Антоновский Михаил (fb2)


Настройки текста:





АНТОНОВСЬКИЙ Михайло Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, журналіст, видавець.

З дворянської родини.

Народився 30 вересня (11 жовтня) 1759 р. в с. Борзні Чернігівського полку Російської імперії (нині

– районний центр Чернігівської області України).

Помер в 1816 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Києво-Могилянській академії (1772-1779), Московському університеті (1779-1783).

Працював секретарем з міністеріальних, адміралтейських та флотських справ Адміралтейств-

колегії (1783-1790), правителем канцелярії командуючого флотом адмірала В. Чичагова (1789-

1790), інспектором Морського кадетського корпусу (1794-1796), бібліотекарем привезеної з

Варшави колекції книг, які у подальшому склали кістяк Публічної бібліотеки (1796-1810). Брав

активну участь у виданні журналу «Громадянин, що розмовляє» (1780-і рр.).

Один з засновників Товариства друзів словесних наук (1784).

Супроводжував Катерину ІІ в поїздці по Україні й Криму (1787).

Класифікував 150000 книг, виданих різними мовами.

Як письменник дебютував ще студентом в журналі «Вечірня зоря» перекладом з латинської творів

Д. Локка «Про пізнання божого буття» та «Про буття бога» (1782).

Потім були «Нурзагад, невмируща людина» Ф. Шерідана (1792), «Найновіший оповідний

землеопис усіх чотирьох частин світу» Е. Тоце та Ф. Остервальда з власноручними «російськими»

додатками (1795), «Надійні ліки від упередження умів» К. Еккартсгаузена, «Бібліотека духовна» з

поданим анонімно забороненим трактатом Г. Сковороди «Наркіз, або Пізнай себе» (обидві – 1798),

«Історія Малої Росії», «Росіани – малоросійські козаки» (обидві – 1799), «Військові дії російського

флоту проти шведського (1826).

А. видав книги «Листування імператриці Катерини II з Вольтером» (1802), «Серце і закони

Катерини Великої» (1804), «Вирішення публічного завдання Московського університету про те,

коли слов’яни переселилися в Росію і кого літописець Нестор називає волохами» (1806), а також

військові доктрини Петра та О. Суворова, викладені популярним стилем(1807-1809), безліч

географічних та статистичних праць.

Планував наш земляк написати історію Русі у восьми частинах, але свого задуму, схоже, так і не

здійснив.

Проте життєвий шлях нашого земляка не був встелений трояндами. Так, з моменту відставки з

Адміралтейств-колегії він був змушений жити, по суті, виключно літературною працею, про що

пізніше зазначав: «Перекладаючи та вигадуючи для книгопродавців й друкарів книги за найменшу

платню, аби лише запобігти голодній смерті».

Спротив влади викликала «обурлива» книга «Найновіший оповідний землеопис усіх чотирьох

частин світу», насамперед, додатки складені А. Сміливця заарештували й неодноразово

допитували в Таємничій експедиції, а весь тираж видання – знищили. Зазнав неабияких утисків

письменник і внаслідок публікації «Наркіза…» Г. Сковороди.

Не отримав А. й місця історіографа, на яку небезпідставно претендував. Навпаки, його звільнили

навіть з скромної посади бібліотекаря без нагороди чином та пенсії. Останні роки він прожив у

страшенних злиднях, перебиваючись тим, що дадуть друзі.

Серед друзів та близьких знайомих А. – Ю. Трубецькой, В. Долгорукий, Павло I, О. Радищев, Г.

Державін, І. Чернишов, А. Прокопович-Антонський, П. Сохацький, О. Черкаський. І. Сафонович,

С. Завалієвський та ін.


***

ГРЕБУВАВ БУТИ ЛИЗОБЛЮДОМ,

з життєвого кредо М. Антоновського

Я завжди гребував бути блюдолизом у чванливих багатіїв.


НАЖИВ ЗАЗДРІСНИКІВ, з книги М. Антоновського «Нотатки Михайла Івановича

Антоновського»

Залишившись без служби, а тому й без платні (бо обіцяної пенсії і нагородження за службу не

одержав) і не маючи ніяких доходів (оскільки все, що на його частину спадку від батьківського

маєтку діставалося, було частково відняли силою сильні за зв’язками сусіди, а частково віддане на

прожиток батькам і братові рідному, одруженому, з дітьми) змушений був Антоновський, який не

надбав щирою службою Вітчизні навіть на найкоротший час забезпечення себе насущним хлібом,

витрачаючи всю свою платню за час служби на друкування щомісячного видання

«Просторікуючий Громадянин» ... змушений був удатися, за всього розладу здоров’я свого, до

добування прожитку у поті чола свого, перекладаючи і складаючи для книгопродавців і друкарів

книг за найбіднішу платню заради запобігання голодної смерті...

У цей-то час, між іншими працями своїми, переклав він з французької листування Катерини

Великої з Вольтером...

Цією книгою він нажив собі заздрісників, людей близьких до престолу, які й оголосили буцімто

покійної імператриці Катерини II-ї веління генерал-прокуророві графові Самойлову допитати

Антоновського в Таємній Експедиції про спонуки його до перекладу такої нібито обурливої книги.

Антоновського взяла гучно