в якомусь сенсі були протилежностями, – протилежностями гарними, тому що вони взаємно
доповнювали один іншого.
Обговорення доповідей йшло ніби між двома полюсами. Полюс О. С. Орлова був полюсом
підвищеної вимогливості, причому Олександр Сергійович не брав до уваги ні реальні можливості
доповідача, ні думок виступаючих (їх він часом не менш жорстко критикував, ніж доповідача), ні
умови опублікування доповідей...
Полюс Варвари Павлівної був полюсом дипломатичного і дуже вмілого згладжування всіх
різкостей О. С. Орлова і практичного застосування всіх зроблених на засіданні зауважень для
виправлення доповідей.
Варвара Павлівна шукала і знаходила виходи з будь-якого становища, і часто-густо вже за
рамками засідання вирішувала, як бути з тією чи іншою доповіддю, давала поради, редагувала, а
нерідко і дописувала за доповідачів глави, статті і книги. Природно, що вся чорнова робота у
Відділі лежала на Варварі Павлівні. При цьому В. П. уже тоді була дуже хворою людиною – навіть
пересуватися їй було важко.
…Варвара Павлівна була, як я вже сказав, повною протилежністю О. С. Орлову. В своєму житті
вона пережила не менше, ніж він, проте в ній не було ні втаємниченого суму, який був у Орлова, ні психічних комплексів. Абсолютно рівна з усіма, ділова без найменшої метушливості і
квапливості, котрі надзвичайно і часто псують поведінку «ділових людей», вона вражала цілком
об’єктивною оцінкою, тверезим урахуванням наукових можливостей інших.
…Вдома вона завжди була готова до прийому нежданих відвідувачів: прекрасно і вишукано
одягнена, зібрана, душевно підтягнута і привітна. …Ніхто не зміг би застати її в дурному настрої.
…Хоча вона й була зайнята надміру, проте ніколи не скаржилася на перевантаження, на втому. А
була вона хвора серйозно, і найпростіші для інших речі їй випадало робити з натугою: під кінець
життя в неї сильно тремтіли руки, і не тільки підписатися вона не могла, але важко було навіть
чашку піднести до рота, не розплескавши. Тому, приймаючи численних відвідувачів і пригощаючи
їх чудово завареним чаєм, вона тримала перед собою, не торкаючись, налиту для ввічливості
чашечку.
Існувала в ній і сильна потреба в дружбі. Вона спілкувалася і з медичними сестрами, які її
відвідували, і з молодими співробітниками Відділу, привітно зустрічала листоношу, розпитуючи
про сімейні справи. Ні про що особливо вона сама не розповідала, зате любила послухати
розповіді інших.
Щедрість її була просто дивною. Подарувати єдину і дуже дорогу книгу з власної бібліотеки їй
було так же легко і просто, як роздарити теми наукових праць.
…Скромність її виражалася й у тім, що вона незмінно відмовлялася від висування в академіки:
«Наука від цього нічого не виграє: писати краще і я не зможу, а приймати активнішу участь у
роботі Відділу мені не під силу».
…В найважчі моменти війни вона завжди була такою ж підтягнутою і бадьорою, якою ми її
звикли бачити в мирній ленінградській обстановці в затишній і світлій квартирі.
…Отримавши рукопис, Варвара Павлівна займалася не тільки генеральним, але й детальним
редагуванням, перевіряла бібліографічні зноски, фактичні дані, виправляла стиль і, головне,
поєднувала з іншими частинами колективної праці, створюючи єдність концепції, а часом – і
стилістики.
…Вона відслідковувала те, що може назвати «смаком» у роботі аспіранта і навіть в його одягові, його переконання, його відношення до досліджуваного предмету і т.д. Вона була не тільки
«керівником», але в широкому розумінні і вихователем.
Якось, довідавшись, що її аспірант пише роботу на «заїжджену», пошарпану, але вигідну тему,
вона відвернулася убік і сказала при всіх: «Яка вульгарність!» – про тему. Бажання займатися
«заробітками» на подібних темах у аспірантів було відбито раз і назавжди.
Коли в принциповому питанні інший її учень став апологетом іншої точки зору, аби стати
популярним, – вона не пробачила йому цього до кінця свого життя.
…Вона прагнула встановити місток між минулим і майбутнім, не розгубити краще в традиціях
минулого, поєднати дві формації вчених і передати минуле в турботливі руки майбутнього.
ЛИХАЧОВ БУВ МІЖНАРОДНИМ ІНТРИГАНОМ, з книги Ю. Бігунова «Таємні сили в історії
Росії»
У 1954 р. В. П. Адріанова-Перетц передала Лихачову завідування сектором давньоруської
літератури; поступово Лихачов прибрав до рук весь інститут, його вплив став
