павлов, М.

Десницький, О. Грибоєдов, М. Новиков, Д. Писарєв, В. Одоєвський, Д. Дашков, М. Фонвізін та ін.


***

ВЕЛИКА КОРИСТЬ,

з наукового кредо

А. Антонського-Прокоповича


Від природної історії користь велична, численна і багатогранна.

ДОЛЯ НАРОДІВ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МОЛОДИХ, з книги А. Антонського-Прокоповича «Про

виховання»

Щасливий той народ, якого Государ з юних літ навчений мудрості і чесноті, якому з юних

років прищеплювали правила істини й людинолюбства і якого всі думки, воля і діяння

спрямовані на те, щоб любити народ свій і благодіяти йому!

Щасливий той уряд, де кожного стану люди уміють цінувати обов’язок звання свого і

дотримуються невсипущо варти своєї; де законовиконавці найвище ставлять благо

суспільства, допомагають йому всіма силами і ретельно відвертають все те, що може

обурити суспільний спокій, порушити порядок і устрій!

Щасливе те сімейство, батько якого вихований в правилах чеснот і страху Божому! Він

стільки ж доставить суспільству корисних членів, стільки страдницькому людству

утішників…

Наскільки рятівні плоди доброго виховання, настільки згубні наслідки нехтування ним. Чи

не звідси, чи не з цього шкідливого джерела виникають всі лиха, котрі терзають людство?

Чи не звідси незліченні хвороби, що вбивають нас передчасно? Чи не звідси розпуста і

лиходійства?

Доля цілих народів найбільше залежить від виховання молодих людей.

…Звичай посилати молодих людей в чужі краї чи не завжди був більше шкідливий, ніж

корисний.

Що сказати про те, як ці пихаті мандрівники, наситившись духом іноземців і захопившись їх

безглуздостями, з презирством дивляться на все вітчизняне; на все те, що важливим і навіть

священним вважали мудрі їх предки? І чи можна думати, чекати, що ці приходні, котрі

цураються