Антонский-Прокопович Антон (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



АНТОНСЬКИЙ-ПРОКОПОВИЧ Антон Антонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Педагог, видавець. Редактор першого природознавчого журналу на теренах Російської імперії;

першим почав читати в Московському університеті натуральну історію російською, а не латиною.

З родини священика.

Народився в 1762 р. в м. Прилуках Прилуцького полку Російської імперії (нині районний

центр Чернігівської області України).

Помер 8 липня 1848 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований у

родинному склепі Донського монастиря.

Навчався в Києво-Могилянській академії (1773-1782), слухав лекції на медичному та

філософському факультетах Московського університету (1782-1784).

Був бакалавром Учительського інституту (1784-1787), секретарем у справах Московського

університету (1787-1789), викладачем (1789-1791), директором (1791-1824), благородного

пансіону при Московському університеті, ректором Московського університету (1819-1826),

чиновником Московського імператорського товариства сільського господарства.

Видавав журнал «Відпочиваючий працелюб», редагував перший російський природознавчий

журнал «Магазин натуральної історії, фізики й хімії», а також «Землеробське товариство», брав

участь у випуску «Вечірньої зорі».

Шість разів поспіль обирався деканом фізико-математичного факультету.

Член Російської академії наук (1813), почесний член імператорської Академії наук (1841).

Член Товариства любителів російської словесності (1820).

Член Вільного економічного товариства (1805), віце-президент Московського

сільськогосподарського товариства (1845-1848).

Голова Зборів університетських вихованців (1784).

Кавалер орденів Св. Анни II ступеня (1808), Св. Володимира III ступеня (1811), Св. Станіслава I ступеня (1846).

Багато років поспіль він – незмінний староста церкви святого Миколая Хлинівського, один з

керівників московського біблійного товариства.

Друкувався в журналах «Вранішня зірка»,

Як літератор дебютував

Перу нашого земляка належать книги «Три загадки» (1782), «Слово про початок і успіхи в науках, особливо в натуральній історії» (1791), «Слово про виховання» (1798), «Про виховання» (1818),

10-томний «Енциклопедичний довідник з натуральної історії, фізики й хімії».

А-П.. – автор доробків «Про переваги і недоліки російської мови», «Думки про відмінності

наголосу», «Про користь освіти, про вплив на неї мови», «Читання для серця й розуму», «Літера А

похідної мови», «Звіт про візитацію училищ Рязанської губернії в 1805 році».

Він також написав та видав два десятки учбових посібників, які довго вважалися найкращими.

Імператор Микола І надіслав до університету інспекцією, яка виявила серед студентів «крамольні»

настрої, за що ректора звільнили з посади (1826).

Серед друзів та близьких знайомих А.-П. – М. Гнідич, В. Капніст, Ф. Політковський, О. Пушкін,

М. Лермонтов, М. Карамзін, С. Глаголєвський, І. Дмитрієв, В. Жуковський, М. Павлов, М.

Десницький, О. Грибоєдов, М. Новиков, Д. Писарєв, В. Одоєвський, Д. Дашков, М. Фонвізін та ін.


***

ВЕЛИКА КОРИСТЬ,

з наукового кредо

А. Антонського-Прокоповича


Від природної історії користь велична, численна і багатогранна.

ДОЛЯ НАРОДІВ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МОЛОДИХ, з книги А. Антонського-Прокоповича «Про

виховання»

Щасливий той народ, якого Государ з юних літ навчений мудрості і чесноті, якому з юних

років прищеплювали правила істини й людинолюбства і якого всі думки, воля і діяння

спрямовані на те, щоб любити народ свій і благодіяти йому!

Щасливий той уряд, де кожного стану люди уміють цінувати обов’язок звання свого і

дотримуються невсипущо варти своєї; де законовиконавці найвище ставлять благо

суспільства, допомагають йому всіма силами і ретельно відвертають все те, що може

обурити суспільний спокій, порушити порядок і устрій!

Щасливе те сімейство, батько якого вихований в правилах чеснот і страху Божому! Він

стільки ж доставить суспільству корисних членів, стільки страдницькому людству

утішників…

Наскільки рятівні плоди доброго виховання, настільки згубні наслідки нехтування ним. Чи

не звідси, чи не з цього шкідливого джерела виникають всі лиха, котрі терзають людство?

Чи не звідси незліченні хвороби, що вбивають нас передчасно? Чи не звідси розпуста і

лиходійства?

Доля цілих народів найбільше залежить від виховання молодих людей.

…Звичай посилати молодих людей в чужі краї чи не завжди був більше шкідливий, ніж

корисний.

Що сказати про те, як ці пихаті мандрівники, наситившись духом іноземців і захопившись їх

безглуздостями, з презирством дивляться на все вітчизняне; на все те, що важливим і навіть

священним вважали мудрі їх предки? І чи можна думати, чекати, що ці приходні, котрі

цураються ніжних обіймів, з якими приймає їх своя вітчизна, чи можна, підкреслюю, думати

й чекати, щоб вони будуть вірними і старанними її синами, будуть героями, патріотами?


МЕТАФІЗИКА ВІДВОЛІКАЄ, з промови А. Антонського-Прокоповича «Про початок і успіхи

наук, в особливості натуральної історії»

Той, хто заглиблюється у відвернені істини метафізики, без пізнання суті природи, їхньої будівлі і

стрункості, не здатен буде зробити правильні висновки ні про існуючі в світі речі, ні про зв’язок

між ними, ні про їх взаємовідношення...


