Альбертини Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


АЛЬБЕРТІНІ Микола Вікентійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, журналіст. Псевдонім – Н. Старик.

З чиновницької родини.

Народився 12 (24) серпня 1826 р. в м. Остері Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

Козелецький район Чернігівської області України).

Помер 31 липня (12 серпня) 1890 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург

РФ).

Закінчив Остерське повітове училище (1839), третю московську гімназію (1846), юридичний факу-

льтет Московського університету (1851).

Працював викладачем у 2-му московському кадетському корпусі (1851-1859), літредактором

журналу «Московський огляд» (1859), політичним оглядачем журналу «Вітчизняні нотатки»

(1859-1863), завідуючим відділом газети «Голос» (1863-1864), кореспондентом газети «Санкт-

Петербурзькі відомості» (1864-1866),чиновником Архангельського присутствія (1869-1871) та

ревельської губернаторської канцелярії (1872-1873), асесором губернського правління (1873-1876),

директором естляндського тюремного комітету (1876-1879), чиновником Міністерства внутрішніх

справ Росії (1880-1883).

Зарахований до кабінету його Величності (1883-1888).

Друкувався в газетах «Північний вісник», «Голос», «Санкт-Петербурзькі відомості», журналах

«Вітчизняні нотатки», «Північні вісті», «Московський огляд», «Новий час».

Як літератор дебютував рецензією в журналі «Вітчизняні нотатки» (1857).

Потім настала черга статей «Політичні ідеї Токвіля і відгуки про нього в «Сучаснику», «Відповідь

«Сучасникові» (обидві – 1861),»Особливі напрямки в науці і журналістиці» (1863).

Поділяючи погляди французького соціолога А. Токвіля, настійливо пропагував те, що ми сьогодні

називаємо «західними цінностями», вважаючи за зразок британську суспільну систему. На цьому

підґрунті різко полемізував не тільки з владою, але й з т. зв. революційними демократами, в тому

числі з М. Чернишевським та М. Добролюбовим.

Внаслідок цього з владою стосунки у нашого земляка були більш ніж складними. Публікації

«Англійське державне та общинне облаштування й управління» (1860), «Про причини слабких

успіхів в деяких справах», «Особливий напрямок в науці та журналістиці» (обидві – 1863)

викликали незадоволення. В результаті А. зазнав не лише жорсткої критики з боку слов’янофілів,

а й постійних переслідувань з боку правлячого режиму.

Перший арешт стався 1861 р. Після звільнення за нашим земляком встановили таємний нагляд. І

він виїхав за кордон, де за власним зізнанням, почувався самотньо. Та «примусова еміграція» на-

довго не затяглася – публіциста незабаром відкликала в Росію… Слідча комісія.

Вчинивши психологічний тиск, знову заарештували і знову звільнили. Щоб 1866 р. кинути за гра-

ти – уже у т. зв. «справі гейдельберзької читальні» (декілька десятиліть вона була місцем

концентрації молоді, що не могла зреалізувати себе в Росії). Паралельно А. судили за статтю «Су-

дові порядки в прибалтійських губерніях», яку влада розцінила як таку, що підриває «устої».

Певний час А. таємно утримували в Петропавловській фортеці, а потім відправили у заслання в

Архангельськ. З забороною друкуватися.

Наш земляк не змирився і продовжував надсилати «незручні статті» в «Санкт-Петербурзькі

відомості». За порушення наказу «мовчати» непокірного вислали ще далі – у богом забуте м. Шен-

курськ (1867). Поліцейський нагляд тривав до кінця 1873 р.

Після повернення в Петербург А. знову пише, проте уже не з такою гостротою.

Серед друзів та близьких знайомих А. – К. Бестужев-Рюмін, М. Огарьов, М. Бакунін, М. Соловйов,

В. Корш, П. Лавров, К. Арсенєв, С. Громека, О. Герцен, С. Дудишкін та ін.


***

НЕ ТАКИЙ ЧАС

, з політичного кредо М. Альбертіні

Ми живемо не в такий час, щоб з народності робити релігію.

