КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Антоновский Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

складаючи для книгопродавців і друкарів

книг за найбіднішу платню заради запобігання голодної смерті...

У цей-то час, між іншими працями своїми, переклав він з французької листування Катерини

Великої з Вольтером...

Цією книгою він нажив собі заздрісників, людей близьких до престолу, які й оголосили буцімто

покійної імператриці Катерини II-ї веління генерал-прокуророві графові Самойлову допитати

Антоновського в Таємній Експедиції про спонуки його до перекладу такої нібито обурливої книги.

Антоновського взяла гучно поліція, два дні уряд возила містом, то до градоначальника, то від

цього до генерал-прокурора...


ЗОВСІМ НЕ СУВОРОВ, з «Крилатих виразів»

Поширена думка, що крилатий вираз «Наука перемагати» належить О. Суворову. Проте насправді

його автор – М. Антоновський, перший видавець «настанов» відомого полководця. Між іншим,

Михайло Іванович цим висловом назвав принаймні ще одну книгу – «Наука перемагати за

правилами Петра Першого».

В ПЕТЕРБУРЗІ ІСНУВАЛА АВТОРИТЕТНА УКРАЇНСЬКА КОЛОНІЯ, з книги О.

Оглобліна «Василь Капніст»

Передусім існував контакт між українськими автономістами і російською інтелігенцією в

Петербурзі. В російській столиці наприкінці XVIII століття було повно українців, і то визначних

представників української інтелігенції, які служили скрізь – у гвардії, в сенаті, синоді, колегіях

(зокрема чужоземних справ, адміралтейства і медичній), в академії наук, військових школах

(корпусах – морському, суходільному, артилерійському, інженерному), державному банку тощо.

Вони утворювали в Петербурзі поважну і досить авторитетну українську колонію, яка численними

нитками була пов’язана з поступовою російською інтелігенцією і навіть керівними урядовими

колами Росії, але разом з тим зберігала найщільніший зв’язок з своєю батьківщиною.

І культурне, і політичне життя російської столиці розвивалося тоді під сильним впливом українців.

Відповідні зв’язки йшли з російського боку через Радищева (дуже близького до української

колонії і особисто, бо він був одружений двічі з українками-сестрами Рубанівськими,

племінницями його друга і товариша по Лейпцігському університету, А. К. Рубанівського),

Новикова (масонські ложі, де було чимало українців, а з українського боку – через Капніста

(літературний гурток Державіна) та інших. Різними шляхами (зокрема масонським – через

Баженова і Львова або через знайомого Державіна – Михайла Антоновського ці зв’язки доходили

аж до самого шефа російської опозиції – вел. кн. Павла Петровича, що здавна виявляв свою

прихильність до України і українців (ще під впливом голштінських традицій Гатчинського двору),

протегував їм, особливо військовим – тим, що служили в голштінській гвардії його батька, Петра

III (А. Гудович, В. Ханенко, С. Карнович, О. Милорадович, Максимович, Борсук, Жураковський та

інші) і в його власних гатчинських військах (М. Котлубицький, П. Капцевич та інші), вживав у

розмові українських слів тощо.

Навіть у найближчому оточенні великого князя були українці (наприклад, його флігель-ад’ютант,

згодом генерал Микола Осипович Котлубицький, син асесора Колегії закордонних справ,

конотопського дідича Осипа Григоровича Котлубицького і дружини його, з роду Міклашевських,

автор цікавих спогадів). Недарма ж в українських колах виникла була думка про гетьманство

Павла Петровича.


ОДИН З НАЙОСВІЧЕНІШИХ ЛЮДЕЙ XVIII СТОЛІТТЯ, з книги Ц. Грін і О. Третяка

«Публічна бібліотека очима сучасників»

Зводився перший в Росії будинок спеціально для бібліотеки. Місце для нього вибрали в центрі

Петербурга, на перетині Сінної (Великої Садової) вулиці і Невського проспекту. Будинок мав

стати окрасою столиці, і справа заключалася не лише в архітектурних достоїнствах проекту

Соколова.

У новому будинку Катерина II мала намір розмістити бібліотеку, якої Росія ще не знала. З її

появою Петербург, його головна «першпектива» повинні були стати символами не тільки

державної, але й духовної моці Російської імперії.

Катерина II, як писав М. І. Антоновський , «не обійшла власною прозірливою увагою таке важливе

джерело народної освіти, як публічні державні бібліотеки чи доступні для всіх книгосховища».

Антоновський, бібліотекар Публічної бібліотеки, один з найосвіченіших людей XVIII століття, в

доповідях і записках, адресованих Катерині II і Павлові I наприкінці 1790-х років, а також у