НЕ ШКОДУВАВ ЗУСИЛЬ, з «Енциклопедичного словника» Брокгауза і Ефрона

Не шкодував ні часу, ні зусиль, аби вивести пансіон на високий ступінь досконалості і залучив до

себе кращі викладацькі сили з когорти професорів Московського університету; праці його на

користь цього закладу не пройшли без сліду, а список університетського пансіону прикрашають

імена багатьох осіб, які прославилися згодом на різних теренах.

ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ, з дослідження О. Любжина «А. А. Прокопович-Антонський і його

трактат «Про виховання»

Особливе місце в російській педагогіці займає Антон Антонович Прокопович-Антонський.

Всякий, для кого дорога поезія Жуковського і Лермонтова, хто цінує державну діяльність

одного з найосвіченіших міністрів юстиції Д. Дашкова і реформатора російської армії,

міністра оборони в уряді Олександра II Д. Мілютіна, повинен з вдячністю згадувати про той

блискучий учбовий заклад, який всім їм і ще багатьом іншим відомим людям дав путівку в

життя, – про Вільний Благородний пансіон при Московському університеті, який фактично

створила і зробила одним з кращих учбових закладів ця видатна людина.

Його педагогічна творчість – культурний факт першорядного значення в історії Росії, і

незнайомство з ним або, тим паче, відкидання його – симптом аж надто сильного

неблагополуччя в нашій педагогіці.


ЮНИХ ДВОРЯН ГОДУВАЛИ ПРОСТОЮ ЇЖЕЮ, з статті О. Чорномис «Благородство і

аскетизм»

Один з найвідоміших в Росії пансіонів був заснований при Московському університеті в 1778

році Вільний благородний пансіон. Це був платний учбовий заклад для дворян, керував

яким видатний педагог Антон Антонович Прокопович-Антонський. «Діти повинні колись

складати суспільство і бути його членами. Вони забезпечують добробут його, якщо з юності

напоєні доброчесністю і любов’ю до вітчизни: руйнують порядок його і тишу, якщо отруєні

розпустою», писав Прокопович-Антонський у своїх працях.

У пансіоні навчалися, зрозуміло, мовам (російській, французькій, німецькій). Історія,

географія, природна історія, математика, практичне закономистецтво, християнський закон,

малювальне мистецтво, «фехтування» і «танці», музика всі ці предмети були

обов’язковими.

Вихованці спали у великих спальнях, де одне ліжко від іншого відділялося перегородкою, не

мали права без дозволу виходити за межі пансіону, лягали спати о 10 годині вечора і

вставали о6 ранку.

Їжа їх була досить проста, «без розкоші і надмірності», це окремо обмовлялося в правилах.

Вчилися молоді дворяни вісім годин на день: з восьми ранки до дванадцятої, і з другої до

шостої вечора.


ПЕРШИМ РОЗГЛЕДІВ ТАЛАНТ ЖУКОВСЬКОГО, з «Старої записної книжки» П.

В’яземського

Хтось зауважив, що професор і ректор університету Антонський має можливість повним власним

ім’ям скласти правильний шестистопний вірш: Антон Антонович Антонський-Прокопович.

Про нього ж було сказано:

Трьома помножений Антон,

І на закуску – Прокопович.

…Росія не повинна забувати, що Антонський зумів першим вгадати й оцінити моральні якості і

поетичне дарування свого вихованця в шляхетному пансіонові при Московському університетові.

Цей скромний вихованець не звертав на себе уваги й особливого благовоління начальства, яке

часто залежить від родинних зв’язків та становища в суспільстві.

Співчуття ж до невідомого ще Жуковського з боку Антонського було абсолютно безкорисливим і

вільним. Це співчуття – чиста й невід’ємна заслуга, спогади про яку повинні зберегти літературні

перекази.

Коли Жуковський вийшов з пансіону і залишився без засобів існування та особливої опори,

Антонський прихистив його в двох маленьких кімнатках в університетському будиночку в

Газетному провулку, де жив сам. Жуковський завжди зберігав до нього серцеву вдячність,

прихильність і відданість.

Дмитрієв любив Антонського, але любив і пожартувати над ним, дуже соромливим, навіть

полохливим, і разом з тим надзвичайно кмітливим. Зніяковілість і веселість поперемінно

відображалася на його обличчі, коли Дмитрієв жартував.

– Зізнайтеся, шановний Антоне Антоновичу, – сказав він якось, – що ваш університет абсолютно

безжиттєве тіло: про рух його здогадуєшся лише, коли їдеш по Моховій і бачиш крізь вікна, як

професор і його дружина повертають до сонця великі сулії з наливками.


ГОВОРИЛИ ПРО АНТОНСЬКОГО, з «Щоденника М. П. Погодіна»

17 липня 1821 р.

Ходив пішки до Тютчева (верст 7); говорив з ним і Вас. Іван. Оболенським про Антонського,

університет, пансіон, Давидова (за словами останнього, недобре бути там наглядачем), про

Карамзіна, про характер Івана IV, міркували над прочитаним в «Віснику Європи».

Говорили ще про наших нових віршотворців і т.п.


ЩАСТЯ ДЛЯ ІНШИХ, з вірша М. Мілонова, присвяченого А. Антонському-Прокоповичеві

Не почестей одних и не наград стяжанья

Он в ревностном к добру стремлении искал,

Но счастья сограждан с их юных дней желал,

И век свой посвятил для их образованья!