ЧЕРНИШЕВСЬКИЙ – ВОРОГ НАУКИ, з статті М. Альбертіні «Політичні ідеї Токвіля і відгук

на них в «Сучасникові»

Невже ...наважитеся ще вимагати від нашої молоді, щоб вона серйозно вчилася? Облиште! Ви

(Чернишевський М. – авт.) гордитеся, здається, що вас читають із задоволенням. Чи знаєте, хто

читає вас з дійсним задоволенням?

Всі пани Якубовичі та Кондиреві (неграмотні перекладачі Токвіля). Тому-то вони й переклали так

потворно Токвіля, що вас вони читають із задоволенням і запліднилися від вас тією зневагою до

науки, до серйозної думки і до серйозної праці, проповідник якої завжди знайде собі прихильних

адептів.

Чому ж ви настільки несправедливі до свого адепта п. Якубовича? Чому ж ви його звинувачуєте в

нісенітниці? Якби ви були послідовними, ви його повинні були б погладити по головці за те, що

він так абсурдно переклав письменника, за вашим розмірковуванням, сумбурного.


СТИХІЯ ЯК БУДІВЕЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ, з статті М. Альбертіні «Про залежність розумового

стану суспільства від характеру державних установ»

Народність одним своїм боком є стихійною силою; справа цивілізації, розвитку – знищувати

стихійний стан в стихійній силі, із стихійної перетворювати її на розумну. Таким чином, цим своїм

боком народність є негативною для цивілізації...

...Іншим своїм боком народність є будівельний матеріал для подальшого розвитку. Це – її

позитивний бік, але значення його ...не варто перебільшувати.


ЗУСТРІЧІ НЕ ДОЧЕКАЮСЯ, з листа М. Альбертіні А. Краєвському від 1 серпня 1862 р.

Чекаю – не дочекаюся того часу, коли знову буду з Вами, із Степаном Семеновичем, Степаном

Степановичем, Костянтином Миколайовичем (Дудишкіним, Громекою, Бестужевим-Рюміним –

авт.). Там хоч ми і сперечалися часто, але якось все йшло і закінчувалося до душі. З іншими не так,

– посперечаєшся, ось вже і розійшлися зовсім, і вже важко зустрітися і протягнути руку один

одному.


СПОХОПІТЬСЯ, ПАНЕ АЛЬБЕРТІНІ, з книги Д. Писарєва «Схоластика XIX сторіччя»

Пан Альбертіні захищає Кавура, соромить Чернишевського його незнанням і радить йому більше

читати і вчитися.

...Якщо ви, п. Альбертіні, здатні піднестися до синтетичного погляду на особу Кавура, тоді

доводьте нам осоружне; ми вас послухаємо. Проте якщо ви любите вивчати факти, не володіючи

здатністю узагальнення, тоді вам не можна сперечатися з Чернишевським; та він і не стане з вами

сперечатися.

Звичка зупинятися на голому факті, на заголовку проявляється також у тому місці, де п.

Альбертіні говорить про Пальмерстона і Брайта. ... Вся тирада спрямована не проти п.

Чернишевського, а проти якогось уявного супротивника, завершується так: «Про такі речі, про

азбуку сучасної політики, совісно тлумачити порядним людям, а ви мене хочете запевнити, ніби

Пальмерстон тоді лише й сильний, коли слухається Брайта. Як вам не совісно?».

... Совісно-то повинно бути, мабуть, не п. Чернишевському.

Далі йде стаття того ж п. Альбертіні про Токвіля, як значиться в заголовку, однак героєм статті є

все той же п. Чернишевський. ...Автор намагається довести, що Токвіль – прекрасна людина, а

Чернишевський – нахаба і неук; проте, прочитавши його статтю, читач не виносить ніякого

поняття про французького публіциста, і навіть звинувачення в сумбурності, необґрунтовано

зведене на нього п. Чернишевським, не виявляється знятим. Боже борони від захисників, подібних

п. Альбертіні! Вони здатні затемнити найчистішу справу і заплутати найпростіше питання.

... Спохопіться вчасно, п. Альбертіні! Ви марнуєте перед нами скарби вашої рицарської

літературної чесності!


ОБУРЛИВІ РЕЧІ, з книги М. Добролюбова «Критика»

Зрозуміле також наступне місце: «Ми могли б трактувати його (Чернишевського), як трактували

колись п. Благосвєтлова, як звичайно трактують балаганних паяців; все завдання яких – викинути

штуку спритнішу, закомарливішу». І Чернишевський, і Благосвєтлов відомі як ваші літературні

супротивники, ergo: треба лаяти.

Дайте час, м. Альбертіні. Напишіть ще дві-три статті, подібні тим, які ми аналізуємо,

пробрешіться ще разів зо три так, як пробрехалися тепер, і ваша лайка стане такою ж почесною, а

похвала так само ганебною, як лайка і похвала редактора «Домашньої бесіди», який юродствує.

Ось ще одна цитата, в якій наведений той же моральний погляд. «Люди «Сучасника» знаходять, що авторитет Токвіля може завадити сприйняттю і засвоєнню в нашому суспільстві ідей, про які

розміркує сам Токвіль; ось чому і знадобилося розтрощити його авторитет. Інакше навіщо б їм

було збирати грозу на голову Токвіля, доводити його сумбурність, переконувати своїх читачів не

читати Токвіля?».

М. Альбертіні намагався кинути в Чернишевського велику грудку бруду і сам по лікоть забруднив

собі руки; найсмішніше те, що він сам цього не розуміє і що це сторонні повинні говорити йому:

«Подивіться на себе! Що ви з собою зробили? На що ви схожі?». Адже по-вашому виходить, що

назвати біле білим, а чорне чорним можна тільки тоді, коли це вам вигідно, коли ви в цій справі

маєте власні розрахунки.

Представник серйозної науки, служитель ідеї, поборник істини, що ви проголошуєте!

Після цього чесній людині не можна сперечатися з вами, тому що ви у відверненій суперечці

переслідуєте тільки ваші вигоди і переконані, що співрозмовник ваш має такі ж позиції. Ви

говорите обурливі речі, і на вас не можна сердитися тільки тому, що ви самі не розумієте значення

власних слів.

Ви недосвідчені, як дитина, проте – як розбещена дитина; ви говорите голосно те, про що

більшість думає про себе; але те, що ви говорите, – все-таки погано.

Ви своєю безпосередністю знищуєте осудність злочину, й публіці залишається лише дивуватися,

як це несвідома дитина може писати і друкувати серйозні статті? Втім, в наше століття дивних

винаходів можливо все. Є молотильна, швейна, друкарська машина. Хто його знає, може п.

Краєвський прославиться винаходом машини, яка доставляє за помірну плату журнальні статті

довільного обсягу і напрямку!

Про п. Альбертіні досить. Його, ймовірно, достатньо зрозуміли мої читачі.

ПРЕДСТАВНИК ПОМІРНОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ, з інтернет-ресурсу funplanet.ru

У 1866 році сталася шестирічна перерва в його журнальній роботі, унаслідок арешту і

адміністративного заслання в Архангельську губернію. Пізніше він знову став одним з

найближчих співробітників «Голосу», в якому працював до самого його закриття, поміщаючи

щодня передові статті під заголовком «Інтереси дня» і іноді фейлетони без підпису або за

підписом Н. Старий.

Після закриття «Голосу» короткий час співробітничав в «Новому часі».

М. Альбертіні був представником помірного лібералізму; йому доводилося вести полеміку на два

фронти: на початку 1860-х років на нього різко нападали представники радикального напряму,

Чернишевський і Писарєв, і в той же час він захищав прогресивний рух 1860-х років від нападок,

котрі виходили з протилежного табору.


МАЛО ПРИВЕРТАЛИ ПУБЛІКУ, з статті С. Венгерова «Російська література»

Невизначену позицію займали «Вітчизняні нотатки», де тоді головними діячами були сухуватий

критик С. С. Дудишкін, публіцист М. В. Альбертіні, туманний естет Микола Соловйов, – а також

«Бібліотека для читання» П. Д. Боборикіна.

Обидва ці журнали, котрі мало привертали публіку, яка читала, то виступали як представники

західно-прогресивних традицій сорокових років, то різними витівками проти молодого покоління

[(«маленьких б’ють!» – наскрізний мотив Венгерова)] наближалися до реакційної преси. Не мала

також успіху помірно-прогресивна «Російська мова», заснована в 1861 р. графинею Є. В. Сальяс

(псевдонім – Євгенія Тур).